Україна без свободи

Карта свободи слова

Репортери без кордонів випустили щорічну карту свободи слова у світі. Ця карта будується на 50 базових критеріях (наприклад, кількість фізичних нападів на журналістів, медіа-асистентів, цензура, само-цензура, доступ до Інтернету, і так далі). Майте на увазі, що карту склали до подій у Тунісі і Єгипті.

Україна позначена на карті червоним кольором – це категорія "важка ситуація". Крім нас, червоний колір також впадає в око у Росії, Білорусі, Китаї. Оранжевий колір - "помітні проблеми" - у Монголії, Індії, Бразилії, Італії, та низці інших країн. Чорний колір – у Ірана, Таджикістана, Узбекистана.

Ладно, роздивляйтесь картинку самі:) Ось тут її можна скачати у ПДФі

_______________________________________
Джерело: Thalarctus maritimus

Снились бабі корови, снились діду свині...

Як налякати українського суддю

Автор — Віктор Ніказаков

В ніч перед засіданням у справі В. Лабайчука, призначеного на 2 лютого 2011 року я не міг заснути. Спочатку готував текст виступу в дебатах, до котрого, сподіваючись навернути суддів до справедливості,  я вніс вислів Януковича, зроблений ним в ході спільної прес-конференції Президента України з прем'єр-міністром Канади Стівеном Гарпером 25 жовтня 25 жовтня 2010 року. «Ми завжди засуджуватимемо той режим сталінський, який в ті роки скоїв цей злочин», наголосив тоді гарант Конституції.

 Але потім, згадавши, що дядьків та тьоток в мантіях, з яких складається  “наш» суддівський корпус, цікавлять радше колядки, ніж виступи адвокатів, геть розхвилювався.

Спокою не давало одне питання, я думав: «Ну чому наша влада така «немножечко дебильновата»?  Адже насправді, не хлопці з Тризубу, а «наш» президент разом зі своєю командою повинні були здійснити демонтаж пам’ятника Сталіну, що його встановили запорізькі посіпаки з партії політичного бісексуала П. Симоненка.

Ото був би піар крок, після котрого схід та захід України об’єдналися довкола лідера партії регіонів.

Непомітно мої думки перетекли до якогось химерного сновидіння, де я побачив, як:

«в вечернее время преступная группировка в составе Януковича В.Ф., Азарова Н.Я., Могилёва А.В., Тигипко С.Л., Бойко Ю.А., Клюева А.П., Бродского М.Ю., Табачника Д.В., Герман А.Н. прибыли к помещению Запорожского областного комитета коммунистической партии Украины по адресу г. Запорожье ул. Горького д.133, где, грубо нарушая общественный порядок по мотивам явного неуважения к обществу, действуя с особой дерзостью, повредили малое архитектурное сооружение, бюст Сталина И.В., при этом:

-  Азаров Н.Я. указал участникам преступления место нахождения бюста  Сталина И.В., предоставил информацию о расположении охраны в здании КПУ, обеспечил жильём участников преступления после его совершения;

- Могилёв А.В. следил за окружающей обстановкой, был готов сообщить о приближении к месту совершения преступления граждан, сотрудников милиции, а также давал устные указания соучастникам преступления;

- Янукович В.Ф. распределил роли участников преступления, следил за окружающей обстановкой, был готов сообщить о приближении к месту совершения преступления граждан, сотрудников милиции по средствам мобильной связи, а также давал устные указания соучастникам преступления;

- Тигипко С.Л. имеющейся бензопилой отпиливал голову малого архитектурного сооружения -бюст Сталина И.В.;

- Бойко Ю.А. предоставил заведенную бензопилу для отделения головы Тигипко С.Л., после чего с помощью кувалды отбил голову с Бюста Сталина И.В.;

- Клюев А.П. организовал прибытие участников преступления в город Запорожье, во время совершения преступления блокировал двери помещения КПУ;

- Бродский М.Ю. несколькими ударами попытался при помощи кувалды отбить голову бюста Сталина И..В.

- Табачник Д.В. во время совершения преступления блокировал двери помещения КПУ;

- Герман А.Н. произвела видеозапись преступных  действий участников преступления, которую поместил в международную сеть интеренет…»

Крізь сон я усвідомлював, що відчайдухи «своими действиями совершили преступление, предусмотренное ч.2 ст. 296 УК Украины - хулиганство, то есть грубое нарушение общественного порядка по мотивам явного неуважения к обществу, сопровождаемое особой дерзостью, совершенное группой лиц», але я розумів, що вони пожертвували собою заради того щоби назавжди покінчити з проклятим тоталітарним минулим…

Прокинувся я мало не в сльозах, зібрав папери та попрямував до Апеляційного суду  Запорізької області.

