Повідомлення

Цей блоґ веде Боживу, це я. Привіт! :)


Блоґ Боживу починався на сайті Домівка, потім переріс у  інтернет-дайджест на Blogger із дзеркалом на WordPress.


І ось є повноцінний сайт у доменній зоні .com, прошу любити і шанувати.


Відтепер за адресою http://bozhyvu.com/ буде першість усіх публікацій блоґу Боживу. Попередньо “нагріті” місця не ліквідовуються, тож можете їх відвідувати також. Сюди не переносяться з Blogger’а публікації з каналів RSS і посилання на сайти. Якщо вони вам були цікаві і корисні — прошу дуже, користуйтесь.


Зв’язок з Боживу:


— сторінка Інфо на http://bozhyvu.com/, 


— моя електронна адреса (тимчасово не діє),


— Twitter,


— Facebook.


Що забув?


Біографії моєї не буде, хіба що вигадана. Оскільки шедеври пишуться довго і не просто, вам доведеться зачекати :)


А в пошуках нового заходьте на http://bozhyvu.com/


Хай щастить!

Фемен вручають Януковичу гарбуза

___________________________________
Джерело: Саловейко щебетав

Ось такі пейзажі

___________________________________
Джерело: Pepsimist

Дві новини і два фото

1.
НТКУ: після розмови Януковича з країною — телесеріал "Зона" (хто не тойво, "Зона" — російський телесеріал про тюрму і кримінальних злочинців, що там перебувають).


2. 
Жіночий рух FEMEN скористався нагодою поставити своє запитання гаранту і взяти участь в акції Партії регіонів. На раді організації активістки FEMEN намагалися сформулювати питання до Віктора Федоровича. Шляхом голосування було обрано найбільш цензурне питання з обговорюваних: "Звідки ти такий п...здатий?". Жіночий рух FEMEN офіційно заявляє, що більше запитань до цього персонажа не має.


_____________________________________________
Джерело: Корреспондент, Блог Олександри Шевченко

Ідіот породив ідіота (мовою оригіналу)

«Украина для пэтэушников», посланный на три буквы министр, Янукович извиняется… и другие идиотизмы недели (обновлено по просьбе Гани Герман)

Анекдот: «Ганя Герман комментирует слово «шлепер», сказанное Януковичем: «Спочатку я вважала, що Віктор Федорович винайшов цей епітет в «Одеських усмішках» Бебеля. Але я недооцінювала нашого Президента. Насправді слово «шлепер» - щиро українське. Його можна знайти ще у Гулака-Артьомовського, автора чудової української поеми «Іліада»…

… Это шутка, конечно. «Барбамбия кергуду». Ганя, на свою голову, эрудированнее своего патрона. Хотя, тот еще вопрос: знала ли она, кто такой «шлепер»?..

Добавлено ради Герман: (Поскольку главному редактору «Фразы» лично позвонила сама Ганя Герман и, срываясь на крик, требовала убрать якобы приписанные ей слова в первом абзаце, нам пришлось пойти на незначительные изменения в тексте. А именно: добавить слово «Анекдот» в самом начале статьи. «Фраза» очень сожалеет, что чиновники Банковой не обладают даже зачатками чувства юмора. Еще больше «Фраза» сожалеет, что люди, занимающие столь высокие должности, не в состоянии прочитать текст дальше первого абзаца, хоть там и ясно написано, что перед ними — шутка. Поскольку Ганя угрожала судом, «Фраза» спрашивает: в Украине уже начали судить за анекдоты? Почему об этом еще нет официальных сообщений на сайте Президента?).

С кем поведешься. Да, не нужно питать иллюзий. Рано или поздно и Ганя козырнет при встрече: «А зохен вей, мы в Жмеринку поедем!». Но до этого придется переживать «стабильность и реформы» еще лет десять. Если Ганя – не дура, то протоптанной Чорновилом-младшим тропкой свалит раньше. Если наоборот – услышим.

