Як демонтувати Майдан. Ілюстрований посібник для "чайників"

________________________________________

Джерело: Блог Мустафи Найема

===================================================

________________________________________

Джерело: Фото Володимира Гонтаря / УНІАН

Почніть з себе

Автор — Ірина Бекешкіна

Мабуть, автор багатьох здивує, якщо скаже, що цілком згодна з президентом Віктором Федоровичем Януковичем, який недавно сказав, що "ситуація буде лише гіршати, якщо найближчим часом не будуть розпочаті реформи по усім напрямам".

Майже за двадцять років свого існування Україна так і не приступила до тих реформ, які вже давно здійснили наші колишні "спів-табірники" - Польща, Чехія, Словаччина та інші, які мали такі ж або ще гірші стартові умови, але зараз живуть набагато краще. А Україна скотилася до передостаннього місця в Європі за рівнем життя.

І це зрозуміло. У перші роки незалежності з нуля творилася держава, її основні інституції, щоправда, за принципом, як колись висловився перший президент - "хоч поганенька держава, але своя".

Далі, у десятирічку Кучми йшов вселенський дерибан радянської власності. "Помаранчева" п'ятирічка відзначалася постійними владними чварами, двома виборами і зв'язаним із цим безмежним популізмом. Які тут реформи?

Нереформована економіка, що дожимає останнє з виробництв, що лишилися ще від СРСР, страшенно енерговитратна - на одиницю продукції витрачається у 3-5 разів більше енергоносіїв, ніж у розвинутих країнах. Економіка, яка трималася на дешевих енергоносіях, дешевій робочій силі і втечі в тінь від сплати податків.

Нереформована медицина, яка давно перестала бути безплатною для абсолютної більшості громадян.

Нереформована система освіти, де сотні Великопупінських вишів щороку випускають десятки тисяч "юристів", "політологів", "журналістів", які, врешті-решт, займають місця на базарах.

Нереформована пенсійна система, коли вихід на пенсію рівнозначний кінцю життя.

Нереформована система державного управління, яка щороку росте, неефективна і корумпована знизу доверху.

Цей перелік можна продовжувати і продовжувати - нерефомований ЖКГ, наркоманія, СНІД, тощо, тощо. Очевидно одне: реформи назріли й перезріли. Реформи радикальні, бо косметичними процедурами і навіть легкою терапією вже не обійтися.

Можливо, і ця влада теж відклала б реформи на невизначене майбутнє, аж трапилися дві події, які нагадали відомі слова булгаковського Турбіна: "у державному становищі України відбулися різкі і раптові зміни". 

Перше - це економічна криза, безпрецедентне падіння виробництва і пов'язане з цим зменшення надходжень у бюджет, погіршення становища населення та інші важкі наслідки. Друге - це різке підвищення Росією цін на імпортований Україною газ.

Може й нинішня влада не пішла б на різкі непопулярні кроки, але що їй робити? Грошей у бюджеті катастрофічно не вистачає, величезний дефіцит у пенсійному фонді, а МВФ грошей не дає, вимагаючи скорочення дефіциту бюджету, підняття пенсійного віку і підняття цін на газ. А без грошей МВФ - повний гаплик (себто, дефолт).

Автор ризикує накликати стріли гніву, бо вважає, що ці заходи Україна повинна була б запровадити і без усякого МВФ.

Що ціна на газ для населення не може бути нижчою, ніж та, за яку його закупають - про це вже давно волав Пінзеник, бо тоді бюджет найбільше субсидує багатих. Що нікуди ми не дінемося від підняття пенсійного віку з огляду на демографічну ситуацію - про це вже давно говорять експерти - автор має моральне право про це казати, бо й собі не оформлює пенсію, людина ж бо повинна платити за свої переконання, чи не так?

Пенсійний вік був піднятий наприкінці 90-х в усіх країнах Східної Європи, а потім і в країнах колишнього СРСР - в Казахстані, країнах Балтії, в Молдові, Азербайджані, Грузії, Вірменії, Узбекистані, Киргизії. "Радянський стандарт" пенсійного віку - 60 років для чоловіків і 55 років для жінок - зберігається лише в Росії, та й там йдуть дискусії, і Таджикистані - там зовсім інша демографія.

