Дві новини і два фото

1.
НТКУ: після розмови Януковича з країною — телесеріал "Зона" (хто не тойво, "Зона" — російський телесеріал про тюрму і кримінальних злочинців, що там перебувають).


2. 
Жіночий рух FEMEN скористався нагодою поставити своє запитання гаранту і взяти участь в акції Партії регіонів. На раді організації активістки FEMEN намагалися сформулювати питання до Віктора Федоровича. Шляхом голосування було обрано найбільш цензурне питання з обговорюваних: "Звідки ти такий п...здатий?". Жіночий рух FEMEN офіційно заявляє, що більше запитань до цього персонажа не має.


_____________________________________________
Джерело: Корреспондент, Блог Олександри Шевченко

Ідіот породив ідіота (мовою оригіналу)

«Украина для пэтэушников», посланный на три буквы министр, Янукович извиняется… и другие идиотизмы недели (обновлено по просьбе Гани Герман)

Анекдот: «Ганя Герман комментирует слово «шлепер», сказанное Януковичем: «Спочатку я вважала, що Віктор Федорович винайшов цей епітет в «Одеських усмішках» Бебеля. Але я недооцінювала нашого Президента. Насправді слово «шлепер» - щиро українське. Його можна знайти ще у Гулака-Артьомовського, автора чудової української поеми «Іліада»…

… Это шутка, конечно. «Барбамбия кергуду». Ганя, на свою голову, эрудированнее своего патрона. Хотя, тот еще вопрос: знала ли она, кто такой «шлепер»?..

Добавлено ради Герман: (Поскольку главному редактору «Фразы» лично позвонила сама Ганя Герман и, срываясь на крик, требовала убрать якобы приписанные ей слова в первом абзаце, нам пришлось пойти на незначительные изменения в тексте. А именно: добавить слово «Анекдот» в самом начале статьи. «Фраза» очень сожалеет, что чиновники Банковой не обладают даже зачатками чувства юмора. Еще больше «Фраза» сожалеет, что люди, занимающие столь высокие должности, не в состоянии прочитать текст дальше первого абзаца, хоть там и ясно написано, что перед ними — шутка. Поскольку Ганя угрожала судом, «Фраза» спрашивает: в Украине уже начали судить за анекдоты? Почему об этом еще нет официальных сообщений на сайте Президента?).

С кем поведешься. Да, не нужно питать иллюзий. Рано или поздно и Ганя козырнет при встрече: «А зохен вей, мы в Жмеринку поедем!». Но до этого придется переживать «стабильность и реформы» еще лет десять. Если Ганя – не дура, то протоптанной Чорновилом-младшим тропкой свалит раньше. Если наоборот – услышим.

Не будем голословными. Вот получил же орден «За заслуги III степени» нардеп Юрий (читатель ждет уж рифмы «Енакиевский»? а нет, не в этот раз!) Болдырев. Получил. В том числе, возможно, за вот такую интимную лирику:

(«Баллада о преждевременном семяизвержении»):

«Проститутка ты моя, проституточка,
Не на час зайду, зайду на минуточку,
Я скажу тебе два слова, что люблю,
Да, и, слушай, брось профессию свою».

Или («Баллада о бомже»):

«Посижу у фонтана с пивком,
Сзади голос: «Какого, бля, хера!..».

А вот эти строки испеченного орденоносца вполне можно посвятить самой Гане Герман:

«Нет тебе, наверно, счастья,
Ты привыкла выживать.
Только тихо. На те, здрасьте,
Получите, вашу мать».

Не отставать! Оппозиция также держит строй. Геннадий Москаль, известный как «дядька» Луценко, распространил пресс-релиз, в котором есть и такие строки: «Не звертати уваги на заяви Анатолія Могильова про необхідність заміни водійських прав і посилати його з його бажаннями відмити мільярд через ЄДАПС на х…».

Надо сказать, инициатива Геннадия Геннадиевича была предвосхищена живейшей инициативой масс. Неизвестные крымчане из Симферопольского района втроем не просто послали, а избили ногами двух «гайцев» и даже станцевали на капоте их авто. Не уточняется, упоминали ли они при этом ЕДАПС.

С другой стороны, мнение о том, что Москаль – талантливый провокатор высказывали даже его соратники по разложившемуся трупу «Народной самообороны» (это когда он якобы советовал Луценко бежать заграницу). «Генералу Гапону» легко советовать посылать ментов на х… Его-то они точно не тронут.