Не будем голословными. Вот получил же орден «За заслуги III степени» нардеп Юрий (читатель ждет уж рифмы «Енакиевский»? а нет, не в этот раз!) Болдырев. Получил. В том числе, возможно, за вот такую интимную лирику:

(«Баллада о преждевременном семяизвержении»):

«Проститутка ты моя, проституточка,
Не на час зайду, зайду на минуточку,
Я скажу тебе два слова, что люблю,
Да, и, слушай, брось профессию свою».

Или («Баллада о бомже»):

«Посижу у фонтана с пивком,
Сзади голос: «Какого, бля, хера!..».

А вот эти строки испеченного орденоносца вполне можно посвятить самой Гане Герман:

«Нет тебе, наверно, счастья,
Ты привыкла выживать.
Только тихо. На те, здрасьте,
Получите, вашу мать».

Не отставать! Оппозиция также держит строй. Геннадий Москаль, известный как «дядька» Луценко, распространил пресс-релиз, в котором есть и такие строки: «Не звертати уваги на заяви Анатолія Могильова про необхідність заміни водійських прав і посилати його з його бажаннями відмити мільярд через ЄДАПС на х…».

Надо сказать, инициатива Геннадия Геннадиевича была предвосхищена живейшей инициативой масс. Неизвестные крымчане из Симферопольского района втроем не просто послали, а избили ногами двух «гайцев» и даже станцевали на капоте их авто. Не уточняется, упоминали ли они при этом ЕДАПС.

С другой стороны, мнение о том, что Москаль – талантливый провокатор высказывали даже его соратники по разложившемуся трупу «Народной самообороны» (это когда он якобы советовал Луценко бежать заграницу). «Генералу Гапону» легко советовать посылать ментов на х… Его-то они точно не тронут.

«Я извиняюсь…». А что же сам «отец нации»? Продолжает рысачить по регионам. В Харькове, где его сдуру перепутали с Ющенко, Виктор Федорович отметился редчайшей откровенностью.

«Вот сидит Геннадий… я извиняюсь, Кернес». Это признание бесценно. Как известно, незамутненное сознание Главы государства тем и примечательно, что в нем отсутствуют привнесенные цивилизацией стопоры. Думает Президент о голых бабах по весне – так и говорит о голых бабах. Думает, что Йулька сотоварищи – шлеперы, так и называет вещи своими именами. Вот и сейчас Януковичу, по всей видимости, стало стыдно. И он честно, по-мужски, извинился перед Харьковом и Украиной за Кернеса.

(Есть, однако, и другая версия. Поскольку отчество Кернеса – Адольфович, то Виктор Федорович как истинный защитник Православной Веры, живое воплощение Великой Победы и просто аватар Святой Советской Руси – не смог произнести это слово, дабы не оскверниться).

То ли дело в Одессе. Цепкий мозг Лидера сразу уловил суть Южной Пальмиры. Оказывается, не уникальный архитектурный ансамбль, не неповторимая культура самого многонационального города Российской империи, и даже не мировая известность (увы, оставшаяся в прошлом, но все же) одесских институтов и университетов определяют лицо города. Нет-нет! Что вы, что вы! Главное в Одессе – это ее славные ПТУ. Одесса – самый пэтэушный город Украины. Одесса – флагман «бурс» и «рогатников». Так сказал Янукович.

Ладно бы он это сказал в Николаеве (там одно ПТУ вообще превратили в филиал Киево-Могилянской Академии, и ничего) или Херсоне (местными ПТУ пугают даже николаевских оболтусов)…

Но, увы, ничего не поделаешь. Именно ПТУ Виктор Федорович определил в качестве приоритетов реформы образования (то-то студенты акции протеста устраивают). «В ближайшем будущем планируется масштабная реформа системы образования. Достойное место там займет реформирование именно профессионально-технического образования, поскольку люди, которые обращаются в центр занятости, попали в тяжелую ситуацию, и им необходимо помочь», - пояснил Янукович.