Засідання розпочалося з 20 хвилинним запізненням. Невеличка судова зала виявилася вщент заповненою публікою та журналістами з камерами, диктофонами й записниками. З цього огляду судді з поганої російської, якою вони користувалися минулого засідання перейшли на погану українську.

Питання про мої повноваження,  яке було наріжним минулого разу, здавалося було вирішене, і мені навіть дозволили заявити перше клопотання.

Воно полягало в тому. щоби суд пересвідчився чи є в матеріалах справи докази того, що копія моєї апеляції була вручена моєму підзахисному. Такого доказу не виявилося, не виявилося також і доказу того, що Лабайчук В.І. взагалі повідомлений про судове засідання. За таких умов годі говорити про можливість всебічного та повного дослідження обставин справи, як цього вимагає закон.

Замість того, щоби визнати свою помилку та виправити її, колегія суддів почала в три голоси переконувати мене, що оскільки я не брав у часті у засіданні суду першої інстанції, то й не маю повноважень подавати апеляцію.

Це звучало, як марення невігласа, яке не личило особам, які приносять присягу судді та виносять рішення іменем України. Прийшлося попросити суд ухвалити про це рішення, яке я міг би оскаржити до Європейського суду з прав людини.

-         Не треба нас залякувати, - образився на мене головуючий й закликав колег до «нарадчої кімнати».

Якби то я знав, що  сама згадка про Європейський суд  така страшна для українського судді, я, можливо б утримався, від оголошення свого наміру.

Радилися судді довгенько як на таке просте питання, але рішення їхнє було соломонове, як завжди. Служителі Феміди нарешті усвідомили, що до участі у справі треба залучити Василя Лабайчука, й суд ухвалив доставити його у наступне засідання, яке відбудеться 4 лютого 2011 року о 14:00 за адресою м. Запоріжжя вул. Артема, 50

Якщо Вас це не цікавить, то й не турбуйтеся.

З правдивою пошаною, -

Віктор Ніказаков, адвокат, захисник В. Лабайчука
__________________________________________
Джерело: ТЕМА

У Каїрі неспокійно...

© REUTERS/Yannis Behrakis

Фотографії: © REUTERS

________________________________________
Джерело: drugoi

Поезія усвідомленої самотності і піднесення борців

Лазер і Шум



Чим сильніша ваша самотність, чим більше тих, хто шкіриться і стукає дерев'яним копитцем — тим ближче ви до суті боротьби, фінальна битва якої неминуче супроводжується якщо не союзом нікчемних одиниць у поєдинку за мету, то тією самотністю, яка, як шкідливий міраж, шепче нам мантри сумнівів. 

поезія усвідомленої самотності і піднесення борців



Чим ближче ми до суті боротьби, тим яскравіший палаючий лазер мети на горизонті. Та, серед іншого, вчувається всебічне виття — гармидер химер, сирени гніву і гуркіт та блискавки, шум і гам. Тріскаються жуки під ногами, черв'яки заплітаються в слизові кренделі, а мокриці бризкають землистими соками — на узліссях ситуація живчика страждаючих паразитів. Та головне — чітко чути гуркіт чавунних чобіт. Це однорідний натовп заворушився, гнівається сірий легіон у намордниках-шоломах.

Ті, хто знає, каже, що в пеклі для «нашої людини» є окремий казан. Від інших пекельних казаів він відрізняється тим, що його ніхто не охороняє. Ніяких стражників-бісів з розпеченими списами, оскільки цей наш конкретний «суповий набір», що живе в казані, — на відміну від усіх інших «супових наборів», — не дозволяє своїм мешканцям покинути всю цю підземну кухню грішних і стражденних, закованих у ланцюгах.

Так от, чим ближче ми до суті боротьби, тим ширше і голосніше невдоволення тих розгублених і нещасних, які не можуть змиритися з тим, що є ще й ті, кому судилося назавжди покинути казан. І саме тому, чим ближче ми до суті боротьби, чим ближче ми до мети нашого нахабного повстання проти світу медуз, тим дужче ненавидять нас покірні матки смутку, комарі і вампіри світлих енергій. Це природно. Ми повинні розуміти це, щоб раптом не зніяковіти.




Гавкіт собак довкруг караванів світла — сюжет класичний, відомий. Та ми не маємо права забороняти цей гавкіт, не маємо права звинувачувати стерв'ятників. Бо собака має гавкати, а стерв'ятники кружляти над нашими головами — до караванів боротьби це не має ніякого відношення. Собаки і стерв'ятники — лише нагадування про те, що ми на вірному шляху, а прийдешнє сповнене нових ризиків і відкриттів.

Чим ближче ми до суті боротьби, тим більше тих, хто полишає наші ряди. Так караван опору позбавляється від теоретиків, які знають «як треба» і «що правильно», але навряд чи хоч одного разу здійснюють вчинки творчої пристрасті. Теоретики люблять швидше мудрувати, ніж боротися. Не слід засуджувати їх за це. Без слабких не буває сильних. Без присутності смороду не буває розуміння принади запахів тюльпанів і нарцисів.