«Я извиняюсь…». А что же сам «отец нации»? Продолжает рысачить по регионам. В Харькове, где его сдуру перепутали с Ющенко, Виктор Федорович отметился редчайшей откровенностью.

«Вот сидит Геннадий… я извиняюсь, Кернес». Это признание бесценно. Как известно, незамутненное сознание Главы государства тем и примечательно, что в нем отсутствуют привнесенные цивилизацией стопоры. Думает Президент о голых бабах по весне – так и говорит о голых бабах. Думает, что Йулька сотоварищи – шлеперы, так и называет вещи своими именами. Вот и сейчас Януковичу, по всей видимости, стало стыдно. И он честно, по-мужски, извинился перед Харьковом и Украиной за Кернеса.

(Есть, однако, и другая версия. Поскольку отчество Кернеса – Адольфович, то Виктор Федорович как истинный защитник Православной Веры, живое воплощение Великой Победы и просто аватар Святой Советской Руси – не смог произнести это слово, дабы не оскверниться).

То ли дело в Одессе. Цепкий мозг Лидера сразу уловил суть Южной Пальмиры. Оказывается, не уникальный архитектурный ансамбль, не неповторимая культура самого многонационального города Российской империи, и даже не мировая известность (увы, оставшаяся в прошлом, но все же) одесских институтов и университетов определяют лицо города. Нет-нет! Что вы, что вы! Главное в Одессе – это ее славные ПТУ. Одесса – самый пэтэушный город Украины. Одесса – флагман «бурс» и «рогатников». Так сказал Янукович.

Ладно бы он это сказал в Николаеве (там одно ПТУ вообще превратили в филиал Киево-Могилянской Академии, и ничего) или Херсоне (местными ПТУ пугают даже николаевских оболтусов)…

Но, увы, ничего не поделаешь. Именно ПТУ Виктор Федорович определил в качестве приоритетов реформы образования (то-то студенты акции протеста устраивают). «В ближайшем будущем планируется масштабная реформа системы образования. Достойное место там займет реформирование именно профессионально-технического образования, поскольку люди, которые обращаются в центр занятости, попали в тяжелую ситуацию, и им необходимо помочь», - пояснил Янукович.

Из этой короткой цитаты – масса выводов, от которых становится страшно. Главный из них: «Украина для людей» - это такая страна, в которой люди неизбежно будут попадать в такие тяжелые ситуации, что после них, кроме центра занятости и ПТУ рассчитывать больше не на что.

…А еще Янукович попутно нарычал на одесского губернатора, который «ничем не управляет».

Тупая бытовуха. Кто сказал, что власть далека от народа? Да отрежут лгуну его гнусный язык! Они такие же люди, как и мы. Даже криминал у нас одинаковый. Ушли в прошлое киллеры и снайперы. Ведь, оказывается, замгубернатора Киевщины (и бывшего губернатора Тернопольщины) среди бела дня обливают кислотой из-за бабы из ревности. Да и баб сердечных привязанностей этих у него аж трое! (Причем,как в дешевом водевиле, первая и третья дружат против второй).

А отца первого мужа старшей дочери бывшего Президента Ющенко убили на собственной кухне в пьяной драке (это тот самый отец, который не мог объяснить, откуда у налогового чиновника 400 тысяч долларов; и тот самый бывший муж, который по пьяной же лавочке любит пострелять по Верховной Раде; а его сестра уже получила 4 года за пьяную аварию со смертельным исходом).

Уф, написал все это и понял, что никакие «Проклятые короли» не сравнятся с циклом, который можно было бы писать о семейке Ющенко и их родне…

Если б парни всей Земли… Завершим на пикантной ноте. Слово Олегу Ляшко, завсегдатаю рубрики «идиотизмы»: «Я рассчитываю в первую очередь на молодежь. Делаю ставку на молодежь, на молодых ребят, которые еще без усов и зелени, которые не имеют никакого опыта, но есть чистыми, потому что не виноваты ни в чем, ни в каких злоупотреблениях, которые имеют отличное образование и совсем другое видение жизни. Надо привести молодых и зеленых, пусть они набивают себе шишки, пусть они учатся, приобретают опыт».

Мы живем в условно свободной стране. Украина первой из постсоветских республик отменила уголовное преследование педерастов. Но насчет педофилов у нас пока строго (?).

