Файловий хостинґ UploadingIt

Обсяг — 20 Гб безкоштовно.

Підтримка файлів будь-якого формату.

Обмеження на розмір одного файла — 200 Мб.

Можливість завантаження файлів на хостинг з комп’ютера і з мережі.

Денний ліміт на вивантаження вашого файла — 20 Гб.

Менеджер управління файлами дозволяє створювати папки, переміщати файли, робити операції з кількома файлами одночасно, можливість перетягування файлів, створення ZIP-архівів безпосередньо на сайті; захист папок паролем; MP3-плеєр для відтворення звукових файлів, слайд-шоу для графічних файлів; рядок пошуку файлів.

Посилання для вивантаження файлів і папок. Вивантаження відбуваєтьмся після 30-секундної паузи.

Файли зберігаються на хостинґу довічно, якщо відвідувати свій акаунт хоча б раз на місяць.
_____________________________________
Джерело: LAFFEHACKER

Quora. Запитання і відповіді

Quora завоювала популярність серед технічно орієнтованих жителів Каліфорнії своєю здатністю швидко і розумно виокремлювати корисну інформацію. На питання на сайті відповідають люди, які розбираються у своєму предметі. 


Мета засновників Quora - роздобути інформацію, якої ще немає в інтернеті, і помістити її в соціальний контекст.


На тому ж полі грає безліч конкурентів начебто Answers.com, Ask.com, Yahoo, Facebook або Formspring, і всі вони поки що більш відвідувані. Але Quora вдалося досягти певних успіхів. Журналісти пишуть замітки за матеріалами відповідей на сайті, а молоді підприємці шукають там рад від старших колег по частині ведення бізнесу. Можливо, популярність сайту в Кремнієвої долині пов'язана з тим, що тут прийнято з'ясовувати, хто розумніший. Quora підтримує цю гру, даючи можливість відвідувачам редагувати інформацію на сайті, як у Вікіпедії. 

Quora докладає спеціальні зусилля для того, щоб підтримувати спільноти «фахівців». Перш ніж вибрати, які питання демонструвати кожному користувачеві, вона просить назвати свої інтереси. 


Головне завдання, що стоїть перед Quora, не розгубити свою простоту і ерудований аудиторію у міру того, як сайт буде рости. 
_______________________________________
Джерело: Forbes
=======================================
Існує ще кілька подібних сервісів у мережі. Серед них "не двійник" Quora — Cwora, а також:

• Яндекс.Ответы
• Вопросы и ответы Google
• Ответы@Mail.Ru
• Yahoo! Answers
• Вопросы Facebook
• Stack Overflow for programmers
• Stack Exchange

Яке дерево, такі й віти, які батьки, такі й діти

ДУМКА: ЧИ ВАРТО ФРЕНДИТИ Й КОМЕНТИТИ СВОЮ ДИТИНУ?

Автор — Софія Колодницька

Бажання батьків захистити їхніх дітей у мережі не повинне перетворюватись на гіперопіку та нав’язливість.

Відчути межу, за якою турбота, опіка, виховання, конструктивне формування світогляду дитини (особливо підлітка) перетворюється на нав’язування своєї думки та психологічний тиск, удається далеко не всім батькам. До того ж, ця межа постійно пересувається – те, чим дитина ще вчора охоче ділилась із мамою й татом, з дорослішанням стрімко перетворюється на сокровенне й недоторканне. Одна із сфер життя, яка закономірно непокоїть і водночас вабить батьків – активність їхніх дітей у соціальних медіа.

Абсолютна більшість українських дітей віком від 10 років більш чи менш регулярно користується інтернетом, і значна їх частина спілкується в соцмережах. «Гра в дорослих» поступово перетворюється на повноцінну комунікацію, із своїм мікрокліматом, присутність у якому батьків далеко не завжди бажана.

 

Гарвардська дослідниця проблем дітей в інтернеті Дана Бойд розповідає історію:

- Кармен дуже близька із своєю мамою. Дівчина впевнена, що їй нема чого ховати від матусі, тож радіє, коли вони стають френдами у фейсбуку. Звісно, мама Кармен не завжди розуміє соціальний протокол фейсбука, й це часом завдає дівчині прикрощів. Їй не подобається, що мама коментує практично кожен пост: «Це розлякує людей – всі ніби зникають після її коментарів. Це не круто, коли вся стіна заповнена дописами твоєї мами. Це просто відстій».

