Джонатан Зіттрейн: Українським сайтам треба інтегруватися зі світовими

Було б дуже корисно побачити поєднання місцевих сайтів з міжнародними сайтами. Тоді буде не так легко й просто для влади закрити той чи інший сайт, якщо виникнуть якісь проблеми. 

 

Джонатан Зіттрейн - професор права Гарвардської юридичної школи та Школи державного управління імені Кеннеді, професор інформатики Школи інженерних і прикладних наук Гарвардського університету.
Також він є одним із засновників Центру Беркмана "Інтернет і суспільство" при Гарвардському університеті.
Раніше Джонатан Зіттрейн був професором з питань управління і регулювання інтернет-технологій в Оксфордському університеті та керував Оксфордським Інститутом Інтернету.
Дослідницькі інтереси Зіттрейна полягають у сфері боротьби за контроль над власністю і цифровим контентом, криптографії, електронної недоторканності приватного життя, ролі посередників у рамках архітектури інтернету.
У 2002 році він виконав перші великомасштабні тести щодо фільтрації інтернету в Китаї та Саудівській Аравії, а також у рамках OpenNet Initiative брав участь у дослідженнях щодо фільтрації інтернету з боку національних урядів.
"Українська правда. Життя" поспілкувалася з автором відомої книги "Майбутнє інтернету" про перспективи та загрози розвитку мережі в Україні та світі.
 
