Напівніхто

Загадка дня: Чому президент України видає себе за напівполяка?


Автор — Мирослав Левицький

Ще з більшовицьких часів, коли робив я перші кроки у журналістиці, у Варшаві запримітив дивну звичку деяких українських діячів — публічно хвалитися там домішкою польської «крові» у своєму «інтернаціональному» тілі. І ніхто не задумувався, що таке експонування своїх «домішок» збоку сприймається як вираз метальної неповноцінності, невпевненості у своєму українстві. Це один з наслідків перемелювання націй царизмом, а згодом й більшовизмом.

Поки своїми «домішками» хвалилися митці та поети, то це було і соромно, і, водночас смішно. А коли це увійшло у звичку деяким політикам, то це вже стало страшно, бо на сентиментах «домішок» дуже просто можна домогтися бажаних поступок. Активно на тому грають росіяни. Не цураються такої гри й поляки.

Не так давно про свої польські корені перед поляками, як виникає з повідомлень у польській пресі, заявляв Микола Азаров. Нині до цього «полку» приєднується й діючий президент України. Віктор Янукович заявив, що він напівполяк, хоч особливого компліменту полякам він тим не зробив, не викликав у них помітного сентименту.

У репортажі польського телебачення («Новини» «TVP1» про візит до Варшави президента України, який відбувався 3-4-го лютого, на фоні посмішок політиків та блиску фотоспалахів, було показано політичний та економічний занепад України за місяці правління В. Януковича. Були показані українські заробітчани у Польщі, які декларують, що на рідній землі їх чекає безробіття; були показані студенти з Україну, котрі заявляли, що їм соромно за те, що нині робиться в Україні.

Поки спробую осмислити, що змусило Януковича заявляти про польське походження, викладу все по порядку. 2-ого лютого вранці українці були шоковані новиною від В. Януковича. Виявляється, в інтерв’ю польським журналістам 1-го лютого він сказав: «Мій дідусь і прадідусь були литовськими (Для поляків на ментальному рівні чужий поділ на литовських, українських чи американських поляків. Для них усі вони є часткою єдиної нації — родаками. Це в Україні, під впливом ще не викорененої більшовицької закладки, поки що є дивний поділ на американських, польських чи російських українців — Мирослав Левицький) поляками та католиками. (…) Бабуся мені розповідала, що народилася в Варшаві. Коли померла мати бабусі, її батько (прадідусь Януковича) одружився з литовською полькою і вони переїхали до Вільна. Звідтам після революції переїхали до села Януки у Вітебській області».

Далі з розповіді В. Януковича виникає, що його батько, загубивши свої корені, вже народився на Донбасі, де одружився з росіянкою. І, як свідчать доступні в мережі Інтернет документи, Віктор у єнакіївській школі вже фігурував, як представник російської (тоді ще) меншини. Ментально таким він залишився і понині, бо сини його, президента держави Україна, в інтерв’ю називають себе «русскімі мужікамі».

У цьому епізоді є одна, м’яко кажучи, дивна деталь. Як батько В. Януковича міг забути корені, коли його дід, за його ж розповіддю, був і свідомим поляком, і непохитними римо-католиком? Корені в одному поколінні не губляться. Цей процес триває, як мінімум, два, а то й три покоління. Інша справа, що є категорія людей, яка з кон’юнктурних міркувань зрікається коренів з дня на день. Патологію цього явища прекрасно показав в «Повісті про загублену душу» український прозаїк, вже класик літератури Анатолій Дімаров.