Милые дети! «Зеленые и без усов»! Когда добрый дядя Олег предложит вам «набить шишки» и «приобрести опыт» - подумайте, прежде чем соглашаться. Или хотя бы узнайте у доброго дяди, какой именно опыт получал он сам, зеленый и безусый. А лучше всего: не разговаривайте на улице с незнакомыми дядями. Даже если у них – значок и удостоверение народного депутата Украины.

Дети, запомните! Нельзя разговаривать с чужими

P.S. Правительство устами замминистра экономического развития обвиняет украинцев в том, что они массово подделывают больничные листы, лишь бы не работать. Да, неблагодарный и жуликоватый народец попался команде реформаторов-профессионалов! Может, пусть они лучше какой другой себе подыщут? Вон, в Египте, Тунисе и Ливии появились вакансии…
______________________________
Джерело: Фраза

Анна Безулик робить РЕСПУБЛІКУ

Річниця, б...дь!

Автор — frankensstein


Наближається річниця інавгурації Віктора Януковича. Блогери з руху «ЗМІ без цензури» пропонують цього дня одягнутися в чорне і сумувати. Я підтримую цей рух, тому що блогосфера - це і є «ЗМІ без цензури», проте одягати траур не буду. Я краще привітаю земляка з урочистою датою. Ось тільки що подарувати президенту? Що можу запропонувати я, пересічний громадянин, людина, у якого є вертольоти і розкішні палаци? Звичайно ж, святковий набір фотографій з видами батьківщини! Справді, що може бути миліше зайнятій людині, яка працює далеко від рідних місць, ніж зворушлива вісточка з дому? Цією вісточкою і буде мій «Мартиролог донецьких міст». 


Тут, в Донецькій області, Віктора Федоровича до цих пір поважають і люблять, роки його роботи до невпізнання змінили наш край, а гідні продовжувачі справи президента щодня піклуються про те, щоб ніщо не порушило стабільність, з таким трудом досягнуту високопрофесійною командою Януковича. 


Ось, наприклад, місто Українськ. Одного разу там закрилася єдина шахта, а містянам довелося кинути житло і шукати щастя в інших регіонах. Пізніше раптом з'ясувалося, що шахту закрили помилково, і вона ще цілком може давати вугілля. Її навіть вдалося частково реанімувати і запустити знову, але люди чомусь більше не хочуть повертатися в Українськ. Навіть не зважаючи на те, що вільні квартири мер роздає всім бажаючим. Напевно тому, що в місті нема центрального опалення. 

У Українську пустує майже половина осель. 

А це околиця Тореза. Селище, в якому колись жив наш героїчний земляк Олексій Стаханов. Більшість будинків там покинута і зруйнована. Роботи нема. Майже всі шахти Тореза закриті, а вугілля тепер добувають у норах за технологіями 18-го століття. 

Мало хто знає, що завдяки Віктору Федоровичу, котрий завжди підтримував інновації, а також його колезі Сергію Тулубу, колишньому міністру Вуглепрому, а нині губернатору Черкас, у Донбасі запатентована передова технологія видобутку вугілля за допомогою ванн. 

Замість шахт в Торезі тепер працюють копанки. Це теж донецьке ноу-хау - "Вирий сам". 

Шахти тепер в основному виглядають так. Нічого, що вони розвалені. Вугілля в багатьох з них все одно продовжують добувати. Тільки вже нелегально. Так вийшло, що в закритих, нерентабельних шахтах чомусь залишилися великі запаси вугілля. 

А це мій кореш. На честь свята він виконує для Віктора Федоровича пісню "Сплять кургани темнії" на гармошці, знайденій у руїнах шахтарського бараку. 

Історична фотографія. Знесення цехів збанкрутілого Макіївського металургійного заводу. Ні про що не питайте. Так треба! 

А ось шахтарський пивзавод. Хороше пиво, кажуть, варили тут. Уміли ж, чортяки! 

Містечко Артемове. Тут можна знімати фільми про війну. Його доля нагадує долю Українська, з тією лише різницею, що шахту в Артемовому закрили безповоротно і реанімувати її не вдалося. Нема ніжок - нема мультиків, нема шахти - немає людей. 

А це батьківщина Віктора Федоровича - місто Єнакієве Донецької області. У цьому будинку ще живуть люди. Так-так, он там, у тій частині, над якою ще зберігся дах. Правда, у них немає ні каналізації, ні води - це мінус. Але зате практично нема і сусідів. Ніхто ніколи не шумить. 