Добре знаючи свою маму, Кармен передбачає її реакцію на дописи й починає фільтрувати їх належним чином. Вона уникає речей, які можуть бути неправильно сприйняті мамою. Вона вмудряється висловлюватись так, щоб її слова по-різному сприймались різними людьми.

 

Коли Кармен розірвала стосунки із своїм хлопцем, вона була засмучена. Розрив стався під час шкільної екскурсії, тож її мама й без того нервувала. Від початку Кармен збиралась повідомити про розрив, запостивши в фейсбуку слова з пісні, яку слухала в цей час, одначе зрозуміла, що ця цитата досить депресивна. «Якщо мама прочитає її, в неї буде серцевий напад, вона вирішить, що зі мною негаразд», - поміркувала дівчина, й передумала. Натомість, вона запостила цитату з пісні «Треба завжди бачити світлий бік життя». Стратегія виявилась ефективною – мама написала в коментарі, що рада за дочку. Одначе друзі Кармен знали, що пісня лунає в серіалі «Монті Пайтон» у моменти, коли дійові особи загибають, і зрозуміли, як вона почувалась насправді…

 

Техніку, до якої вдалась Кармен, Дана Бойд називає соціальною стеганографією. Людина ховає інформацію від неозброєного ока, створюючи послання, яке не зможе прочитати хтось чужий. Вона одночасно звертається до різних аудиторій, зважаючи на специфіку сприйняття кожної з них. В цьому випадку дівчина діяла так, щоб відокремити маму від друзів, тоді як люди, не втаємничені в обставини її життя, були б упевнені, що вона просто поділилася цікавою цитатою.

Соціальна стеганографія широко використовується дітьми на напівпублічних ресурсах на зразок Facebook чи Twitter. На відміну від дорослих, які обмежують коло спілкування за допомогою налаштувань приватності, діти до певного часу неспроможні виключити зі свого кола частину людей – батьків, рідних, учителів. Вони розуміють, що технічні засоби приховування інформації від батьків не спрацюють, бо ті можуть захистити своє право бути в курсі онлайн-життя дитини, породжене відповідальністю за її здоров’я та безпеку. Знаючи, що батьки «підслуховують», діти вдаються до нових технік зашифрованого спілкування.

 

«Я вражена тим, як підлітки переносять методи стеганографії, відомі ще за часів античності, у цифровий простір, усвідомлюючи множинність аудиторій та опановуючи техніку багатошарової комунікації. Ці спроби не завжди успішні. Часто зашифровані повідомлення залишаються незрозумілими або інтерпретуються хибно. Але діти вчаться й експериментують, і мають шанс навчитись забезпечувати приватність краще за своїх батьків», - пише Дана Бойд. Її думку підтверджує той факт, що нинішні діти набагато краще й швидше за дорослих опановують модерні технічні засоби і пристосовуються до реалій цифрової доби.

 

Якщо для батьків питання приватності їхніх дітей в інтернеті – це питання захисту від маніяків, зловмисників, шахраїв та небезпеки кібер-буллінґу, то підлітки зазвичай просто хочуть, щоби предки дали їм спокій. Це бажання виникає не на порожньому місці – його породжує неадекватна (на думку дітей) реакція батьків на ті чи інші прояви та ситуації їхнього життя. Яку, в свою чергу, зумовлює неспроможність дорослих прийняти факт дорослішання дитини,  невміння балансувати між опікою та наданням свободи робити власні помилки, прагнення будь-що вберегти ту емоційну близькість, яка існує між ними та дитиною з пелюшок.

Побоювання зрозумілі, та в багатьох випадках, перш ніж хапати дітей за руки й цілодобово наглядати за їхнім фейсбуком і твітером, дорослим слід самим краще розібратися, як і для чого підлітки використовують ці засоби комунікації. «Не всі діти використовують твітер, а ті, хто використовує, роблять це у різний спосіб, - йдеться в іншому матеріалі Дани Бойд, написаному у співавторстві з Еліс Марвік для The Guardian. – Форми комунікації в тому ж твітері сильно різняться в залежності від соціальної групи та інших чинників.  Деякі підлітки читають знаменитостей, насолоджуючись зазиранням крізь замкову шпарину до їхнього світу й надсилаючи їм повідомлення у сподіванні на відповідь. Інші прагнуть знижок від присутніх у твітері брендів, грають у соціальні ігри за допомогою хештеґів. Безліч дітей користуються твітером, щоб підтримувати зв’язок із друзями, приятелями й знайомими. Те, як діти користуються соціальними медіа, значною мірою залежить від аудиторії, яку вони уявляють».