- Пане Зіттрейн, з якою метою ви приїхали до України?
- Я сподіваюся якомога більше дізнатися про стан інтернету в Україні і те, як його використовують тут.
- Наскільки ви обізнані з ситуацією зі свободою інтернету в Україні?
- Я є членом групи, що називається "Ініціатива відкритого інтернету". І ми вивчаємо стан інтернету, стан цензури і намагання фільтрувати, запроваджувати цензуру в інтернеті майже у 50 країнах по всьому світу.
Ми склали доповідь по кожній з колишніх країн СРСР, деякі з цих доповідей вже застаріли - їм 3 роки.
- Які основні тенденції розвитку інтернету в світі, зокрема, щодо вільного користування мережею у різних країнах?
- Одне питання полягає в тому, як взагалі надати людям доступ до інтернету. Чи вони матимуть його у себе в дома, чи на роботі, чи в інтернет-кафе, чи у публічній бібліотеці.
В Україні відслідковується загальний тренд, що доступ до інтернету мають студенти, мешканці великих міст і є певний доступ через мобільний зв'язок.
Інше питання полягає в тому, що якщо вже є доступ до інтернету, то наскільки він є вільним.
Ми починаємо відштовхуватися від того, що якість послуги зв'язку з інтернетом однакова по всьому світу і починаються обмеження, якщо доступ до інтернету є, а до якихось сайтів цей доступ обмежений або загалом заблокований, є обмеження у використанні тих чи інших програмних продуктів і у влади є можливість відслідковувати, на які саме сайти заходить людина.
- Як ви можете прокоментувати ситуацію зі свободою інтернету в Україні?
- Наскільки ми розуміємо, послідовного і ретельного контролю за користувачами інтернету (в Україні) немає. Такого, як ми бачимо в Китаї, Саудівській Аравії та на Кубі.
- Чи відомо вам про внесення Кабміном України до Верховної Ради законопроекту, яким пропонується штрафувати інформагентства за випуск інформаційної продукції в разі, якщо агентство не є зареєстрованим?
- Так. Ліцензування і вимоги реєстрації можуть стати стежкою до того, щоб впровадити цензуру. Хоча спочатку це виглядає як нейтральний крок, як нейтральний захід.
- Справа в тому, що діяльність інтернет-видань в Україні законодавчо не врегульована. Більшість онлайн-видань, які працюють в режимі інформаційний агентств, не є зареєстрованими через відсутність законодавчого регулювання.
- Загалом, ініціативи щодо регулювання можуть бути способом вирішити якісь проблеми.
Однією з переваг інтернету, його привабливою рисою є те, що люди можуть відкрити свій сайт, переконувати у своїх поглядах, висловлювати думки і взагалі генерувати зміст, не потребуючи на це ліцензії чи реєстрації.
- Чи можете ви назвати приклад іншої країни, де ситуація розвивалася б схожим чином, з огляду на політичні події в Україні? З чого починався наступ на свободу інтернету у світі?
- Може існувати принаймні дві моделі. Під час кризи влада починає панікувати, що нові технології, які надає інтернет, можуть стати у принаді опозиції для її мобілізації.
Наприклад, щодо Помаранчевої революції, наскільки ми розуміємо, інтернет не відігравав вирішальної ролі.
Але якщо поєднати можливості мобільних телефонів, незалежних медіа з інтернетом... У 2005 році уряд однієї з країн намагався обмежити передачу будь-яких текстових повідомлень і взагалі припинити будь-який обмін інформацією, несанкціонований владою.
Друга модель застосовується не під час кризи, а для здійснення постійного контролю. І в таких випадках ми бачимо, що немає намагань, наприклад, припинити передачу й обмін текстовими повідомленнями.
Але у органів влади є певний перелік сайтів, які вважаються небажаними і доступ до яких або заборонений, або обмежений.
- За якими діями влади можна визначити, що почався наступ на інтернет?
- Для того, щоб запровадити цензуру за другою моделлю вимагається спеціалізована інфраструктура для інтернету, коли доступ до певної країни здійснюється через один, максимум два, портали.
Таким прикладом є Саудівська Аравія, де більшість комп'ютерів отримують доступ до інтернету як робоча станція в компанії. Тобто ніби комп'ютер знаходиться в якійсь компанії, чиє керівництво визначає, який саме доступ до інтернету вони забезпечують для цього комп'ютера.
- Тобто є певний перелік сайтів, до яких заборонений доступ?
- Йдеться про те, що все дозволено, крім... Замість "білого" списку дозволених, є "чорний" - заборонених сайтів.
Але така структура, коли всі дані, вся інформація надходить через державний міст, вона робить можливим легке фільтрування інформації.
У багатьох інших місцях, у Китаї в тому числі, з'єднання більш складні, їх набагато більше. Для того, щоб уряд міг фільтрувати інформацію, їм потрібно мати вплив на інтернет-провайдерів.
- Як можна визначити межу, перейшовши яку влада зможе контролювати інтернет? Де ця "точка неповернення"?
- В інтернеті загалом особливість така, що там все так плине, що, наприклад, якщо у понеділок був вільний доступ до всього, був вільний потік інформації, раптом у вівторок виявляється, що багато чого вже заблоковано.
І, скажімо, у вівторок все заблоковано, а в середу доступ до багатьох речей знову вільний.
Якщо говорити про точку неповернення, то йдеться не про технічний бік справи. Йдеться про пункт неповернення в політичному та культурному сенсі.
Якщо влада наполягає на тому, що заради забезпечення національної безпеки, заради боротьби з порнографією необхідно запровадити фільтрацію контенту... Коли це вже запровадять, потім буде дуже складно владі та уряду сказати, що тепер у нас з безпекою все гаразд, тож давайте скасуємо обмеження.
Ось чому йдеться про свого роду перегони між користувачами інтернету і провайдерами контенту в тому, щоб звички вільного спілкування, звички доступу до інформації мав якомога більший відсоток населення.
Ці перегони відбуваються проти гіпотетичного наміру уряду контролювати потік інформації, контролювати контент. Але зараз інтернет не є пріоритетним, тому що більшість людей у масштабах світу, і це стосується України, все ж таки отримують свої новини не через інтернет.
Ось чому йдеться про важливість засобів масової інформації, базованих тільки на інтернеті.
- Якою має бути лінія поведінки інтернет-спільноти України для того, щоб не допустити втрату свободи мережі? Чи можна якимось чином ефективно протидіяти намірам влади взяти інтернет під контроль?
- Один зі способів - інтегрувати інтернет-спільноту українську, місцеву з інтернет-спільнотою в інших місцях. Йдеться про інтеграцію на технічному рівні, йдеться про світові організації, які працюють, застосовуючи інтернет-протокол.