У справі про корені Я. Януковича є ще одна цікава «перлина». З доступних в Інтернеті матеріалів, активно експлуатованих у ході виборчої кампанії виникає, що батько нинішнього президента України — Федір Володимирович — народився в 1923 році таки в білоруських Януках, а не на Донбасі, як розповідає тепер Віктор Володимирович. Окрім цього, ім’я Володимир — вкрай рідкісне на той час і для польської нації, і для римо-католицької культури. І тут виникає кардинальне і, поки що, риторичне запитання: Чи маємо справу з декількома вкрай рідкісними співпадіннями, чи зі свідомою дезінформацією польського суспільства? Якщо бабуся, колишня варшав’янка, дійсно розповідала Януковичу те, що він розповів польським журналістам, то навіщо було «городити город» про глибоке коріння у білоруському селі Януки? Навіщо було розповідати виборцям казки про білоруські корні, звинувачувати Польщу у підтримці, як називали регіонали, «помаранчевої зарази»? Боявся, що донецький виборець, який сліпо вірив нащадкові білоруського екс-селянина, вже не повірить польському екс-міщанинові, або й екс-шляхтичу (у Польщі 10 відсотків суспільства заявляє, що вони колишні шляхтичі? Побачить у тому підступ і нещирість?

Допустимо, що в інтерв’ю польськими журналістам Янукович сказав правду. Тоді вже виникає, перш за все морального плану, питання: чи був обманом виборців факт, коли один з претендентів на найвищу посаду у державі приховав частку своєї біографії? А якщо моральні авторитети нації ствердять, що був це був обман, то чи такого президента (а це вже політичне питання) треба вважати законно обраним, чи обманно обраним?

А якщо інформація про польські корені — це вигадка, то навіщо вона запускалася? Щоб у ході візиту у власних очах постати в одному ряду з нащадком польського шляхтича чи навіть й графа Коморовського? Як бачимо з польських оцінок візиту президента України до цієї країни — надія не збулася. Польська преса в особі Януковича нічого ні шляхетського, ні шляхетного не побачила. У них нині свої проблеми.

У ході президентської виборчої кампанії у Польщі 2010 року активно експлуатувалося тема графського походження нинішнього президента Польщі, його споріднення навіть з сім’єю короля Бельгії. Одні джерела цей рід прив’язують до Литви, а інші — до української частини Галичини (як понині кажуть у Польщі — Małopolski Wschodniej). Коли брати батьківську та материнську лінію роду, то така територіальна розбіжність цілком може існувати.

Польські праві радикали сміються з графства Броніслава Коморовського, та усі розмиви про це називають великою історичною містифікацією. У цій статті не ставлю за мету з’ясовувати де правда, а розповім про один епізод з ранньої юності. Дідусі мої, котрі сходилися «політикувати», казали, що прийде час, коли у світі царюватиме велика брехня.

Шукаючи відповіді навіщо запускалася інформація про польські корені нинішнього президента України хочу відзначити, що має він велику слабість до всяких титулів та «бляшок». Це засвідчує, хоча б те, що ще у час донецького губернаторства обзавівся він родовим гербом. Він, як повідомляє преса, чомусь, зареєстрований в російській геральдичній колегії. У ньому багато золота. Один з його елементів — кентавр, що тримає «рульове кермо», схоже на значок «Мерседеса». І все це скріплює підпис: «I superabo».

У справі, якій 1-го лютого В, Янукович дав новий хід, є ще одна деталь, яка змушує схилятися до версії, що можливо міфом була тривалий час експлуатована інформація про білоруське походження Януковича. Пошук в польських інтернетних телефонних книжках показав, що Польщі є цілий легіон людей на прізвище Янукович (Janukowicz). Де правда? Суспільство має право усе це знати.

У Польщі інформація про польське походження нинішнього президента України коментується на інтернетних форумах. І ставиться вимога: «раз він наполовину наш, то мав би посприяти, щоб нащадкам колишніх землевласників була повернута конфіскована у результаті більшовицького перевороту земля». Ця, «засвічена» в Інтернеті вимога дозволяє нам, українцям, твердити, що одкровення про напівпольське походження В. Януковича є однієї інтелектуальної ваги, що й запрошення ним великого світового бізнесу приїхати до Києва «дивитися жінок, які будуть роздягатися».

Інформація про нове президентське походження, що так несподівано виплинула, змушує українців ставити ще одне кардинальне запитання: Чи може людина, яка вважає себе напівполяком і напівросіянином з білоруською «закваскою», розуміти та відстоювати національні очікування українців?
______________________________________
Джерело: Майдан