Я звертаюся до тих, хто, в силу своїх переконань, пізнав самотність і страждання, втрату друзів і зраду, дурість і сліпоту, особливо серед, здавалося б, «своїх». Багато хто з тих, хто пізнали, ризикують заплутатись, розчаруватися і здатися, втратити віру у свій напрямок, підкоритися похмурості, чадному газу послужливого колективу. Не варто, друзі. Чим сильніша ваша самотність, чим більше тих, хто шкіриться і стукає дерев'яним копитцем — тим ближче ви до суті боротьби, фінальна битва якої неминуче супроводжується якщо не союзом нікчемних одиниць у поєдинку за мету, то тією самотністю, яка, як шкідливий міраж, шепче нам мантри сумнівів.

Чим ближче ми до суті боротьби, тим більше цих сумнівів. Але це теж природно. Головне — незмінність послідовного руху до палаючого лазера на горизонті. Все інше — зазубрини людського фактора.



Мені хотілося б попередити вас про один переломний момент, який з’являється на шляху битви за ваші переконання. Це момент вершини ворожнечі — момент, коли останній ближній з каравану каже: «Ми помиляємось — ми програємо». Я бачив тих, хто після цих слів скидав пір'я і втрачав віру в крила — там бували мої друзі, та й сам я не рідко ризикував опинитись на їхньому місці. Ось чому так важливо в цю переломну мить пізнати фінальну мутацію, хворобливу жертву і огидну, на перший погляд, метаморфозу: дірки у вухах затягує шкірою, зростаються ніздрі, тіло охоплює гранітна луска — людськими залишаються лише очі й серце, чиє пальне стверджує незворотність, неможливість шляху назад.

Коли горизонт буде досягнутий, а клітки відкриті, їхні мешканці кинуться з обдертими кігтями на «цих моторошних виродків», що насмілились скинути засуви концентраційних гнізд. Тому що більшості, на жаль, не потрібна свобода — ними наповнені лише маяки і поводирі, тільки ті, хто зверху, «щоб вирішували за нас, щоб думали замість нас». Відкрити клітку — приректи себе на прокляття натовпу. Та якщо теза «горизонтний лазер — мета» близький вам так само, як він близький мені, то ви зрозумієте, що відкривати клітку — наша місія, відкривати її варто. Тому що там, у збитому киселі похмурого й рабського колективу струнких оселедців, є наші пригнічені соратники, ща заслуговують трав'янистих лугів і кульбаб, що мріють про весняний і вільний подув вітру.
_____________________________
Джерело: Platonov-City

Стан свідомості — як дєдушкін кожух і бабушкіне трюмо

уміння збудувати інфраструктуру як засаднича ознака цивілізації

Автор — zzzulfiya

знаєте, що найбільше відрізняє совкові країни (або в ширшому контексті нецивілізовані від цивілізованих)?
уміння будувати потрібну інфраструктуру там, де живе людина. важливо, щоб інфраструктура брала на себе завдання недорого і якісно зробити те, на що кожен витрачає свій час і зусилля за будь-яких обставин, і на що в принципі, витрачать не хоче.
наприклад, кожна людина пере, лагодить якісь речі, купує посуд, постіль, інші товари для дому, одяг і їжу.
ті, хто бере на себе задоволення цих потреб за мінімальну плати - завжди на плаву. 

споконвіку в совку бит був найголовнішим лихом людини. замість того, щоб після роботи зайнятись чимось для власного задоволення чи розвитку, людина мусила боротись з битом - стояти в чергах у магазині, щоб купить кістки з ошмьотками м'яса, стояти в черзі в промтоварному, щоб купить прищепок чи капронових кришок, прати вручну постіль на дошці в тазу, і т.п.

але скажіть будь-ласка, якого біса людина, прийшовши з роботи, куди ходить в принципі для заробітку грошей, на які можна купувати необхідне, щоб забезпечити існування, мусить ще додатково працювать над боротьбою з побутом кожної вільної днини чи години?

з появою відеокасет і імпортних відеофільмів, мене найбільше дивували не половиє ігрища і мєртвяки, а американські пральні самообслуговування. приходиш, кидаєш монетку і за деякий час дістаєш свої речі випраними.

з системою диференційованої інфраструктури переїзд, зміна помешкання не є стихійним лихом, що дозволяє людині жити мобільно, займатися важливішими справами, аніж прання і відбілювання сорочки. тобто, маючи під боком кафе, де дешево і смачно можна поснідати і повечеряти, замість того щоб готувати, ти заощадиш купу часу і відчуєш саме життя, а не борсання під вантажем побутового дріб'язку, який намотується в якийсь сніжний вал і зносить тебе щодалі від власне, життя. іншими словами, 
найголовніша перевага дрібної побутової інфраструктури - людина може розпоряджатись своїм часом, не виглядати неряхою і не потребує величезних капіталовкладень, щоб забезпечити себе на віки "усім необхідним". необхідне в людини уже є - її тіло і розум.