Виглядає природнім, що Україна, як один з потужних центрів інформаційних технологій за часів Радянського Союзу, може технологічно інтегруватися до світової інтернет-спільноти. Це щодо технічного рівня.
Другий рівень стосується змісту, контенту і діяльності.
Було б дуже корисно побачити поєднання місцевих сайтів з міжнародними сайтами. Тоді буде не так легко й просто для влади закрити той чи інший сайт, якщо виникнуть якісь проблеми.
- Ви не бачите наразі в Україні загроз свободі інтернету і намагань взяти його під контроль?
- Поки ми не бачили проявів технічного контролю, наприклад, блокування сайтів. Але ми знаємо, що можуть бути інші форми обмеження спілкування, і інколи це подається як закон про охорону приватного життя, закон про боротьбу з наклепами.
Або через дуже ускладнену бюрократичну систему отримання ліцензії чи реєстрації, що загалом зробить складним висловлювання своїх думок без загрози втручання.
- Як ви можете прокоментувати ситуацію зі свободою інтернету в Росії? Зараз багато порівнюють нову українську владу з російською і у суспільстві є побоювання наслідування російських методів. Адже відомо, що у Росії інтернет став ледь не єдиним способом "достукатися" до влади.
- Є сподівання, що політична атмосфера і середовище дозволить, щоб відбулися протести, чинився тиск з боку громади і суспільства, якщо раптом влада захоче застосувати якісь обмеження.
Особливо, коли ці обмеження можна охарактеризувати як такі, що змавповані з Росії або зроблені за російським зразком.
На технічному рівні було б дуже корисно побачити багато великих з'єднань, що йдуть з України не тільки через Росію, а й через багато інших країн. Це не має виглядати як газогін: якщо Росія захотіла - перекрила кран і сполучення щезло.
- У Росії є якісь обмеження свободи інтернету, які можуть спровокувати перекриття цього крану?
- Я думаю, що міг би відповісти на це питання після того, як поспілкуюся з інтернет-провайдерами тут в Україні.
- А все ж таки, наскільки інтернет може впливати на владу, зокрема, через блоги?
- Зважаючи на те, що влада все ж таки потребує суспільної підтримки, а блоги є місцем і засобом, де кожен особисто може висловити свої думки щодо уряду, і відбиває те, наскільки дійсно є суспільна підтримка у влади.
Вони не є чудодійниками. Але ми бачили, що вони можуть стати джерелом додаткових потужних голосів від людей, які не мають влади і не є потужними в традиційному сенсі.
- Тепер щодо ситуації в США. Хотілося б почути вашу думку щодо ситуації навколо сайту WikiLeaks і публікації таємного "афганського досьє". Як ви вважаєте, чому влада США, яка вкрай негативно сприйняла публікацію цих документів, нічого не зробила з самим сайтом?
- Думаю, що з двох причин. Перша - визнання, за американською Конституцією, що намагання зупинити журналістів або інших представників суспільства від того, щоб оприлюднити державні секрети - ця справа може бути дуже складною.
Був випадок, майже 40 років тому, коли одна газета - New York Times - хотіла оприлюднити державну таємницю - історію початку В'єтнамської війни, а уряд наказав зупинити їх.
Однак інші газети почали це робити (публікувати цю інформацію), коли перший матеріал зупинили. В кінцевому рахунку Верховний суд США вирішив, що газети можуть це публікувати. Тобто є юридичні обмеження через забезпечення свободи слова.
Друга причина - технічна. В інтернет-середовищі є такий ризик - якщо ви закриєте одне джерело, ви спричините те, що з'явиться тисяча інших джерел. Це призвело до того, що потужний американський уряд мав вести переговори з WikiLeaks і просити їх більше не оприлюднювати інформацію.
* (На сайті Wikileaks були оприлюднені таємні документи Пентагону, які ставлять під сумнів ефективність американської стратегії в Афганістані).
- Якими є загальносвітові тенденції боротьби за авторське право в інтернеті? Тобто йде мова про посилення або про пом'якшення вимог, зокрема, до дотримання авторських прав на інформаційні повідомлення?
- Загалом традиційно багато видавців покладалися на малу кількість джерел, щоб розповсюджувати свою інформацію і на цьому заробляти.
Завдяки інтернету інформації стало дуже багато і видавці мали такий же вибір, як у випадку відносин американського уряду з сайтом WikiLeaks. Вони шукали способи, як обмежити поширення їхньої інформації.
А інші видавці поміняли свій бізнес і заробляють на великій кількості інформації, її надлишку. Наприклад, завдяки розміщенню реклами.
Нові технології можуть дозволити запровадити нові обмеження на інформацію, що зробить більш звичайним купувати інформацію, ніж копіювати. Але поки що зарано про це казати.
- Тобто ви бачите перспективу за купівлею інформації?
- Це можливо, хоча поки що кожного дня доступної безкоштовної інформації стає більше, ніж вчора. Але це ставить питання, що стосується генерації нового контенту тими людьми, які не хочуть отримувати від цього гроші. Наприклад, через таке джерело, як Wikipedia.
- Яку роль відіграватиме інтернет у майбутньому?
- Я думаю про це з точки зору трьох етапів. На першому етапі були дешеві комп'ютери. Так, що навіть ваша машина для заварювання кави є розумною. Другий етап - це дешеві мережі. Йдеться про інтернет-революцію.
І третій етап - дешеві сенсори - камери, мікрофони. Будь-яку подію, що відбувається у публічній сфері, важко зробити такою, про яку не повідомлять. Не тому що уряд контролює, хоча й це може траплятися, але тому що всі є свідками цього.
І якщо щось трапляється - 50 мобільних телефонів це фіксують і майже наживо передають повідомлення про подію через інтернет. Ось це може поміняти інтернет, як такий.
- Ви бачите перспективу зростання телебачення та інтернету?
- Багато фахівців, особливо з телевізійного світу, рухаються від того, щоб бути власниками матеріалу в обмеженій кількості, до того, що вони пропонують інформацію у великій кількості. Вони дивляться на інтернет, як на ще один канал донесення інформації і пропонування свого матеріалу.
Але є цікаве питання. Яким чином інтернет змінить те, що ми вважаємо телебаченням? Тому що телебачення - це одна, дуже ретельно складена програма, котра надсилається всім. І майбутнє цього може бути як комп'ютерна гра з великою кількістю гравців.
- Яке майбутнє паперових носіїв інформації? Вони відімруть зовсім?
- Справою новин має бути інформація, а не чорнила. Є велике питання, чи готові люди платити за те, щоб вироблялися якісні новини.
Я не песиміст в цьому відношенні. Ті ж самі люди, що збираються на майдані і виголошують гасла на підтримку свободи, реально можуть заплатити, щоб побачити якісні новини, історію, котру вони вважають корисною.