Из этой короткой цитаты – масса выводов, от которых становится страшно. Главный из них: «Украина для людей» - это такая страна, в которой люди неизбежно будут попадать в такие тяжелые ситуации, что после них, кроме центра занятости и ПТУ рассчитывать больше не на что.

…А еще Янукович попутно нарычал на одесского губернатора, который «ничем не управляет».

Тупая бытовуха. Кто сказал, что власть далека от народа? Да отрежут лгуну его гнусный язык! Они такие же люди, как и мы. Даже криминал у нас одинаковый. Ушли в прошлое киллеры и снайперы. Ведь, оказывается, замгубернатора Киевщины (и бывшего губернатора Тернопольщины) среди бела дня обливают кислотой из-за бабы из ревности. Да и баб сердечных привязанностей этих у него аж трое! (Причем,как в дешевом водевиле, первая и третья дружат против второй).

А отца первого мужа старшей дочери бывшего Президента Ющенко убили на собственной кухне в пьяной драке (это тот самый отец, который не мог объяснить, откуда у налогового чиновника 400 тысяч долларов; и тот самый бывший муж, который по пьяной же лавочке любит пострелять по Верховной Раде; а его сестра уже получила 4 года за пьяную аварию со смертельным исходом).

Уф, написал все это и понял, что никакие «Проклятые короли» не сравнятся с циклом, который можно было бы писать о семейке Ющенко и их родне…

Если б парни всей Земли… Завершим на пикантной ноте. Слово Олегу Ляшко, завсегдатаю рубрики «идиотизмы»: «Я рассчитываю в первую очередь на молодежь. Делаю ставку на молодежь, на молодых ребят, которые еще без усов и зелени, которые не имеют никакого опыта, но есть чистыми, потому что не виноваты ни в чем, ни в каких злоупотреблениях, которые имеют отличное образование и совсем другое видение жизни. Надо привести молодых и зеленых, пусть они набивают себе шишки, пусть они учатся, приобретают опыт».

Мы живем в условно свободной стране. Украина первой из постсоветских республик отменила уголовное преследование педерастов. Но насчет педофилов у нас пока строго (?).

Милые дети! «Зеленые и без усов»! Когда добрый дядя Олег предложит вам «набить шишки» и «приобрести опыт» - подумайте, прежде чем соглашаться. Или хотя бы узнайте у доброго дяди, какой именно опыт получал он сам, зеленый и безусый. А лучше всего: не разговаривайте на улице с незнакомыми дядями. Даже если у них – значок и удостоверение народного депутата Украины.

Дети, запомните! Нельзя разговаривать с чужими

P.S. Правительство устами замминистра экономического развития обвиняет украинцев в том, что они массово подделывают больничные листы, лишь бы не работать. Да, неблагодарный и жуликоватый народец попался команде реформаторов-профессионалов! Может, пусть они лучше какой другой себе подыщут? Вон, в Египте, Тунисе и Ливии появились вакансии…
______________________________
Джерело: Фраза

Трагікомедія ще тільки починається

Переможці, з речами на вихід!

Автор — bloke


Дивно, та мене радує цей стрімкий парад погіршень життя, який ми спостерігаємо сьогодні. Мій літній прогноз, що нинішня влада не зможе контролювати допустимі темпи пограбування і руйнування країни підтверджується. Радує тому, що до повільних погіршень наш рабський народ звикає і імплантується в них, а швидкі погіршення викликають реакцію відторгнення навіть у рабської більшості, тому спокійного життя владі не бачити. Повільне вбивство найнадійніше і руйнівне, швидке вбивство викликає в жертвах жадання життя й енергію опору. 
  
Стратегію поневолення влада обрала правильну, а тактикою займатися погребувала. Переможці занадто швидко повірили у свою остаточну й безповоротну перемогу, розбіглися за призами і загрузли в боротьбі клану з кланом. 
  