Пенсійні внески, які стягуються із заробітних плат в Україні, є найвищими в Європі, і експерти добре розуміють, що відсутність реформи пенсійної системи матиме катастрофічні наслідки для України.

Отже, болісні непопулярні реформи неминучі. То чому ж такий відчайдушний спротив?
Може, причини у тому, що влада не змогла популярно усе пояснити? Вступити, як зараз модно казати, "вступити у діалог із суспільством"?

Уявімо цей діалог.

От тітонька торгує на Троєщинському ринку. Заробляє після сплати за свою ятку і контейнер десь 2 500 гривень - у травні й вересні більше, взимку, коли морози, значно менше. Більше не виходить, бо поруч на ринку ще з 30-40 тітоньок з таким самим крамом. А ще - усюди по місту, у кожному переході.

Їй кажуть, що її податок зросте ненабагато - до 300 гривень, але ж сплачувати ще 600 гривень до пенсійного фонду! І от як її переконати, що до пенсійного фонду повинні платити всі, бо у нас скоро на кожного працюючого буде по одному пенсіонеру? А вона вам "діалогічно" (розумієте, в яких виразах) скаже, що насправді для однієї пенсії у 40 000 гривень - як, наприклад, у Миколи Яновича і у багатьох "вельможних" пенсіонерів - треба, щоб на це "скинулися" півсотні тітоньок!

Поясніть вчительці, яка мріє, що от доживе вона до пенсії, а тоді ще років 5-10 працюватиме і матиме добавку у 800 гривень до своєї маленької зарплати, бо ж не про вік йдеться насправді, чи багато українських жінок припиняють працювати у 55 років? Так от поясність їй, що не світить їй ця добавка, бо вкрай потрібні гроші, щоб виплатити по півмільйони гривень суддям Конституційного Суду та й іншим високопосадовцям, що виходять на пенсію.

Поясніть підприємцеві, який на свій страх і ризик взяв кредит на свою справу і з останніх сил його платить, ризикуючи заставною квартирою, чому деяким "щасливчикам" кредити дають під державні гарантії, та ще й відсотки за них платить держава з того самого бюджету, якого не вистачає ані на пенсії, ані на медицину, ані на що.
Поясність отому дрібному та й середньому бізнесу, який повтікав від безробіття з своїх малих містечок і живе за зйомних квартирах чи платить шалені відсотки за своє іпотечне житло, що вони повинні платити більше податків, аби забезпечити квартирами депутатів та утримувати "вельможних" на державних дачах.

І ще - цікаво, скільки квартир отримали у Києві прибулі з новою владою високі посадовці - ну не на зйомних же квартирах вони живуть? Чи громадяни не мають права цього знати?

Поясніть розореному підприємцю, який мав нещастя тримати гроші свого бізнесу у банку "Надра" - куди поділися 7,1 (прописом - сім мільярдів сто мільйонів гривень), які були виділені банку на рефінансування і зникли у невідомому напрямі. Як делікатно пояснюють - "вивели". І не з одного банку "виводили".

От пан Азаров дорікає підприємцям, що "великою ганьбою для країни є не існування податкової міліції, а недостатнє дитяче харчування у лікарнях". А поясніть, це не ганьба, коли діти у лікарнях недоїдають, а депутатам щорічно "допомагають" на лікування по 38 тисяч на кожну знахабнілу пику?

От і Миколі Яновичу у 2009 році подарували від народу 37 666 гривень. До речі, непогано було б увесь "списочок у студію" - щоб ненароком на виборах не проголосувати за партію, у чиїх лавах перебувають ці "матеріально нужденні".

А от ще пан Ярослав Сухий вступає до діалогу із суспільством. І чимало слушного каже. Наприклад, що медицину, яка передбачає 70-80 відсотків державного фінансування, можуть дозволити собі лише такі багаті країни, як Канада, Велика Британія та інші.