А це, Вікторе Федоровичу, ваш будинок. Пригадуєте, ви тут у дитинстві жили? Він не дуже добре виглядає, але це нічого. Головне, що вам так подобається. У нас тепер скрізь так. 

Зі святом!
_________________________________
Джерело: Усе буде Донбас!

Мубарак у відставку не пішов

Єгиптяни не дочекались! 
Мубарак, що правив країною 30 років, не заявив про відставку з поста президента Єгипту, як того очікували у країні і світі.  
Вже 17 днів відбуваються небачені протести у кількох єгипетських містах.  

Нами править ворог

Автор — Сергій Жадан

Спротив чинному режиму перетворюється на обов‘язок, стверджує письменник Сергій Жадан у статті в німецькому виданні Der Tagesspiegel. На його думку, українці повинні захищати досягнення 19 років незалежності від «ним же обраної ворожої державної влади».

«Рік тільки почався, але спротив правлінню Віктора Януковича вже знову набуває розмаху», – пише Сергій Жадан. 17 січня перед адміністрацією президента, зазначає автор статті, відбулася одна із організованих правозахисними організаціями демонстрацій проти переслідування лідерів протестів підприємців. Ті у листопаді, нагадує Сергій Жадан, виступали проти нового податкового законодавства і влада жорстко розправилася з протестувальниками, знісши наметове містечко на Майдані.

«Невдоволення українців відтоді тільки зросло – а рішучість і надалі чинити опір зламати не вдалося», – зазначає автор статті. При цьому політичні питання свідомо відсуваються на другий план. Наголос робиться на соціально-економічних проблемах, оскільки розпорошена опозиція прекрасно усвідомлює неможливість мобілізувати когось за ту чи іншу партію через дискредитацію всіх політичних сил. «Українці не бажають більше підтримувати вчорашніх вождів», – пише Сергій Жадан.

Поліцейські заходи влади протягом останніх місяців демонструють відсутність у Януковича бажання до порозуміння та розпалюють протестні настрої, а виклики на допити Юлії Тимошенко знову надають їй можливість використовувати їх, зазначає автор статті.

«Після року президентства Янукович і його Партія регіонів тепер змушені діяти», – йдеться у статті. Їм уже не повірять, якщо всі недоліки вони перекладатимуть на попередників. Але нова команда не досягла нічого суттєвого – хіба що посилила створену за російським зразком «вертикаль влади» вихідцями з Донецька. Тим часом обіцяні реформи – все більше під питанням, а адміністративна реформа перетворилася на кадрову карусель, коли структури спочатку ліквідовують, а потім відновлюють – але вже напхані виключно людьми Януковича, зазначає автор статті.

Зовнішня політика нового уряду теж викликає недовіру, особливо сумнівними видаються Харківські угоди. Як приклади такої політики автор також наводить нерішучість України щодо участі в церемонії вручення Нобелівської премії миру та привітання Віктора Януковича на адресу Аляксандра Лукашенки з перемогою на виборах.

«Такий дрейф у пострадянсько-тоталітарне поле може тільки посилити протести», – пише Сергій Жадан. І навіть якщо раніше частина населення сприймала Януковича не критично, то сьогодні «спротив став громадянським обов‘язком». «Наприклад, представники культури та мистецтва зі зневагою сприймають будь-яку співпрацю з чинними можновладцями як прояв колабораціонізму», – зазначає автор.

Йдеться також про гуманітарні та церковні справи, питання історії та мови, чиниться тиск на ЗМІ, утискається свобода слова, а урядові посади обіймають суперечливі постаті на кшталт Дмитра Табачника, якого багато хто вважає ворогом України. «На двадцятому році незалежності українське суспільство раптом зіткнулося з ситуацією, коли змушене боронити досягнення попередніх 19 років від ним же обраної ворожої державної влади», – висновує автор статті.
_____________________________________
Джерело: Der Tagesspiegel, переклад inoZMI

Хронологія нищення української мови

Історія злочинів проти української мови

Утиски української мови з боку російської імперії. Накази, розпорядження, циркуляри та інші державні документи, які видавались на державному рівні. Жодна країна світу не зазнавала впродовж сторіч такого масштабного, спланованого на державному рівні нищівного удару по українські культурі й мові. Ось далеко не повний перелік цих злочинів:


1729 року вийшов указ Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.