Нас чекає «фізіологічна революція», тобто бунти в зв'язку з неможливістю широких верств населення задовольняти навіть найпростіші свої фізіологічні потреби. Чим нижче конкретна потреба в піраміді потреб, тим важче боротися з її незадоволеністю. 
  
Диктатурі легко зачищати вищі духовні та моральні потреби, типу там потреба в демократичному самовираженні, у вираженні своєї громадянської позиції. Можна взяти на олівець і обробку всіх впливових журналістів, експертів, громадських діячів. Можна звести до мінімуму свободу слова і громадянські права. Але якщо тлін паразитизму влади падає на базові потреби населення, то репресивні органи перестають бути ефективними. 


Тому я цілком відповідальністю заявляю: чим на гірше зараз буде змінюватись соціально-економічне становище в країні, чим різкіше буде погіршуватися, тим краще для нашого майбутнього. Краще, нехай труба лопне від різкого перегину, ніж її повільно будуть деформувати до невпізнання. 

Ще раз повторюю свою базову тезу: коли не працюють авангардні технології громадянського протесту і опору, в арсеналі захисту життя населення залишаються тільки відсталі, аутсайдерні технології голодних бунтів і грабежів. 
  
Реакція влади на нові обставини може виявитися дуже своєрідною і несподіваною. Скоро ми зможемо побачити в кріслі прем'єр-міністра дуже колоритні постаті типу Миздобула... Трагікомедія ще тільки починається!
 ________________________________
Джерело: Дурдом

Китайсько-німецька творчість

Найтемпераментніша китайська пісня 

Пісня називається 忐忑 (Занепокоєння). Музику до неї написав німецький композитор Роберт Zollitsch, який творить в Китаї, і має китайське ім'я 老 锣. Він уже встиг двічі одружитися на китаянках. Причому, кожну зі своїх дружин зробив музичної зіркою. Пісня звучить у виконанні його останньої китайської дружини 龚琳娜. Експресивне виконання пісні зробило її хітом, з'явилося й безліч пародій. Пісня також відома тим, що заборонена для виконання в якості музичного супроводу баскетбольних матчів, тому що гравці скаржилися, що вона збиває їх концентрацію і провокує помилки при грі.

Пародія на пісню:

Музика до пісні, виконана на фортепіано:

Версія на електрогітарі:

__________________________________

Джерело: Дао выраженное словами

Приречені у мережі

КІНЕЦЬ ЕПОХИ БЛОГІВ

Автор - Ден Дьюрей, The New York Observer

«Я не бачу у блозі жодної перспективи», - написав Нік Дентон у ґуґл-чаті.Він був не в захваті від того, що наступного дня мав давати інтерв’ю щодо перепрофілювання свого сайту – і, здавалося, шукав можливості уникнути його. «Треба знайти той давній пост, у якому я порівнював вигоду від блогу з прибутком від МакДональдсівської франшизи. Тобто вона мізерна».

Так! Але чи зараз мережа блогів розрослася так само буйно, як і мережа Макдональдсів?

«Цьому висловлюванню про МакДональдси вже п’ять років – я тоді ще не міг адекватно оцінити потенційну користь від блогу», - сказав він. Помовчавши хвилинку, додав: «Відтоді багато що змінилося».

Якими б тепер не стали блоги, - думаю, всі погодяться, що формат щоденника з можливістю коментування, який і приніс їм шалену популярність, довго в нашому світі не протягне, і випадок з блогом містера Дентона є тому найкращим підтвердженням. Власне, занепад блогерства настав так швидко, що питання, чи встигли ми оцінити й скористатися з усіх його можливостей, досі лишається відкритим.

«Спочатку я не називав цих сторінок блогами», - розповідає Ден Абрамс, який у 2009 році запустив проект MediaiteNetwork. «І я справді бачив у них потенціал значно більший, ніж у рекламно-розважальних… е-е-е… блогах. Хай там що означає це слово».