 

Автори наголошують, що для підлітків фейсбук і твітер мають різне призначення. «Якщо хтось у фейсбуку висловлює свої емоції що п’ять хвилин, це просто неприємно», - цитують вони сімнадцятирічного американського хлопця.  Адже, якщо ти маєш кількасот френдів, надміру плодючий користувач витісняє потоком своїх дописів інші цікаві повідомлення. Чинити так досить неетично (про етику соцмереж більше читайте тут), натомість у твітері цілком нормально розповідати, що ти їси чи як тобі зараз сумно, й завжди є змога розфоловити людину, яка пише забагато. Батькам слід усвідомлювати, що доступність повідомлень їхніх дітей у мікроблогах чи соцмережах не означає, що всі вони будуть зрозумілі стороннім читачам, і якщо щось із написаного дитиною викликає в них обурення, їм варто перш за все замислитись над власним розумінням соціального й текстуального контексту.

Ще один закономірний шлях утечі від батьківської гіперопіки – анонімність, одна із складових інтернетівського духу свободи. У фейсбуку її майже немає, натомість у твітері чи лайвджорналі віртуальні особистості чи люди «без імен» почуваються вільно, зокрема й від пильного ока дорослих. Хоча все таємне рано чи пізно стає явним, і розкриття анонімності, особливо супроводжуване скандалом, веде до подальших непорозумінь, напруженості в стосунках, фрустрації.

 

«Усе це означає, що публічне й приватне – складніші поняття, ніж нам видається, - пишуть автори The Guardian. – Соціальні медіа нікуди не дінуться з життя підлітків. Примусове відлучення дитини від публічного спілкування в інтернеті навряд чи є виходом». Допомагати порадами й власним прикладом, але ні в якому разі не тиснути й не вторгатися в особистий віртуальний простір дитини – хоч би яким проблемним і недосконалим він вам видавався – видається найрозумнішою поведінкою в цій ситуації.

______________________________________

Джерело: Медіаграмотність

YouTube стукнуло шість років!

20 фактів про YouTube 



1. Всі троє засновників YouTube (Стів Чен, Чад Херлі, Джавед Карим) працювали на PayPal, коли починали свій проект.


2. Домен YouTube був зареєстрований 15 лютого 2005 року.


3. 70% зареєстрованих користувачів YouTube із США, 50% користувачів YouTube молодші 20 років.


4. Якби YouTube був голлівудської кінокомпанією, у нього було б достатньо матеріалу для випуску 60 000 нових фільмів щотижня.


5. Щоб виробити стільки відео, скільки було завантажено на YouTube за останні 2 місяці, телекомпаніям NBC, ABC, CBS потрібно було б працювати цілодобово без вихідних з 1948 року.


6. Загальний обсяг трафіку на YouTube приблизно такий, що використовувався всім інтернетом у 2000 році.


7. Потрібно більше 1000 років, щоб подивитися все відео на Youtube (але до того часу відео, завантажене на YouTube, збільшиться на мільярд).


8. Найбільш популярна категорія для завантаження відео — це «Музика», у ній міститься близько 20% усього відео YouTube.


9. Сполучені Штати завантажують на YouTube більше всіх відео, за ними йде Великобританія. Також користувачі США дивляться більше всього відео, на другому місці за переглядами — Японія.


10. Перше в історії відео, розміщене на YouTube, це «Я в зоопарку», завантажене 23 квітня 2005 одним із засновників YouTube, Джаведом Карімом.


11. Щоденна кількість переглядів відео на YouTube складає більше 2 мільярдів.


12. Google купив YouTube в 2006 році за 1,65 мільярда доларів.


13. Першим відео, що започаткувало російську версію YouTube в 2007-му році, став кліп Петра Наліча на пісню «Гітар».


14. 13 березня 2007 компанія «Viacom» подала позов проти Google, звинувачуючи сервіс YouTube у масовому порушенні авторських прав і вимагаючи передати їй особисті дані всіх користувачів сервісу. Федеральний суддя Південного округу штату Нью-Йорк задовольнив вимоги позивача, що суперечить федеральному законодавству США.