А газонокосарку за півмільйона гривень для Феофанії ми можемо собі дозволити? І скільки отих дітей, про яких так турбується Микола Янович, можна було б нагодувати у лікарнях?

Ну, а матерям, чиїм дітям держава надає допомогу аж у 150 гривень, можна лише порадити пишатися тим, що у нашого президента найдорожчий у світі гелікоптер - майже удвічі дорожчий, ніж у президентів США та Росії.

Пояснити усе це суспільству не зможе навіть вправна Ганна Герман.

Зрештою, питання не у податках, які справді треба платити, а у тому, куди і як ці суспільні гроші йдуть.

Ця думка рефреном йде у дискусії з підприємцями, яку затіяв на своєму блозі пан Бродський.
Він їм в котрий раз, як папуга повторює: "податки треба платити, податки треба платити, податки треба платити". А вони йому (цитуємо мовою оригіналу): "Думаю, что проблема не сумме налогов, а в том, что эти налоги расходуются АБСОЛЮТНО не прозрачно. Никто из нас, "идиотов" и слова бы Вам не сказал даже за драконовские налоги, если бы он точно знал, что они пойдут на школы, больницы, университеты, дома престарелых, а не на лавочки в метро по 150 тыс. грн. за штуку, или газонокосилку в Феофанию, по цене Лексуса. Список бесконечный".

А от іще: "Как у нас люди будут платить налоги если они не видят куда идут их деньги??? Да
покажите Вы конкретно (и прозрачно) сколько миллиардов и куда было израсходовано, и что этих денег не хватило - тогда люди может хоть будут больше системе доверять. А то что же они видят - представителей гос. структур, разъезжающих на крутых тачках, произвол госструктур и безнаказанность милиции? Если мы собираемся платить налоги по европейски, то по европейски должны видеть, и кто из чиновников сколько расходует и в первую очередь таких чиновников должна проверять налоговая".

І ще: "Плачу налоги и сборы. Только вижу что ситуация ухудшается. Налоги растут, дороги, даже в столице все в выбоинах. Рожали в государственном роддоме - заплатили врачу, акушерке и за палату сумму около $900.Транспортные проблемы в городе не решаются. Качество продуктов питания практически не контролируется. Задумался. Стоит ли платить налоги дальше?"

А от у відповідь попередньому дописувачу: "Платить стоит, но перед этим нужно поменять все: правительство, депутатов, чинуш, и не шило на мыло, а полностью новых".

Отже, як бачимо, не виходить діалогу держави з владними чиновниками. Оскільки корінне питання - що таке держава в Україні і для чого вона існує? 

Позицію державних посадовців чітко висловив той же Ярослав Сухий: "Я ще коли викладав політологію, говорив студентам: не треба державу романтизувати, держава - це примус і це насильство. Хто каже, що любить державу, той несповна розуму. Як можна любити міліцію, наручники, прокуратуру й таке інше?"

Всі, хто вчився у радянські часи, мабуть пам'ятають це ленінське визначення держави як апарату насильства. Але чи заглядав депутат колись в Конституцію України, де визначено, чим саме повинна займатися держава?

Стаття 3: "Права і свободи людини та їх гарантія визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Очевидно, що розуміння держави у наших можновладців не відповідає Конституції. У демократичному суспільстві держава - це менеджер, який здійснює узгодження інтересів різних соціальних груп.

В Україні держава перетворюється на інструмент реалізації інтересів крупного капіталу. Нова влада розглядає країну як закрите акціонерне товариство, як отриману власність, де усі ресурси і населення - їх активи, якими можна безконтрольно розпоряджатися.

Реформи справді потрібні. Болісні, не популярні. Перспективу чітко окреслив Микола Янович: "Либо мы сделаем сейчас очень серьезные усилия и будем каждый год вкладывать значительные средства в модернизацию нашей экономики, или перед нашим населением станет абсолютно простая перспектива торговать на базарах турецким, китайским товаром, либо работать батраками на рынках других стран". І це правда.