«Що це, власне, таке – блог? – питає Локарт Стіл, засновник CurbedNetwork. - Capital New York– це блог? Відповідь – і так, і ні водночас».

«Це слово завжди мене трохи лякало, - зізнається Хуаре Січа, співзасновник проекту TheAwl.-Спершу – тому, що серед блогерів траплялися здебільшого не найприємніші люди, а тепер – тому, що до інтернет-щоденників допалися наші бабусі, дай їм, Боже, здоров’ячка».

Таке небажання навіть говорити про блоги й блогерство походить, імовірно, від того, що наше перше захоплення цим явищем носило суто гіпотетичний характер, ми не могли передбачити всіх його перспектив. Блоги задумувалися як майданчики для безперешкодного самовираження, та згодом вони почали впливати на результати виборів і навіть витісняти газети! Згадати хоча б той-таки ThePrintedBlog (щотижневий друкований дайджест найкращих матеріалів, опублікованих у мережі – прим. перекл.)!

Ми навіть подумали, що, придбавши деякі з цих сайтів, зможемо підзаробити. У 2003 році компанія Google випустила в світ програму AdSense і купила платформу Blogspot. Це – ознака бізнес-моделі, в основі якої – ідея того, що реклама здатна привабити ширшу читацьку аудиторію. У 2004 році Джейсон Калаканіс розпочав блог, присвячений виключно супутниковому радіо.

«Зі створенням сайтів ми дуже голів не морочили, - згадує Нік Дентон. - Щойно придумували назву й концепцію – одразу випускали».

Десь поміж діловим і особистим аспектами ведення блогів слід згадати й про самих блогерів. Вони мали неймовірне чуття на сенсації і непідробне почуття гумору, часом творили історію, сидячи за комп’ютером удома в піжамах – і все одно з’являлися на обкладинках The New York Magazine. Вони нерідко провокували жорстку критику, проте неодмінно викликали цікавість.

Коли формат мікропублікацій віджив себе, гра стала набагато серйознішою. Сайт Gawker, зокрема, скасував заборону на «зіркові» новини – і все заради читацького попиту, як у відомих «жовтих» видань. Такі сайти як Business Insider чи Mediaite теж підключилися до змагання за додаткові гроші – і теж почали обростати новою блогерською аудиторією.

Основна ставка почала робитися не на зміст повідомлення, а на яскраві саркастичні заголовки, тож контент блогів став цілком передбачуваний і тому нудний. А це, в свою чергу, невдовзі може призвести до того, що хороших блогерів просто не будуть помічати.

Прощаючись зі своїми читачами в останньому листопадовому пості після п’яти років дописування на Atlantic blog, Марк Ембайндер написав, що переходить у National Journal із полегкістю, адже там йому не доведеться перетворювати кожен допис на «висловлювання такого собі веб-персонажа, якого читають не тому, що він пише корисні й цікаві статті, а просто тому, що він – Марк Ембайндер».

«Спочатку ти змагаєшся за те, щоб першим урвати якийсь кавалок інформації, потім – за те, щоб висловити «найправильнішу» думку про це, а після того – за широку аудиторію та її увагу, - так описував містер Ембайндер свої блогерські будні в інтерв’ю газеті The Observer, додавши при цьому, що тягар конкуренції з такими метрами як Джейсон Коткес та Ендрю Салівенс, став для нього просто нестерпним.

«Зараз цей сегмент ринку перенасичений; історія далеко не одноденна. На теперішньому етапі починати й розвивати цю справу – за рідкісними винятками – дуже й дуже важко», - заявив він.

Це перенасичення позначилося й на особистих блогах. Такі ресурси як Tumblr, Facebook і Twitter перетворилися на майданчики для нескінченних перепостів (що створює ілюзію перебування «в дискурсі») та надмірне нагромадження інформації.