Анна Іванівна 1731 р. вимагала вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказувала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».


1763 р. — наказ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.


1764 р. — інструкція цариці князеві О. В’яземському про посилення зросійщення України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії. 10 листопада — указом зліквідовано в Україні гетьманське правління.


1766 р. — суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які видаються в московській друкарні, випробувані й затверджені синодом.





1769 р. — сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були розповсюджені й використовувалися.


3 серпня 1775 р. царський маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.


1782 р. — постанова про створення спеціальної комісії для запровадження в усіх навчальних закладах Російської імперії єдиної форми навчання та викладання російської мови.


1783 р. — запровадження в Київській Академії та українських колегіях навчання російською мовою. Було видано наказ «О непременном и неукоснительном соблюдении как учителями, так и учащимися правил российского правописания», а дяки та священики мали читати молитви і правити службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». З травня — указ про закріпачення селян Лівобережної України.


1784 р. — наказ митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії, які послуговувалися українською мовою. Зросійщення початкової освіти в Україні.


1785 р. — наказ у всіх православних церквах імперії правити службу Божу російською мовою.


1786 р. — наказ митрополитові Київському контролювати лаврську друкарню, щоб не було ніяких відмінностей із московськими виданнями, а в Києво-Могилянській академії запровадити в систему навчання мову, узаконену для всієї імперії. Видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.


1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури (відкрилася знову лише 1991 р.). Запроваджено викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини Австро-Угорської імперії.


1831 р. — скасування царським урядом Магдебурзького права (судочинство, вибори урядовців та місцева автономія були підпорядковані Москві).


1834 р. — відкриття наукового осередку зросійщення «Юго-Западного края» — Київського імператорського університету.


8 лютого 1838 р. було ухвалено рішення про відкриття комітету внутрішньої цензури в Києві. Цей орган протягом багатьох років діяв при університеті св. Володимира і тримав під контролем усі друкарні, що входили до Київського навчального округу. Дійшло до того, що почали забороняти окремі літери з української абетки. «Малоросійською мовою» читати дозволялося, але тільки з російською вимовою. Процедура одержання дозволу на друк була довгою і принизливою.


1847 р. — розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» в Києві, арешт і покарання його учасників. Найжорстокішого покарання зазнав Т. Шевченко — 10 років рекрутчини, із власноручним царським присудом: «Під найпильніший догляд, заборонивши писати і малювати». Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.


1859 р. — заміна австро-угорською владою української абетки латиною у Східній Галичині та на Буковині.


12 червня 1862 р. розпорядженням міністра освіти було закрито безплатні та недільні школи — останній осередок української початкової освіти для дорослих.


Нищівного удару українській мові завдав 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв. У його таємному циркулярові, зокрема, зазначалося, що «никакого особенного малороссийского язика не было, нет и быть не может, и наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши». А ще за 15 років до Валуєвського циркуляру німецький поет Боденштедт зазначав: «Малоруська мова — найгармонійніша серед усіх слов’янських мов і вирізняється великою музикальною гнучкістю». Та за циркуляром заборонялося навчання в освітніх закладах усіх рівнів, друкування книг духовного змісту, навчальних та для народного читання українською мовою; як виняток, дозволялося видавати тільки твори художньої літератури після попередньої ретельної цензури.


1864 р. — флігель-ад’ютант Олександра II барон Корф розробив програму протидії впливові українофілів у Малоросії шляхом «наводнения края до чрезвичайности дешевими русскими книгами», що, на його думку, «лишило би малороссийскую литературу шансов сколько-нибудь существенно расширить круг читателей». И отримав схвальну резолюцію імператора: «Дельно. Мисль весьма хорошая. Сообразить, как ее исполнить». Сучасний стан українського друкованого слова й усіх ЗМІ свідчить про те, що Корфова програма ретельно й запопадливо виконується в незалежній державі.


1869 р. — указ царської адміністрації про доплату чиновникам «в 10-ти Юго-Западних губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местних уроженцев», за успіхи у зросійщенні України. Це заохочення було без змін продубльовано ще й 1886 року.


1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.


1883 р. — заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).


1888 р. — указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. (Ось коли в нас з’явилися Серьожи, Колі, Сені, Петі, Вані, Міши, Даши, Маши й под.)