Корінне питання, яке зараз стоїть руба і яке слід чітко усвідомити: за чий рахунок і як буде здійснюватися модернізація економіки і реформування суспільства загалом? 

Вже перші кроки на цьому шляху - Податковий кодекс, проект Трудового кодексу - не залишають жодних сумнівів у ідеології реформ: вони будуть реалізовуватися за рахунок максимального вивертання кишень у середнього і дрібного бізнесу і пересічних українців.

Податковий кодекс ніяк не закриває дірки для виведення мільярдних прибутків в офшори.

Пошлюся на Пінзеника: "Для великого бізнесу - офшор, для дрібного - "закручування гайок".

Концентрацію цих коштів і планується віддати великому бізнесу на те, щоб він модернізував свої виробництва. Перша ластівка - виділення віце-прем'єр-міністром Клюєвим із державного бюджету 200 мільйонів гривень з бюджету на розвиток власного бізнесу.

У бюджеті на 2011 рік, який обіцяють зробити "інвестиційним" ми побачимо ще багато таких "сюрпризів".

Власне, такий тип модернізації - не новина. Недарма наші можновладці з такою заздрістю поглядають на Китай, де взагалі немає пенсій. І опозиції немає, і навіть Інтернет контрольований.

А взірцем може бути радянська індустріалізація, коли справді за кілька років країна із сільськогосподарської перетворилася на індустріальну. Щоправда, Голодомор, щоправда, табори безплатної рабсили... Але ж, кажуть, важливий результат...

Такий недемократичний шлях здійснення реформ закономірно вимагає відповідних дій у політичній сфері: знищення свободи слова, щоб оті кляті ЗМІ не підбурювали населення, щодня дратуючи новинами про "Лексуси" для чиновників, газонокосарки для "Феофанії", журналістськими розслідуваннями корупції.

Ще - знищення можливих осередків спротиву, наступ на активну частину суспільства ("профілактичні бесіди" - це ще не квіточки, а так, бруньки), створення "ручної" опозиції, яка кормиться з тих самих джерел влади - щоб було що показати Заходу.

Звичайно, невдоволення населення нікуди не дінеться. А щоб не було несподіванок на виборах, то друге важливе завдання - так змінити виборчу систему, щоб зміна влади стала неможливою. Для цього і потрібна "мажоритарка".

Бо згадаймо, скільки набрали партії, які позиціонувалися як владні, на виборах 1998 року? 9,02%. А у 2002 році? 18,04%. А яка більшість утворилася? Про-кучмівська. Бо мажоритарні депутати за визначенням змушені співпрацювати з владою.

Як пояснив один депутат, проти якого нещадно боролася влада на виборах: "Я обіцяв виборцям побудувати міст. Якщо я не буду співпрацювати з владою, я своїх обіцянок не виконаю". Я вже не кажу про "гречку", про відсутність екзит-полів на мажоритарних округах і про решту.

Але от питання: чи приведе цей шлях згортання демократії до модернізації України, виведення її у розряд розвинених держав?

Основна перепона, що душить економіку - це корупція. Корупція знищує свободу конкуренції, яка завжди і всюди рухає економіку, корупція не пускає у країну серйозні закордонні інвестиції, корупція викачує величезні кошти з бізнесу, які могли б бути інвестиціями.

Як сказав Пасхавер, "усі реформи не мають сенсу без антикорупційних дій". Чи можна боротися із корупцією у недемократичному суспільстві? І чи буде боротися влада сама з собою, якщо її не буде кому контролювати і вимагати підзвітності? Питання риторичне.

Подивіться на рейтинг корупції Transparency International. Усі країни, що посідають почесні місця з низьким рівнем корупції - демократії. І навпаки - країни з найвищим рівнем корупції суціль автократії та диктатури.

Рецепти здійснення реформ, в тому числі - болісних і непопулярних відомі. Цей шлях пройшли країни Східної Європи. По цьому шляху йде Грузія.

Україна зараз справді в загрозливій ситуації. Золоті слова сказав наш президент, що найголовніша загроза національній безпеці - криза довіри людей до влади і держави.