Тут, очевидно, варто нагадати, що особистий блог – це така собі веб-сторінка, що дає змогу всім охочим стежити за життям її власника, позаяк оновлення надходять френдам, яких це може зацікавити і які, в свою чергу, так само постять новини вже для своїх френдів, без необхідності освоювати, скажімо, Wordpress.

«У таких блогів – цілком особлива мета, - каже інтернет-гуру Рекс Сорґатц, який нещодавно «згорнув» свою особисту сторінку на Thumblr. – Я дивлюся на аудиторію, розумію, хто ці люди, пишу по-особливому, пощу фотки свого собаки і жартую, не називаючи імен, бо всі й так знають, про кого йдеться. Звісно, це не може не вплинути на мій стиль».

Та неймовірна кількість інформації, що перетікає з соціальних мереж на інші сайти, очевидно свідчить про те, що уявлення, буцім люди воліють отримувати інформацію у формі дурнуватих жартів – явно хибне. Також показовим явищем стало виникнення такої дивної речі як сайти-агрегатори, - блоги, позбавлені самої суті блогерства, тобто письма. Містер Сорґатц дописував у деякі такі свіжоспечені блоги, і відтак особливо відзначає нові проекти групи Memeorandum – такі як Mediagazer, - що мають у своєму розпорядженні механізм чіткого регулювання медіапліток.

Крім того, існує ще й The Atlantic Wire – інтернет-майданчик компанії, що доволі часто набридає всім саморекламою в мережі. Невдовзі в Нью-Йорку ним опікуватиметься колишній редактор сайту Gawker Ґабріель Снайдер і ще 15 нових співробітників.

Як сказав би Нік Дентон, маятник хитнувся – зараз споживати інформацію, що лавиною котиться з інтернету, значно простіше й вигідніше, аніж намагатися відвоювати собі місце у цьому нескінченному потоці. Тепер у містера Дентона нова мета – зробити так, щоб про всі його сенсаційні новини дізналися всі без винятку користувачі всесвітньої мережі. Так, щойно Том Круз відішле свої інтимні фото на мобільний телефон комусь, хто перебуває, скажімо, в Монтоку, вони тут-таки опиняться в RSSвід сайту Gawker, якщо він там доступний.

Та хоч ми й розуміємо всю логіку цього явища, перепрофілювання Gawker’a не може не дратувати.На стартовій сторінці у них заявлена одна-єдина новина, тож переважна більшість повідомлень може навіть не претендувати на статус ексклюзивних. На загальнодоступній бета-версії наявні, зокрема, інструкції, як сідати на борт літака напідпитку, і рейтинги якихось порнозірок за участю Чарлі Шина. Будь-яких посилань настільки мало, що аж не віриться, що все це йде від тієї самої людини, яка запровадила й кодифікувала сам формат блогу.

Де ж подівся той славнозвісний гострий і дошкульний новинний стиль Gawker’a?

«А буде, очевидно, так, - заявляє Нік Дентон. - На стартову сторінку зазвичай потраплятиме те, що заслуговує найбільшої уваги, тож авторам доведеться поступитися іронічними заголовками, щоб за ними не загубилася суть повідомлення. Щось подібне відбувається вже зараз – адже подивіться, скільки інформації публікується на основі коротких повідомлень із Facebook та Twitter. Соціальні мережі вбили іронічний стиль медіаблогів».

Сам же містер Дентон, у свою чергу, дасть сто очок уперед будь-якому блогу, що тут згадувався – об’єм трафіку на його сайтах щонайменше у 20 разів більший. Солідніші результати – хіба в містера Січа та містера Абрамса. Але його ідеї щодо оригінального контенту вже витали в повітрі, хоч і в менших масштабах, у прогресивніших блогах.