подивіться, як рояться у нас люди в будівельних супермаркетах, як ремонтують і як будують - все життя в хаті ремонт. все життя накопичують, щоб збудувать кам'яницю ніби будуть жити в ній 900 тисяч років, щоб в хаті було ВСЕ, як на випадок ядерної війни. а відключи їм тільки електрику і воду - і хана, пиздець, апокаліпсис. крім того, зробили ремонт - відвалилась плитка, бо просідає будинок. або з'їзджає фундамент, бо побудували на схилі чи на перехресті суперпотужних грунтових вод. сплошна іронія долі!

власне, тому я завжди захоплювалась пофігенським ставленням європейської молоді до тряпок і побутових приладів. вони звикли, що якщо в помешканні нема пралки, за рогом вулиці є пральня. вони не тупотять пріючи по супермаркетах, скуповлюючи і тягнучи додому мішки з буряком, морквою і картоплею, щоб щось приготувати нашвидкоруч, і вистачило на кілька днів. вони звикли, що все це має бути десь поряд, коштувати мінімум, і не варто з цього приводу створювати ажіотажу.

В будь-якому місті чи містечку величезною проблемою є відсутність власного житла або адекватної пропозиції по оренді. Найбільшим лихом це є для Києва. Просто якась споконвічна лотерея чи конкурс на виживання. При цьому, коли ти готовий викласти чималу суму, тобі все одно виноситимуть мозок ріелтори і господарі хатів.

Років сім тому чи вісім я жила на Пушкінській. І найбільше мене не влаштовувало те, що в тому районі нема де хліба свіжого купити. Цього літа я обдзвонила ціле місто, вишукуючи де відремонтувати дорогу праску. Була б дешева - я б її звісно, викинула та й дєлов. Але хотілось поремонтувать, я ж по пораді менеджера Філіпс купила, а не Вітьок який. Восени я обдзвонила весь Київ, щоб поставити кнопку на фотоапарат Соні. 4 січня вранці я обдзвонила 10 служб таксі, щоб викликати на вокзал.
Результат: 
1. Я переїхала з Пушкінської на Позняки, і не шкодувала ні разу. Купую хліб і продукти в найближчих супермаркетах, хоч не завжди вони якісні, смачні, але завжди недешеві.
2. Я нарешті винайняла гарну квартиру з адекватною хазяйкою, де прожила в спокої і гармонії 5 років. На жаль, мушу шукати інше житло, і забутий АД повертається. Тільки тепер у мене ще й мінімальний бюджет.
3. Я занесла праску в сусідній з домом магазинчик "побутова техніка з Європи б/у", впросила дядька допомогти розібратись що з нею. Забрала через два місяці, заплативши за ремонт 20, але відколи принесла додому, праска знову не працює.
4. Я вставила кнопку і це коштувало місяць очікувань, 580 (!) грн. і два викинутих дні - щоб завести в єбєня і забрать з єбєнєй (вул. М. Вовчка, за Караваном)
6. Жодне таксі не приїхало, я витратила годину часу, купу грошей, очікуючи "пока надут машинку", щоб почуть що "машинкі нєт в етом районє", проводжаючи поглядом усі "машинки" (саме з телефонів на їх шашках я і довідувалась, шо оказуєця їх нєт), відійшла на 500 м, зловила грача і доїхала за 70 грн. в комфорті додому.

Тож я хочу сказати, що відімо, відсутність розумної інфраструктури для життя а не стяжатєльства посрєцтвом примітивних інстинктів (єбля, ужаси, уєбанщина) - (бутік, ночной клюб, казіно) - це якось генетично закладено в нас? вірніше, взагалі, нахуй винесено раціональне мислення, що елементарно необхідно людині, і що олігархів у нас меншість.

проперджені і забризкані лоєм хрущоби з поїдженим міллю бабушкіним мотлохом, яким краще вдавитись господарям, але не викинуть ні в коєм случає - це не тільки стан речей. це стан свідомості. все треба тримать, щоб забрать із собою в могилу. воно копилось поколіннями - дєдушкін кожух і бабушкіне трюмо. ізза них нікуди не їздили, ніде не жили - стерегли. з сусідами не спілкувались - щоб не обікрали. і жадібність ця коріниться насамперед - в тому, що дійсно, покоління бороли бит і бит їх руйнував і перемагав. приходили одні, і забирали це. інші - забирали інше. потім роками стояли на черзі, щоб купити. все життя - на бит!