Але чи можна відновити довіру до влади, якою вона є зараз?

Демократія - це влада менеджерів, яких контролює суспільство; авторитаризм - це влада хазяїв, яких терпить суспільство; диктатура - це влада хазяїв, коли суспільство не хоче їх терпіти. Поміркований авторитаризм вже не можливий, бо суспільство, як бачимо, не терпить.

Отже, дилема: або демократія, налагодження діалогу із суспільством, або встановлення справжньої диктатури. А налагодження діалогу неможливе без того, щоб влада не почала реформи із себе. 

Бо інакше діалог не можливий.

Влада, яка краде по-крупному, але при цьому не заважає потроху підкрадати "маленькому українцю", а час від часу іще щось підкидає народу - добавку до пенсії, зарплати, якісь пільги - сприймається як чужа, але як терпиме зло.

Влада, яка вивертає кишені маленького українця, іноді виймаючи останнє, влада, яка наводить жорсткий порядок, перекриваючи "маленькому українцю" кисень для заробітку, а сама при цьому продовжує красти через офшори, відкати, шалені пенсіі і привілеї починає сприйматися не просто як чужа. А як ворожа.

Особисто автор не є прихильником революцій, але революції виникають там і тоді, де і коли не спрацьовують демократичні механізми, які дозволяють пересічним громадянам впливати на владу і за потреби переобрати її цілком мирним шляхом.

Не треба плекати жодних сподівань на патріотизм можновладців чи подібні сентименти. Доля і реформ, і майбутнього України загалом залежить від того, що виявиться сильнішим - патологічна клептоманія нашого правлячого класу чи здоровий глузд, хапальний рефлекс чи інстинкт самозбереження?
_____________________________________
Джерело: Українська правда

День Свободи: День шостий

Підприємці на Майдані: Нас будуть боятися, хай влада тремтить! (фоторепортаж)

Автор — Анна Ященко, фото УНІАН

Незважаючи на те, що автобуси до Києва не пускали, сцену монтувати заважали , тисячі підприємців з усіх регіонів України знову у Києві. Вони заполонили Майдан Незалежності і перекрили Хрещатик. Протест проти Податкового кодексу набирає сили.

У перших рядах – люди з чорними жалобними пов’язками на голові з написом “Безробітний”. Подекуди поховальні вінки як символи майбутнього малого і середнього бізнесу в разі “благословення” Податкового кодексу президентом Януковичем.  
– Схід і Захід разом саме зараз, а не у 2004, – лунає зі сцени.
І натовп заходиться схвальним гулом.

– ... Треба робити революцію, яка нарешті дасть результат! – закликають підприємці.
– На нас спихнули всі біди держави: і малі зарплати, і малі пенсії, але то ж насправді не так, – скаржиться учасник мітингу Володимир Дорош. – Ми створюємо робочі місця, думаємо, як звести кінці з кінцями і сплатити податки. І ми хочемо платити. Але щоб цей податок був простий. Сплатив – і не трусився з ранку до вечора, коли до тебе прийде податківець, від якого буде залежати: чи будеш завтра працювати, чи ні. Ми як ніхто зацікавлені у стабільності нашої держави. Ми не хочемо їхати працювати за кордон і створювати там нові робочі місця, ось чому ми сьогодні тут. А Податковий кодекс – це нищення мільйонів робочих місць. І ми хочемо, що Президент нарешті почув підприємців.   
– Так президент поїхав до Брюсселю...
– У будь-якому разі у нього досить помічників і заступників, які можуть йому передати наші умови і вимоги.

Біля сцени з’являється  Арсеній Яценюк, лідер “Фронту змін”.
– Сьогоднішній день дуже символічний з огляду на те, як люди захищають свої права, – ділиться Яценюк з пресою. – Цього давно не було, коли мітинги не купують за гроші. Це справжнє волевиявлення, справжня свобода, напевно, перший раз після 2004 року.