15. Багато користувачів, чиє відео стало популярним на YouTube, згодом стали зірками і поза інтернетом. Наприклад, хлопчик-суперзірка з Канади Джастін Бібер отримав дорогий контракт зі звукозаписуючим лейблом завдяки своїм записам, які його мати викладала на YouTube.


16. «Пасхальне яйце» на YouTube: якщо під час завантаження відео натиснути на клавіші вгору, вниз, вліво або вправо (альтернатива: затиснути вгору і вліво), то включиться гра "Змійка".


17. Згідно зі статистикою на листопад 2010 року, кожної хвилини на YouTube завантажується 35 годин відео, а кожного дня — 50 400 годин.


18. Відео, позначене як видалене, не обов'язково видаляється фізично. За допомогою спеціальних програм, таких як Deleted YouTube Video Viewer, ці файли можна й далі переглядати.


19. У березні 2009 року уряд Китаю заблокував доступ до сайту YouTube після того, як на ньому з'явився відеозапис побиття китайськими солдатами тибетських монахів та інших мешканців Тибету.


20. Згідно Вікіпедії, 15 лютого 2005 року — офіційний початок історії YouTube.
____________________________
Джерело: factroom

Я більше не бу...

сомалійське копіпаст пірацтво

я розробив концепцію копіпаст пірацтва. 
знаходимо успішного блогера, який заробляє рекламою. 
починаємо його жорстоко копіпастити. роботизованнно. 
блогер почне втрачати свою унікальність. 
йому не платят. 
починаємо вимагати викуп. 
після отримання якого припиняємо копіпастить. 
(Ну хоча б тимчасово) 
далі піде тема копіпаст рекету. (Там викупи вимагаємо постійно)
_________________________________
Джерело: dimatorm, vasjatra1

Небезпека від коротких лінків

СКОРОЧЕНІ ЛІНКИ МОЖУТЬ БУТИ НЕБЕЗПЕЧНИМИ

Обмеження кількості символів у повідомленні, які встановлює фейсбук (400) і твітер (140), змушують користувачів удаватись до сервісів скорочення інтернет-адрес (URL shortening).

 Ви можете вставити посилання на зразок http://osvita.telekritika.ua/material/mozhlivo-pevniy-grupi-zavzyatih-lyudey-treba-poletiti-na-misyac-chi-na-mars у віконце, натиснути кнопку «скоротити» й відразу отримати короткий замінник - http://bit.ly/gIHk6n, що веде до тієї самої сторінки. Серед відомих скорочувачів – http://bit.ly,http://is.gd,  http://tinyurl.com/ і, звісно ж, сервіс від усюдисущої Google - http://goo.gl/.

  

Та, як попереджає компанія-виробник антивірусних програм Eset, слід добре подумати, перш ніж клікати на такий скорочений лінк. Адже, на відміну від звичайної адреси, яка несе певну інформацію (наприклад, неважко здогадатися, що адресаhttp://www.site.com/library/books/shakespeare.html веде до творів Шекспіра,http://www.page.org/pages/faq.php - до сторінки поширених запитань і відповідей, а сайтhttp://spam.org/virus/trojan.htm взагалі відкривати не варто), короткий лінк не повідомляє користувачеві нічого, поки той на нього не натисне.

Цим користуються кібер-зловмисники, присилаючи короткі лінки користувачам від імені їхніх друзів, чиї облікові записи у пошті чи соціальних мережах друзів удалося зламати, часто навіть непомітно для жертви. Отримавши від товариша повідомлення «ха-ха, подивись, як смішноhttp://bіt.ly/03msd53», людина натискає на посилання без вагань – і ось уже на її моніторі невпинно відкриваються вікна із спамом і порносайтами, або й вірусами, які не здолаєш без перевстановлення операційної системи. За повідомленням Eset, деколи коротке посилання веде на начебто невинну сторінку, яка навіть містить цікавий контент, а звідти без відома користувача перекидає його на заражений сайт.

Втім, обережність не означає необхідності повністю відмовитись від скорочених лінків. Деякі браузери пропонують опцію перегляду сторінки, на яку веде посилання, без її відкриття. Є також «безпечні» сервіси скорочення на зразок http://surl.co.uk, які при спробі відкрити короткий лінк спершу демонструють повну адресу сторінки й перепитують користувача, чи справді він хоче її відкрити. Зрештою, не слід забувати про антивіруси, здатні перекрити доступ на небезпечну сторінку.