1895 р. — заборона друкування українських книжок для дітей.


1899 р. — заборона української мови на археологічному з’їзді в Києві.


1903 р. — аналогічна заборона виголошення промов на честь відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (усі без винятку присутні на знак протесту залишили міську думу).


1907 р. — урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905–1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів української культури.


1908 р. — указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».


1910 р. — циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».


«Урожайним» на репресії був 1914-й, рік початку Першої світової війни:


*


заборона царатом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка;
*


указ Миколи II про скасування української преси;
*


заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською;
*


розгром товариства «Просвіта»;
*


зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка;
*


депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.


1929–1930 рр. — арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури, УАПЦ — за належність до «Спілки визволення України». Початок колективізації та «розкуркулення», примусове виселення сотень тисяч селян до Сибіру та на Далекий Схід.


1930 р. — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції Польщі проти українського населення та провідних діячів політичного й культурного життя) в Галичині.


1932 р. — ліквідація всіх літературних організацій та утворення єдиної Спілки письменників СРСР.


1933 р. — самогубство Миколи Хвильового як протест проти масових арештів українських діячів культури та мистецтва. 22 листопада постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.


1932–1933 рр. — спланований більшовиками штучний голодомор, унаслідок якого загинуло від 8 до 12 млн українців. Масове переселення росіян до виморених українських міст і сіл. Погром українців на Кубані.


1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам’яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.


1934 р. — розстріл у Харкові 34 літераторів, серед яких були К. Буревій, О. Близько, І. та А. Крушельницькі, Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Яловий та інші за стандартним на той час обвинуваченням «в организации подготовки террористических актов против работников советской власти. Имущество всех конфисковать».


1936–1938 рр. — масовий терор в Україні — «єжовщина».


1937 р. — масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських діячів культури й мистецтва на честь 20-річчя більшовицького жовтневого перевороту.


1938 р. — постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР» і посилення русифікації України згідно зі спеціальним рішенням XIV з’їзду КП(б)У.


1939–1941 рр. — широкомасштабні репресії НКВС на Західній Україні. Масові депортації населення у віддалені райони СРСР.


1944–1955 рр. — каральні акції НКВС проти сил опору Західної України (убито — понад 150 тис, заарештовано — понад 100 тис, депортовано до Сибіру — понад 200 тис. людей).


1946 р. — ліквідація греко-католицької церкви й підпорядкування її Російській православній церкві. Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури, різка критика часописів «Вітчизна» й «Перець».


1946–1949 рр. — ліквідація українських культурних здобутків — «ждановщина».


1947 р. — Л. Каганович проводить нову «чистку» серед культурницьких кадрів, звинувачуваних в «українському буржуазному націоналізмові».


1951 р. — погромні статті в газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі та мистецтві».


1958 р. — постанова пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти»; Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилення зросійщення України (зосібна, про не обов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчання української мови в російських школах України).


1961 р. — нова програма КПРС проголосила політику «злиття націй» і подальше зросійщення союзних республік.


1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР.


1965 р. — перша велика хвиля арештів українських діячів (П. Заливаха, Б. та М. Горині, С. Караванський, В. Мороз та ін.).


1967–1971 рр. — арешти В. Чорновола, А. Лупиноса, ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти зросійщення, убивство А. Горської, підпал Видубицького монастиря, нищення могил Січових стрільців у Львові.


1972 р. — друга велика хвиля політичних арештів (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Іван та Надія Світличні, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, О. В. Романюк — згодом патріарх Володимир УПЦ КП та десятки інших).


1977 р. — арешт і суд членів Української Гельсінської групи та ін. (М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, Г. Снєгірьов, Л. Лук’яненко та ін.).


1978 р. — директива колегії Міносвіти УРСР про «Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки».


1979 р. — чергова хвиля арештів українських діячів (О.Бердник, Ю. Бадзьо, Ю.Литвин, М.Горбаль — усі вони отримали максимальний термін ув’язнення в таборах суворого режиму з подальшим засланням). Убивство композитора В. Івасюка. Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.


1983 р. — постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови у школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.


1989 р. — постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло — російську) в СРСР.


1990 р. — постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови.
________________________________________
Джерело: ЗАВАНТАЖИТИ СУПЕР КОРИСНЕ!