В цей час організатори акції протесту повідомляють, що міліція не пустила до Києва 140 автобусів з потенційними мітингувальниками з різних регіонів.
– Кіровоградщина, яка їхала автобусами, їх зараз перепинили міліцейськими автомобілями і забрали документи! – вигукує зі сцени представник автоперевізників. – Ганьба! Ганьба такій міліції!
– Ганьба! – підхоплює юрба!
– Але вони все одно будуть їхати, незважаючи на перешкоди, – запевняє оратор. – Таксисти ведуть колони. Їх бояться. І нас будуть боятися! Хай влада тремтить!
– ... У бютівців сто карток, у мене одна. Що ми можемо зараз зробити?.. – пояснює у приватній бесіді якомусь підприємцю Яценюк. – Революцію 2004 року, вибачте, просрали, тож зараз залишається сподіватися лише на вас...

– Десятки і сотні тисяч людей зараз на майданах у Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Львові. Вони не змогли під’їхати, але вони з нами, – лунає в мікрофон. – Ще багато людей підтримують нас з вами. Але їх залякали, вони стоять і працюють, вони змушені працювати, їм сказали: “Якщо ви вийдете, ми вас виженемо з ринків, з торгових наметів, з торгівельних центрів”. Вони – нещасні люди. Вони не можуть до нас приєднатися. Але ми всі разом повинні йти. У відставку всіх! Всю цю владу у відставку! Влада нас не чує! Ми повинні змусити її почути нас – це єдиний шанс вижити. Ганьба цій владі!
– Ганьба! Ганьба! – скандує натовп.
До підприємців нарешті виходить Яценюк і зізнається, як в тяжкі часи торгував на Чернівецькому базарі. 
– Привіт, підприємці!... Я пригадую 90-ті роки, коли в Україні не було нічого. Я сам стояв на базарі у місті Чернівці і торгував різним-різним тільки для того, щоб прогодувати сім’ю, своїх батьків, які працювали у Чернівецькому університеті. Я вам хочу низько вклонитися за те, що ви боретеся. Ви великі молодці!
У цей час біля сцени з’являється бютівка Наталія Королевська і займає стартову позицію на шляху до трибуни.
Позачергові виступи політиків не подобаються пересічним підприємцям.
– Чому ви її без черги пускаєте? Вона що не може 5 хвилин тут постояти? – обурюється міцненька пані, звертаючись до охорони сцени.
– Жіночко, тут є координатори, є регламент, – заспокоюють її охоронці.
– Я тут цілий ранок стою. Я все одно виступлю!
Наталія Королевська у білому пальті, привітавшись з Яценюком, таки змінює його на сцені. 
– Сьогодні ви зібралися тут сказати ні “беспредєлу” чиновників, сказати ні перетворенню країни в один великий завод, – розпочала промову Королевська. - Вони жадібні і безжалісні, і принцип у них – змусити, залякати, забрати... Сьогодні від Харкова до Ужгорода, від Луганська і до Львова - всі побачили реальне обличчя влади...
У цей час учасники акції під сценою клеять портрети Азарова і Бродського у “чорну книгу” з написом ГКЧП. На останній сторінці  вже записані прізвища всіх депутатів по фракціях, які голосували за Податковий кодекс.
Скандального нардепа Олега Ляшка на сцену пускати не хотіли.  
"Тут стоять звичайні люди, кожен з них хоче виступити. Майте совість, депутат Ляшко, не штовхайте людей, для чого ви це робите?" – звернулися до Ляшка організатори, але врешті решт дозволили вийти, наголосивши, що “це востаннє”.

Мікрофон потрапляє у руки відомої правозахисниці Тетяни Монтян.
– Хто б перед вами не виступав з політиків, питайте: а що їм заважало, коли вони були при владі, зробити для вас щось хороше? Якщо хтось забув, та сила, яка зараз не при владі, не далі як рік тому нагинала нас платити в пенсійний фонд. Невже ви це забули? Але справа не в тому, куди платяться податки і скільки їх платиться. Питання в тому, куди вони витрачаються. Доки не буде прозорості у витрачанні податків, які платяться, ніякі податки платитися не повинні! З якого переляку ви повинні, забираючи шматок хліба з рота у своїх дітей, сплачувати газонокосарки за 500 тисяч, які вони нещодавно купили? Ви що, багатші за Януковича? Ви йому дозволяли купувати гвинтокрил за 17 мільйонів? Якщо навіть Обама літає на гвинтокрилі за 5 мільйонів...


