Україна - це... Погляд ззовні

З інтерв’ю Пастора Тоталітарної Секти "Краденый Хлеб" Андреа Часовскі (в миру Алєксєй)

Чи є відмінності Росії від України, чим відрізняються люди тут, чим відрізняється влада, чим відрізняється міліція, протестний рух? 

Питання дещо некоректне. Україна — це не однорідне державне утворення, втім, як і Росія. Можна відзначати різницю між Києвом і Москвою, Києвом і Воронежем або різницю між якоюсь областю України та окремим російським регіоном. Наприклад, схід Україна мало чим відрізняється від Чорнозем'я, ну може тільки менше хамства і свинства, але не набагато.

Що відразу ж шокує жителя Чорнозем'я по приїзді до Києва — відсутність озлобленості. Дивно, при такому поділі на багатих і бідних, при тому, що відсотків 70 киян змушені одягатися в секонд-хендах, а харчуватися неякісними продуктами, немає тієї нервозності, яка властива жителеві Росії. У мене були зустрічі з представниками "правих" і "лівих", спілкувався з працівниками правоохоронних органів і клерикалами, міськими божевільними і з членами студентської профспілки. З усіма можна вести діалог. Тут міліціонер сто разів вибачиться перед тим, як попросити, щоб ти не пив пиво на вулиці, мовляв, тут у нас закон новий, може ви не знали, але допивайте швидше і пляшку викиньте подалі, а ми відвернемося.

У відношенні проведення мітингів та зібрань тут немає таких перешкод, як у Росії. Система також повідомна, повідомити можна за півгодини. Ніхто не відмовляє у проведенні заходу, яким би абсурдним або опозиційним він не був. У Росії, якщо йдеш на який-небудь пікет чи мітинг, вже готуєшся до затримання. Тут будь-який захід також охороняється співробітниками правопорядку, але вони охороняють саме присутніх і поводяться в рамках закону. Ніякої агресії з їхнього боку я не спостерігав. Звичайно, тут теж є випадки перевищення своїх повноважень співробітниками органів, але це, як правило, рідкість, — відразу ж подібна подія стає публічно відома і викликає громадський резонанс.

У Росії зараз важко провести роздільну лінію між звичайними злочинними угрупованнями і слугами закону. Я періодично переглядаю стрічку російських новин — повідомленнями про злочини перевертнів у погонах дивуватися вже перестав, — кримінал став в основі державного ладу, таргани гризуть один одного, намагаючись вислужитися, вигородити та ін.

Протестний рух тут теж помітно відрізняється. Існують протестні традиції, склалася своя база. Практично, будь-яка ініціатива може знайти своїх послідовників, виконавців. Спробуйте в Росії згадати останній студентський бунт, — тут це цілком нормальне явище. Студенти не соромляться висувати свої вимоги і, найчастіше, до цих вимог влада дослухається. Те, що Янукович намагається брати приклад з Росії, то про вертикаль що-небудь розповість, то мітинг спробує розігнати підприємців — сам собі яму копає.

Україна — це вже не Росія. Люди відчули смак свободи, коли скинули уряд Кучми, тепер їх важко буде загнати в "совкове" ярмо. Як би російські патріоти не напружувалися з приводу "америка купила помаранчевих", головне в тому, що українці пройшли урок Революції. І не важливо, за якою формою було навчання — платною чи бюджетною. Зараз уряд Яуковича приймає податковий кодекс, на черзі — житловий і трудовий. Багато говорять про другий Майдан. І він набагато більш реальний, ніж Перебудова-2 в Росії.

Так, в Росії кристалізується певний протестний суб'єкт, але складається він поки з одинаків інтелігентського штибу. Хто зна’, може й справді ще пара-трійка Навальних і державне псевдоутворення "Росія" розвалиться, як старий універмаг, але я скептично ставлюся до такого сценарію, хоч і не заперечую його. Потрібен глибокий тектонічний зсув на якомусь набагато більш тонкому рівні — треба позбутися рабської психології і спробувати вийти з ситуації, де ти або стукач, або обвинувачений. Росія — це величезний ізолятор, керований страхом. ГУЛАГ нікуди не подівся, просто багато зеків отримали можливість підзаробити грошей і купити собі маленький світ із серветками і господинею біля плити, а наглядачі — можливість збагачуватися за рахунок продажу сировини і розкраденої державної власності.

Багато хто з тих, хто залишився в Росії, з ким я підтримую листування, справляють враження дуже жалюгідних істот. Згадую їх на початку нульових — куди поділися сміливі думки? Вони самі собі влаштували цензуру — це видно навіть у манері писати — листи пишуться з розрахунком, що їх прочитає хто-небудь ще. Це брехливі послання, люди обплутані страхом. Все. Художники намагаються робити щось аполітичне і політкоректне, музиканти взагалі відмовилися від соціальної критики, свого часу, гострі на язик блоґери і журналісти, розбавляються рерайтом новинних стрічок. Чимало позакривали свої блоґи, — і це набагато більш чесна позиція.
__________________________________
Джерело: Platonov-City