вийдіть у себе на районі - що ви побачите? бутік елітной білизни (насправді - колючі китайські напівпластикові кружева і поролон). елітні меблі. елітні кахлі. елітний клуб, казіно (замасковане під інтернет-клуб), ригайлівка під пластиковим шатром, і всього два ларька з чіпсами і пивом.
а в кращому випадку, один ремонт взуття.

____________________________________________

Джерело: житіє святої Зульфії

Журналіста Олену Білозерську пограбували і допитали

Олена Білозерська розповідає про вилучені речі і про допит у Печерському райвідділі міліції


_____________________________________
Джерело: UkraineResistance

Україна — поліцейська держава?!.

УВАГА! У БІЛОЗЕРСЬКОЇ ОБШУК

Posted on 2011.01.12 at 14:21

Саме зараз міліція проводить обшук у Олени Білозерської. Обшук проводиться в рамках крімінальної справи по діяльності «Тризуба» Степана Бандери.

Звісно, що Олена ніякого відношення до "Тризуба" не має і ці події міліції – дешевий тиск на незгодних з офіційною владою.

У Олени вилучена фото-, відеотехника та компьютери, що суперечить закону, але не є підставою для зупинення незаконих дій міліції.

UPD: З повідомлення Олени, міліція прийшла до неї о півдев'ятої ранку.
Зараз іі з адвокатом везуть на допит у Печерській РВВС (вул. Московська , 30). Слідчий – майор Дмитро ЦУРКАН.

О.Ярославцев

PS "Репортери без кордонів" вже мають цю інформацію, але, друзі, треба подальший розголос та підтримка.
Варто зрозуміти, що саме зараз йде по Україні тиск з боку влади на всіх патріотів, незалежно від партійності. Під загрозою кожен з нас.

UPD: 16:00: Уточнення. Обшук проводиться в зв'язку з кримінальною справою підпалу офісу Партії регіонів.
UPD: 16:15 Допит мав початися о 16-тій, але адвокат затримується. Станом на цю годину Олена ще дома, разом з міліціянтами.

UPD: (17:30) Звернення редакції інформаційного агентства «Поряд з вами» за фактом обшуку і вилучення техніки у журналіста, київського координатора і співзасновника агентства Олени Білозерської.
UPD: Заява КНМП: Суддя порушила закон вилученням опрацьованих матеріалів і апаратури журналіста

UPD: 19:33 Допит триває.

__________________________________________

Джерело: Олена Білозерська: Знаю, як треба!

Україна — вже поліцейська держава?

Генпрокуратура vs. Матіос – маразм крєпчал...

Автор — Андрій Шевченко

Відкритий лист авторки "Солодкої Дарусі" до Пшонки та Могильова. Одне з двох: або це дріб"язкова помста пари недоброзичливців пані Матіос, наближених до Януковича, або це остаточна деградація репресивної машини, яка намагається залякати в цій країні всіх, хто має свою думку і сміливість говорити на чорне "чорне". Далі – повний текст відкритого листа.

Генеральному прокуророві України

В.П.ПШОНЦІ,

Копія:

Міністрові внутрішніх справ України

А. В. МОГИЛЬОВУ

Шановний Генеральний Прокуроре України!

Події, що розгорнулися навколо мене з кінця минулого року з "благословення" Генеральної прокуратури України та міністерства внутрішніх справ і тривають досі, змушують мене публічно звернутися до Вас із низкою запитань, оскільки я є відомою публічною людиною в Україні та поза її межами, а сферою зацікавлення прокуратури та міліції стала моя публічна діяльність, а саме – письменницька творчість.

Нагадаю, що 17 грудня минулого року із посиланням на доручення Генеральної прокуратури України працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова (відділ боротьби з організованою злочинністю) розшукували "громадянку Марію Матіос" у приміщенні львівського видавництва "Піраміда" з метою вилучення з продажу моєї книги "Вирвані сторінки з автобіографії", яка, до речі, визнана "Книгою року-2010". Працівники видавництва пояснили співробітникам міліції, що письменниця М.Матіос мешкає в Києві і попросили надати бодай якісь документи для пояснення причини розшуків. Після телефонних перемовин із своїм начальством міліціонери відмовилися показувати документи, які мали при собі, лише з відстані продемонстрували якесь доручення та ксерокопії сторінок моєї книжки.

Історія незалежної України не знає жодного факту намагання вилучити книжки Шевченківського лауреата з продажу силами правоохоронних органів та ще в такий "оригінальний" спосіб!

Отже, мене як письменника і звичайного громадянина цікавить: яке засекречене доручення Генеральної прокуратури України виконували працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова, що з ним заборонено було ознайомити працівників видавництва, автором якого я є вже дев'ятий рік і де я видала більше 13 книжок, які здобули усі найвищі літературні та державні нагороди в Україні, перекладені за кордоном та мають незмінний попит читача?!