– Сьогодні на площах Сімферополя, Красноперекопська, Керчі тисячі підприємців разом з нами, вони чують нас, – звернувся до натовпу підприємець з Криму, якому випала честь зачитати вимоги до Президента Януковича. – Сьогодні ми оголосимо план дій. Ми не поїдемо додому просто так. Після цих дій влада, очевидно, дрогне, а ті, хто стоїть за нею, будуть кожного тижня ставати на мільярд біднішими. “Президенту України від імені 2,5 мільйонів приватних підприємців і найманих працівників з 221 міста України – вимагаємо ветувати Податковий кодекс України”…
Серед інших вимог підприємців – за «злочин проти малого бізнесу та середнього класу, задокументований у Податковому кодексі”, відправити у відставку його авторів – Азарова, Тігіпка та Бродського.

Кількатисячною колоною представники малого і середнього бізнесу вирушають на Банкову, щоб вручити свої вимоги до президента. Але навіть пересічні учасники акції вже знають, що “Янукович десь у Брюсселі”.
Хоча адміністрація залишилася без Президента, охорону тут тільки посилили. Вже зранку на Банкову підігнали кілька десятків мікроавтобусів з тонованими вікнами і міліціянтами всередині. Вулицю Лютеранську, частину Круглоуніверситетської і Банкову одразу за Спілкою письменників перекрили металевими парканами, а позаду поставили щільні кордони правоохоронців.
Учасники акції протесту передають в АП свої вимоги. Документ формально зареєстровано, та за словами Королевської, наразі в Адміністрації немає людей, уповноважених вести переговори з учасниками акції і розглядати їхні вимоги. Але мітингувальники непохитні – до 18.00 вони очікують відповіді від АП і продовжують мерзнути на Майдані.

Під вечір на Майдан Незалежності вийшла і лідерка “Батьківщини” Юлія Тимошенко. 
“Наше з вами завдання – якщо вони підпишуть Податковий кодекс і Президент поставить свій підпис – нам треба діяти, не втрачаючи жодного дня. І це значить, що в той же день, як тільки Президент підпише Податковий кодекс, ми почнемо збирати підписи за дострокові вибори Президента і Верховної Ради”, – наголосила опозиціонерка.
Вона нагадала, що для проведення референдуму за народною ініціативою необхідно зібрати 3 млн. підписів, і запевнила, що її політична команда надасть усю необхідну допомогу в цьому процесі.
...А поки підприємці все ще розраховують на вето Президента, “батько” Податкового кодексу Азаров розповідає бельгійцям, що цей документ є “найліберальнішим у Європі”, а сам Янукович на прес-конференції у Брюсселі обіцяє зустрітися з підприємцями - і додає "так, як вони хочуть, на 100% такого не буде".
____________________________
Джерело: УНІАН
=============================================

Майдан?

Автор — ai-r.info


Ранок на Майдані


Людей ще не багато
(на передньому плані будівництво ковзанки)


Міліція як завжди ... в засаді


... або діє на випередження


... а потім гостинно зустрічає на Банковій


"Спеціальні профспілки"


Вид на Банкову


Вид на Інститутську


Знову на Майдані.


Після обід людей побільшало.


Скоро вже вечір


На Банковій мітинг нон-стоп


Дуже цікаві виступи
____________________________
Джерело: Дурдом
=============================================

Марш на Банковій біля АП


Автор — Santa

Все на фото. Обратите внимание на автобусы, стоящие по обе стороны дороги на банковой. Все под завязку набиты милицией в полной экипировке. Каски, щиты, дубинки и пр. В этот раз не понадобились.  Но и раз может быть не последний.

____________________________
 Джерело: Дурдом
=============================================