Деякі з блог-платформ і досі орієнтовані на давні новини. Так, нещодавно компанія Yahoo найняла нову оперативну команду репортерів для свого новинного блогу Upshot, що регулярно доповнює старі історії новими деталями. Цю модель розробив головний редактор сайту Talking Points Memo Джош Маршал – іще тоді, коли тільки розпочинав свою історію ресурс, що здобув премію імені Джорджа Полка (Legal Reporting, у 2007 році – прим. перекл.), який містер Маршал просував дуже вперто, аж поки не заявив, що не вбачає в ньому блогу взагалі (і він був не перший). Зараз він намагається уникати неоднозначних особистих записів, зосереджуючись на матеріалах на кшталт тих, з яких починав свою діяльність, так званих професійних постах.

«З плином часу новинні розділи на сайтах розростались і змінювались, тоді як блоги за змістом і формою лишалися загалом ті самі, - сказав містер Маршал в інтерв’ю TheObserver.-Таким чином виходить, що ти почасти володієш ексклюзивним матеріалом, адже новини всюди є приблизно однаковими, тоді як у блогах висвітлюються найрізноманітніші теми, тож читач може ознайомитися з чимось таким, чого він не знайде на іншому сайті.»

«На мою думку, останні кілька років блоги – радше навіть не звичайні, а “професійні” - містять величезну кількість оригінального контенту, - заявляє містер Стіл із сайту Curbed. -Тобто це не нова тенденція, це нормально для, так би мовити, локального сайту, але останнім часом це набуває дедалі важливішого значення. Зараз ми приділяємо цьому значно більшу увагу.»

Прикметним винятком з-поміж онлайн-видань, що й досі підтримують старий формат ведення блогів, може служити сайт The Awl. Проте містер Січа зауважив, що деякі нестандартні інновації на сайті мають величезний успіх в аудиторії.

Зокрема від відзначив найновіший проект – The Hairpin, що завдячує своїм величезним потенціалом редактору, Едіт Цімерман.

«Вона не робить нескінченних копі-пейстів, вона творить оригінальний контент. Думаю, основна помилка більшості блогерів – у тому, що вони не хочуть видавати на-гора свій власний матеріал, а обирають перемощування, - і зрештою, саме це й призводить до стагнації блогерства, - розповідає містер Січа. - Мені здається, вона таки спромоглася оживити в нашій свідомості переконання, що хороший блогер – це не той, хто без кінця і краю тиражує матеріал якого-небудь Кіта Ольбермана, а сам пише щось таке, що змушує читача підірватися з ліжка о другій ночі».

Така нова модель ведення блогів у дечому суперечить їхній першопочатковій сутності, проте заохочує авторів писати більше й змістовніше. Ось що заявив з цього приводу Клайв Томпсон на сайті Wired: «Як писали мої улюблені блогери ще десять років тому? Вони постили якийсь лінк і коментар до нього – два-три речення – і робили по кілька таких записів щодня. Потім з’явився Twitter, і оновлень стало менше, зате це вже були вдумливі аналітичні матеріали». Тепер той, хто вирішить у своєму блозі аналізувати, скажімо, матеріали містера Ольбермана на відповідному рівні, як-от Седі Дойл на сайті Tumblr, може не сумніватися – його пост прочитають.

А щодо перепрофілювання сайту містера Дентона – то навряд чи багато редакторів погодяться на зміну формату й на зменшення кількості лінків на сторінці. Локарт Стіл, наприклад, заявив, що не збирається відмовлятися від блогу в його традиційному вигляді – зважаючи на вподобання своїх читачів.

«Блог – це не сайт, скажімо, якого-небудь журналу, де втаємничені розуміють, що оцей банер змінюється щотижня, цей – щодня, а цей – щогодини, проте рядовий відвідувач нічого цього не помічає», - сказав він і додав: «Найприкметніша і найпривабливіша риса усіх блогів – це те, що потрапивши на будь-який з них уперше, читач легко в ньому зорієнтується. Щойно ти навчишся читати один блог – з усіма іншими вже не буде жодних проблем.»

The New York Observer, переклад - «Медіаграмотність»

__________________________________
Джерело: Медіаграмотність