Ground Zero Ocean

Яке гідне та ефективне вирішення проблеми

______________________________________
Джерело: pejna

Свиням не до харакірі, свині жруть г..но!

Олександр Северин: "Черговий шанс для правих" чи самоупослідження?

Є боротьба за волю України,

Все інше то велике мискоборство

Ліна Костенко

Є така партія – УНП. Помірно (тобто наскільки це можливо за умов нескінчених поразок правих) заслужена і особисто мені раніше симпатична – настільки, що я навіть колись за неї, здається, голосував.
І, за відсутности альтернативи, можливо голосував би надалі. Слівце "би", котре переводить це у площину непевної і невдячної якбитології тут з'явилося, щоправда, не сьогодні, оскільки на чолі УНП вже давно стоїть пан Юрій Костенко, постать котрого особливого електорального піднесення у мене не викликає. Нічого особистого – кожен, хто не згоден, може звернутися до показників українських народників на виборах. 

Поза цією прикрою обставиною, жодних претензій до пана Костенка у мене не було, адже хто стоїть на чолі певної партії – справа передусім самих партійців і якщо вони вже багато років вважають, що він володіє якимись особливими талантами чи то можливостями, недосяжними ні для кого іншого – їхнє право.
Проте неприємно, коли суспільною думкою намагаються зманіпулювати, а якось по-іншому кваліфікувати мету свіжого тексту пана Костенка під зворушливою назвою "Зміни до Конституції – це черговий шанс для правих"¹, що вміщений на блозі керівника УНП – і хотілось би (див.вище про колишні сентименти до цієї партії), та не бачу підстав. 

"Українська народна партія голосувала сьогодні за внесення змін до Конституції, щоб врегулювати правові колізії, пов'язані з терміном повноважень діючих органів влади, а також в найближчій перспективі сприяти зміні виборчого законодавства для стимулювання до змагань за владні повноваження ідеологічних політичних сил" – переконує нас пан Костенко. Але чомусь мені виглядає, що насамперед він переконує сам себе.

"Парламент мав врегулювати правові проблеми", пише він: "ВРУ обиралася, згідно конституційної реформи 2004 року, на 5 років. Однак, поновлення Конституції 1996 року, яка передбачала 4-річний термін повноважень українського парламенту, призвело до правової колізії. Приміром, розходження в термінах виборів стосувалося не лише Верховної Ради України, а й Президента та місцевих органів самоврядування, що призводило до правового безладу в державі".

Залишаючи осторонь те, що йменувати теперішній Верхосовєт "парламентом" значить надзвичайно і безпідставно йому лестити, поговоримо про "колізії", а вірніше про їхню цілковиту відсутність.

За чинною, не спотвореною здохлою "політреформою" Конституцією України:

а) "Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України" (частина перша ст.77) – отже, враховуючи те, що народні депутати України ВРУ шостого скликання набули своїх повноважень 23 листопада 2007 року, мають відбутися в останню неділю березня 2011 року, тобто 27 березня 2011 року.

б) "Органи законодавчої <…> влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України" (частина друга ст.6), "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (частина друга ст.19).

в) "<…>народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу: "Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників" (стаття 79).

Жодна норма Основного (чи якогось іншого) закону не надає депутатам певного скликання продовжувати собі (і, відповідно, "своїй" ВРУ) строк повноважень. Більш того, згідно зі ст.3 обов'язкового для України Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) "Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю"– не треба бути генієм конституціоналізму, щоби визнати, що розумна періодичність – у слідуванні імперативній нормі Конституції, а не у примхах мандатоносців.

Принагідно варто спростувати ще одну тезу, котру наводять на "обгрунтування", мовляв, зміни строку проведення виборів потребує воля виборців, котрі обирали (за життя"політреформи") цих депутатів (і Януковича) на п'ять, а не на чотири роки. Як і часто густо – маніпуляція.

По-перше, обирали, але зовсім з іншими повноваженнями.

По-друге, не лічить "ідеологічним політичним силам" широко заплющувати очі на жалюгідний рейтинг цієї ВРУ та на очевидне бажання їхніх власних виборців викинути цю ВРУ на помийку.

По-третє, якщо ти вже назвався демократом чи то прихильником правової держави – виконуй чинну Конституцію (див.вище).

Тож нардепи-уенпісти не мали б вигадувати "колізії" і надалі ними перейматися, натомість мали б разом з усіма колегами виконувати чинні норми Конституції і йти на виборі 27.03.11. Але не схотіли.