Мене цікавить, який стосунок до мене та до моєї творчості мають правоохоронні структури України, зокрема, міністерство внутрішніх справ, дільничні інспектори якого із посиланням на розпорядження Генерального прокурора України опитують мешканців тих будинків у Києві, де моя родина мешкала свого часу, змушуючи їх підписувати відповідні свідчення щодо мене?

Так, 11 січня цього року, працівник міліції Печерського району у м. Києві робив обхід 9-поверхового будинку, в якому наша родина наймала квартиру ще за "царя гороха", і розшукував "громадянку М. Матіос", як розшукують злочинців, та демонструючи розпорядження Генерального прокурора та ксерокопії сторінок моєї книжки (цю інформацію надаю за згодою одних із багатьох "опитаних", колишніх моїх сусідів по найманій квартирі – лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, ветерана Великої Вітчизняної війни, письменника Анатолія Андрійовича Дімарова та його дружини Євдокії Несторівни).

Такі дії працівників правоохоронних органів мають всі ознаки шантажу та безпідставного психологічного тиску. І я їх розцінюю як неприпустимі з точки зору здорового глузду та професіоналізму їхніх виконавців, а також як такі, що принижують мою людську честь, гідність і моє письменницьке ім'я, створюють дискомфорт моїй родині та близьким.

Я не потребую додаткової відомості подібними засобами. У будь-якого письменника є безвідмовний промоутер його творчості – його читач, а не така одіозна "підтримка багнетами" чи, боронь Боже, силами "Альфи", яка, на мій подив, останнім часом входить у моду в Україні.

Таких речей не розуміють і мої літературні агенти та перекладачі в Америці, Німеччині, Франції, Ізраїлі та інших країнах, які про ці дії правоохоронців знають із преси. А вони без найменшої підтримки з боку Української держави роблять усе, щоб про Україну світ дізнавався із перекладів відомих українських книжок, а не із скандальної хроніки навколо українських письменників.

Якщо Генеральна прокуратура України чи міністерство внутрішніх справ мають бажання чи потребу обговорити зі мною літературні чи будь-які інші теми, думаю, немає необхідності збурювати сторонніх людей, вдаючись до мого "всеукраїнського" розшуку. У час новітніх технологій та високопрофесійних українських "шерифів" у Києві у кліп ока можна знайти відому людину, без демонстрації м'язів і психологічного тиску на людей, які не мають жодного стосунку до сфери його діяльності.

Шановний Вікторе Павловичу!

В усій цій історії мене непокоїть одна-єдина думка: як довго і якими силами українські правоохоронці розшукують зниклих без вісти українських громадян, а також тих, що потрапили в біду і потребують справжньої опіки правоохоронних органів, якщо ці стражі порядку вже місяць влаштовують лови на людину, робочий кабінет якої знаходиться на Хрещатику, про що легко довідатися з будь-якої газети чи іншої публічної інформації?!

Буду вельми вдячна за відповідь по суті.

З повагою

Марія Матіос,

державний службовець 2 категорії 3 рангу,

лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка,

автор 20 книг українською мовою та 5 книг іноземними мовами,

почесний громадянин міста Чернівці,

Заслужений працівник культури України,

лауреат міжнародної премії "Талант та гідність".

11.01.11,

м. Київ

_______________________________________

Джерело: Блог Андрія Шевченка

Справа Джуліана Ассанжа. Доповідь шведської поліції

Джуліан Ассанж, засновник WikiLeaks який був звільнений з британської в'язниці наприкінці минулого тижня, стикається з новою проблемою: витік 68-сторінкової конфіденційної доповіді шведської поліції, що проливає нове світло на звинувачення в сексуальних зловживаннях, які стали причиною неприємностей із законом для містера Ассанжа.

Стаття у The New York Times

Anna Ardin агентка ЦРУ?

Одна з жінок, що звинуватила засновника WikiLeaks Джуліана Ассанжа у сексуальному злочині, схоже, співпрацювала з групою, яка має зв'язок з Центральним розвідувальним управлінням США (ЦРУ).


Anna Ardin, можливо, співпрацювала з фінансованою зі Сполучених Штатів антикомуністичною групою на території Куби.

Ardin працювала з Las damas de blanco (Дами в білому), феміністичною групою, що бореться з режимом Кастро.


Очолює групу Carlos Alberto Montaner, що має зв’язки з ЦРУ. 

Розсекречений документ (.PDF) з 1976 року вказує на те, що він є агентом ЦРУ. Він був визнаний винним у терористичних нападах, внаслідок яких загинули сотні людей.
___________________________________
Джерело: The Raw Story

Бункер, де зберігаються файли Wikileaks

У світових ЗМІ з'явилися численні фото-та відеорепортажі з шведського дата-центру Pionen, що належить провайдеру Bahnhof ISP. Цей центр розташований у підземному ядерному бункері в Стокгольмі, і на його серверах знайшов притулок скандальний сайт WikiLeaks, що оприлюднив секретні документи Держдепартаменту США.