________________________________________ 

Джерело: Медіаграмотність

Конвеєр новин

КОНТЕНТ-ФЕРМИ 2.0: РОБОТИ ЗМОЖУТЬ ПИСАТИ НОВИНИ

Небагато понять спроможні викликати в сучасної медійної індустрії стільки страху й ненависті, скільки викликає назва «контент-ферма» (content farm), пише Боббі Джонсон у колонці на сайті GigaOm.

- Цей термін уживається на позначення сайтів, що процвітають за рахунок виробництва грандіозних обсягів дешевого одноразового контенту.

З погляду традиційного медіабізнесу модель контент-ферми жахлива: низькооплачуваний персонал шарашить гори низькоякісного контенту, часто позбавленого корисної інформації, адже зазвичай він покликаний не зацікавити читачів, а нашкрябати якомога більшу кількість ґуґло-доларів із контекстної реклами.

Й це великі гроші: найвідоміша контент-ферма Demand Media нещодавно вийшла на фондовий ринок, а AOL претендує на лідерство в сегменті із своїм сервісом громадянської журналістики Seed.com, додатковим стимулом для розвитку якого може стати купівля Huffington Post. Журналісти зневажливо відвертаються від цього нового бізнесу. Одначе контент-ферми, хай там як ми до них ставимось, неможливо ігнорувати – вони збивають ціни на ринку, заповнюючи його текстами.

 

А що, як розвинути модель контент-ферми у напрямку краудсорсингу та автоматизації? Цим займаються Джим Джайлз та МакҐреґор Кемпбелл, журналісти з Сан-Франциско, які заснували проект My Boss Is a Robot. Мета їхнього експерименту – дослідити, наскільки автоматизованою може стати журналістика, і зрозуміти, що краудсорсинг та автоматизація означають для журналістики у тривалій перспективі.

Ці двоє намагаються створити автоматичну систему, що дасть некваліфікованим працівникам змогу створювати якісний журналістський текст. Вони розбивають доволі просте завдання – написання репортажу з 500 слів у досить простому стилі – на маленькі шматочки, а потім збирають їх докупи за допомогою краудсорсингового сервісу Mechanical Turk.

«Нас цікавить, так би мовити, краудсорсинг 2.0, - каже Джайлз, який дописує для New Scientist, the Economist таthe New York Times. – Замість того, щоб за допомогою Mechanical Turk виконати просте, одноразове завдання, чому б не розбити його на багато частин? Схоже, нам це вже майже вдалося». Одна частина роботи може передбачати прочитання кількох абзаців інформації та визначення найважливіших фактів, потрібних для публікації. Друга – пошук експертів, обізнаних на цих темах. Третя – вибір із-поміж сукупності експертів кількох найбільш підхожих. Четверта – написання листів цим експертам із проханням дати коментар, і так далі.  

Нікі Кіттур з університету Карнегі Меллон, на базі якого працюють Джайлз і Кемпбелл, опікується технічною стороною дослідження. Він уже створив систему автоматизації написання статей для Вікіпедії методом розбиття кожного тексту на тридцять або більше частин. На думку Джайлза, кількість частин можна збільшити до ста, й процес коштуватиме щонайменше на порядок дешевше, ніж праця професійного журналіста.

 

Попри те, що це всього лише експеримент, Джайлз уже чув претензії від журналістів, незадоволених тим, що їх збираються позбавити роботи. Невідомо, чи працюватиме ця система, але вона зможе допомогти краще зрозуміти механізм роботи контент-ферм

«Мені страшно думати, як деякі люди можуть використати цю технологію. Адже Demand Media вже автоматизувала частину процесу журналістської роботи, - зізнається Джайлз. –Але, якщо це запрацює, все буде гаразд, і тексти вийдуть не гіршими за справжні журналістські, нам усім буде над чим замислитись. Якщо якусь роботу можуть виконувати роботи, тоді, можливо, нам варто зосередитись на чомусь кращому?».

Звісно, експеримент іде не без проблем, трапляються помилки й невдачі, і дослідники з Сан-Франциско поки що працюють над автоматизацією написання простих текстів. За перебігом експерименту можна стежити, читаючи блог проекту або твітер Джима Джайлза. Система обіцяє бути готовою за пару місяців, і тоді її ефективність та якість продукту, який вона виробляє, можна буде порівняти із можливостями професійного журналіста.   

____________________________________________
Джерело: Медіаграмотність