Напевно, не схотіли саме тому, що, як промовисто свідчить пан Костенко, "в УНП, окрім чисто правових, були також і політичні мотиви при підтримці змін до Конституції". У цьому нема сумнівів, проте є сумніви, які саме політичні мотиви. 
За версією пана Костенка, ті мотиви полягають у тому, що за відсутности нового виборчого законодавства, або ж у разі запровадження "змішаної" системи виборів,"патріотичні політичні сили <…> могли бути повністю відкинуті від впливів на державну політику", чого (впливу) можна досягти "лише через об''єднання правих політичних партій, які зможуть, нарешті, стати конкурентоспроможною політичною силою<…>, а відтак в наступному парламенті суттєво посили український національній інтерес".

На цьому зворушливому місці хочеться спитати автора, перепрошую, а що, зараз"патріотичні політичні сили" від "впливів на державну політику" не відкинуті? І звідки він узяв, що регіональні пацани (і примкнулі до них підпацанники) збираються зважати на його з колегами думку при прийнятті нового виборчого законодавства? І, зрештою, не факт, що якщо автоматично з'єднаються "дві каліки, три чуми", то у наступній Верхораді від цього суттєво посилиться український інтерес. Якщо тільки не вважати таким інтересом бажання особистого сидіння у депутатському кріслі, адже по-іншому вже і не пригадати як…

Тому існує альтернативна версія "політичних мотивів" ну дуже "опозиційних" нардепів, які підтримали капость 01.02.11: дуже хочеться бути нардепами якомога довше, і бажано – знову. Врешті, як пам'ятаємо, на крайній випадок є авторитетна у певних колах думка, що "вибори – злочин проти народу" і відповідна практика.

Відтак, читаючи пояснення головного уенпіста, можна уявити, що йому і вправді соромно (звідси цей автотренінг), але тут принагідно згадується одна з фінальних сцен "Останнього самураю": придворному чиновнику, котрий каже про те, що його осоромили, імператор подає меча зі словами шттибу "ну, якщо вже ваша ганьба є настільки нестерпною…", натякаючи на гаракірі. Вже здійснивши де-факто політичне самогубство, не варто намагатися подати це шляхетною перемогою. При цьому я геть не заперечую можливости того, що УНП, а ще ймовірніше – особисто Костенко з групою товаришів знову опиниться у складі ВРУ, от тільки не треба вже про "ідеологічну політичну силу". Бо трохи комічно. 

Все це, ясна справа, стосується не лише депутатів від УНП, а всіх гамузом"опозиціонерів", які голосувати за регіональні зміни до Конституції: як на мене, список²тих, хто голосував "за", має стати таким собі проскрипційним списком виборця – жоден з персонажів не заслуговує на наш голос "за", оскільки це некомільфо, а кажучи більш зрозумілою декому пацанською мовою – "западло".
Втім, всі задіяні у неподобстві персонажі ще мають право на заключне слово, тобто дію – подання до Конституційного Суду з мотивів порушення процедури³. А нє, як кажуть у Галичині – то нє.

Олександр Северин, к.ю.н.,

*****

Примітки:

¹ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kostenko/4d48242331cc0/add_ok/#form 

² http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/g_frack_list_n?ident=17840&krit=66 з поправкою на, виглядає, переконливе твердження Ар'єва, що він не голосувавhttp://www.unian.net/ukr/news/news-419156.html . За обуренням депутата хочеться далі побачити наполегливі звернення до Генпрокуратури – і його, і всіх інших хто вважає так саме.

³Рішення Конституційного Суду України №11-рп від 07.07.98 є прецедентом: <sup>"Положення частини другої статті 84 Конституції України треба розуміти так, що рішення Верховної Ради України, зокрема закони, постанови, інші акти, а також рішення Верховної Ради України щодо прийняття (відхилення) постатейно законопроектів, поправок до них приймаються лише на пленарному засіданні Верховної Ради України за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, законом про регламент Верховної Ради України кількості голосів на їх підтримку.

Положення частини третьої статті 84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України. 

Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховною Радою України є підставою для визнання їх НЕКОНСТИТУЦІЙНИМИ (частина перша статті 152 Конституції України)"</sup>

Прошу це вважати гуманітарною допомогою для обурених депутатів.

 _________________________________
Джерело: Майдан