Pionen, побудований на глибині 30 м в гранітній товщі під стокгольмським парком Вітаберг. Під час холодної війни був бомбосховищем на випадок атомної війни. Бункер і зараз здатний витримати пряме влучення водневої бомби.

За резервне електроживлення центру відповідають два дизельних двигуни Maybach MTU - такі ж, як на підводних човнах НАТО - потужністю 1,5 мегавата. На вході встановлено двері товщиною 40 см. У 2008 році бункер був перебудований за проектом знаменитого швейцарського архітектора Альберта Франс-Ланорта.

Бункер складається з холу і чотирьох великих приміщень, де розташовані сервери.

Він оснащений безліччю ламп денного світла, під якими зеленіють живі рослини, падають штучні водоспади, також є акваріум на 2600 літрів, а підлога в конференц-залі оформлена у вигляді місячної поверхні.

Площа споруди складає понад 1 тис. кв. м.

Газета The Daily Mail, що розмістила барвистий фоторепортаж з дата-центру, впевнена, що архітектор і дизайнери надихалися фільмами про Джеймса Бонда — приблизно в таких же інтер'єрах, наприклад, творив свої лиходійства Гуго Дракса з "Мунрейкера", знятого в 1979 році.

За словами генерального директора компанії Bahnhof Йона Карлунга, Pionen — бункер, що охороняється найкраще у світі, якому не страшні ніякі атаки, навіть вибух водневої бомби. За його словами, цей бункер залишиться неушкодженим, навіть якщо всі інші інформаційні сховища світу будуть знищені. Бункер оснащений також фільтрами від радіоактивного випромінювання.

______________________________________
Джерело: The Daily Mail,  inoСМИ

Про Джуліана Ассанжа та Wikileaks

Автор — Tajuddin

Джуліан Ассанж, засновник спірного інтернет-проекту WikiLeaks, всього за кілька днів став глобальною суперзіркою, чия популярність досягла рівня найбільш відомих політиків, акторів і музикантів. Хакер в минулому і борець за свободу інформації в даний час Ассанж ідеально підходить для звання "Людина року", яке хоче йому присудити журнал Time.

Джуліан Ассанж був досить хороший хакер (нік — Mendax), автор книги про комп'ютерний андеґраунд, на початку 90-х переслідується австралійською владою за зламання комп’ютерних мереж.

Одна з адрес електронної пошти Ассанжа — me@iq.org. Архів темм, що він написав до своєї всесвітньої слави, знаходиться за тією ж адресою, що й пошта.

Сайт Wikileaks, що перекладається як "витік інформації + вікі", в даний час не має ніякого відношення до вікі, але повністю присвячений витоку. Ассанж ще у 2006 році представив Wikileaks на Всесвітньому соціальному форумі у Бразилії (лівий анти-Давос). Він тоді сказав, що сайт має в розпорядженні 1 мільйон секретних документів з різних країн світу і закликав редакторів добровольців допомогти упорядкувати їх за принципом Вікіпедії.

Один із засновників Wikipedia, Ларрі Сенгер, назвав Ассанжа ворогом американського народу.

Ряд впливових політиків закликав республіканців знищити Джуліан Ассанжа як терориста без суду. Сара Пейлін назвала його "ворожим агентом, який має на руках кров невинних жертв".

Дипломатична школа Колумбійського університету попередила своїх студентів, що цитати і посилання на матеріали Wikileaks можуть поставити під загрозу їхню кар'єру у США.

Найкраще, що може зробити Київський інститут міжнародних відносин — відкрити спеціальний курс з вивчення "Keyblgeyta - 200000 телеграм з американських посольств у різних країнах світу". Навіть може бути, що якийсь неписьменний дипломатичний представник України, які в основному за гроші купують посади, візьме з цього урок на тему: як підготувати коротке і чітке донесення у Київ. Всі інші уроки можуть бути скасовані в КІМВ, адже вони все ще мають мало спільного з глобальною дипломатією.

Сенатора Рон Пол заявив, що свободу слова ставить вище, ніж національну безпеку.

Джуліан Ассанж Інтерполом оголошений в міжнародний розшук на прохання Швеції за звинуваченням у згвалтуванні. Після сексу за взаємною згодою, жертви протягом декількох днів після інциденту, пишуть скарги на Ассанжа, що він відмовився користуватись презервативом. Згідно з шведським законодавством це вважається сексуальним насильством. За цим звинуваченням Ассанжа заарештував британський Скотланд-Ярд. На фото: Джуліан Ассанж всередині автомобіля оточений поліцією в Лондоні.

Минулого тижня, впали акції кількох великих компаній на Уолл-стріт. Наприклад, Банк Америки втратив 10% після того, як Ассанж оголосив свою наступна мета.

Ассанж є ініціатором "рай для свободи слова" — спеціальної системи законів, які будуть прийняті в Ісландії. Це дозволить ЗМІ зареєструвати офіси в цій країні, щоб стати під захист її законів та не боятися судових переслідувань за свої публікації в інших країнах.

Пролунали заклики до Ассанжа відійти в сторону, щоб не завдати шкоди Wikileaks. На фото: активіст адвокатів підтримки Джуліана Ассанжа.

Восени 2010 року на Wikileaks опубліковано найбільш докладний опис історії війни ("іракського досьє") — більш 400000 сторінок записів з місця бойових дій. Серед іншого, в них мова йде про більш ніж 15 000 випадків загибелі цивільних осіб, раніше не відомих. На фото: гра іракських дітей.

Завдяки Wikileaks, ми отримали можливість побачитиусю силу дипломатії в світі. На фото: машина з творцем сайту WikiLeaks біля будівлі суду після засідання.

Завдяки Wikileaks, ми отримали докази від третіх сторін, якою важливою для Росії є українська історія, та як багато зусиль докладалося для применшення масштабів голоду. На фото: кадр із документального фільму про голод.

Державний департамент США два місяці тому у відповідь на пропозицію Ассанжа відмовив допомогти змінити телеграми для видалення з них імен людей, які можуть бути звинувачені у таємних у зв'язках з американськими дипломатами.

Замість цього, уряд США розпочав фактично тотальну війни проти Wikileaks. На даний момент Wikileaks відмовились надавати послуги: компанії Amazon, Mastercard, Visa, платіжна система PayPal, швейцарський Поштовий банк. Останні дві установи заморозили 100 тисяч євро пожертв, зібраних для Ассанжа на допомогу і підтримку сервера Wikileaks. На фото: протестуючий проти арешту Ассанжа одягнув маску з його зображенням.

На підтримку Ассанжа і Wikileaks виступили хакери з сайту 4chan. Вони вже оголосили про свій намір покарати PayPal за ганебну поведінку. Незадовго після цього на сайт системи було скоєно напад. Атака була здійснена також на сайти шведської прокуратури і Поштового банку, платіжної системи PayPal.

Wikileaks втратив свій домен Wikileaks.org. Це сталося після того, як компанія EasyDNS відключила його зі своєї бази даних, посилаючись на потужні DDoS атаки на своїх серверах, від яких могли постраждати інші клієнти. Становище врятували Twitter і FaceBook — нова IP-адреса та сайти-дзеркала Wikileaks були передані в соціальні мережі в режимі реального часу з рук в руки. З чуток на даний момент є тиск на керівництво Twitter’а і Facebook, щоб припинити поширення інформації з Wikileaks.

Facebook повідомив, що не вбачає на сторінках Wikileaks з 1000000 користувачів нічого протизаконного.   Того, виступив із заявою, що не бачить сторінку  членів нічого протизаконного. На Twitter’і виглядає дещо підозріло те, що Wikileaks не продовжує цю тенденцію.

Частина серверів Wikileaks, після переїзду із Франції і невдалої спроби розташування на Amazon, перебуває на поверхах шведського провайдера PRQ, де знов були заатаковані. ISP є хостингом для сайту Pirate Bay і Kavkaz-Center.

Легендарний Джон Перрі Барлоу, один із засновників Eff.org, говорить, що "перша серйозна інформаційна війна відбувається зараз, це поле битви — Wikileaks, а ви — солдати в ній"

Методи, якими США намагаються цензурувати появу "Keyblgeytu" на Wikileaks, схожі на спроби китайської влади ввести цензуру в Інтернеті. "Цензори відрізняються лише способами виправдання за свої дії в суді" (с).

Умберто Еко на Wikileaks говорить, що відповідно до правил спецслужб, топ-секретні повідомлення повиннні містити лише всі відомі дані — інакше вони не викликають довір’я. Як приклад він наводить цілком таємну телеграму з посольства США в Римі про Берлусконі. Міститься в ній інформація, що за тиждень до цього відкрито опублікована у NewsWeek.

Багато хто вважає, що витоки Wikileaks — це не просто гігантський скандал світового рівня. Ассанж, обгрунтовано чи ні, у порівнянні з Лютером, і Keyblgeyt — з маніфестом прибиті до церковних дверей. Не здивуюсь, якщо вся історія з Wikileaks спричинить завершенння докорінної перебудови світового порядку. Принаймні, хвиля витоку дуже велика: йдуть чутки про гучні відставки політиків, Піратська партія Швеції запропонувала створити альтернативну, децентралізовану систему DNS-імен, Вашингтон почав відкликати своїх дипломатів.

Джуліан Aссанж навряд чи маніяк, котрий прагне світової слави. Зі своєю справою він йшов до мети понад 10 років. Свій сайт хотів зробити ще у 1999 році, коли було зареєстровано домен leaks.org.
_______________________________________________
Джерело: BIGPICTURE