Інтерв'ю відбулося за підтримки прес-служби посольства США в Україні. Автор — Сергій Щербина.
__________________________________________________
Джерело: Українська правда. Життя

Українці поки що не вірять, що можна понести відповідальність за образи в Інтернеті

Дев'ятнадцятирічний підліток відсидів 15 діб за нецензурну лексику в інтернеті.

Згідно з постановою Ленінського районного суду міста Запоріжжя дев'ятнадцятирічного жителя Запоріжжя Дмитра Мальцева засудили до 15 діб адміністративного арешту.

Постійний учасник одного із запорізьких чатів "Чатінет" Дмитро Мальцев, що ховається під ніком - КОЯN, відсидів у СІЗО за використання ненормативної лексики безпосередньо в мережі. У протоколі про адміністративне правопорушення сказано, що він порушив громадський порядок, висловлюючись нецензурною лайкою на адресу інших учасників чату, і до того ж не реагував на зауваження.

Йому ставили дрібне хуліганство за статтею 173 Адміністративного кодексу України.

У постанові сказано: "Керуючись статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя постановив Визнати Мальцева Дмитра Володимировича, 09.12.1991 року народження винним у скоєне правопорушення, передбаченого ст. 173 Адміністративного кодексу і накласти стягнення на нього у вигляді адміністративного арешту строком на 15 ( п'ятнадцять) діб.

За грати його посадили тому, що студент запорізького Гідротехнікума ніде не працює і не має коштів для оплати штрафу.

______________________________________________
Джерело: Розвідка України

Наступ на СБУ

ДЕПУТАТСЬКИЙ ЗАПИТ
щодо законності моніторингу українського інтернет-простору
Службою безпеки України та Генеральною прокуратурою України

Голові Служби безпеки України
п. Валерію Хорошковському

Генеральному прокурору України
п. Олександрові Медведьку

Шановний Валерію Івановичу та Олександре Івановичу!

Наприкінці липня 2010 року співробітниками Служби безпеки України, Генеральної прокуратури та прокуратури м. Києва здійснено ряд заходів, спрямованих на обмеження інтернет-активності громадянина України Олега Шинкаренка.

Ці події викликали значний суспільний резонанс та серйозну критику на адресу очолюваних Вами установ. У численних публікаціях, заявах правозахисних організацій ставиться під сумнів законність та доцільність дій СБУ щодо моніторингу інтернет-діяльності українських громадян, а заходи шодо пана Шинкаренка називають незаконним та необг'рунтованим втручанням СБУ та прокуратури у приватне життя громадянина. Окремі експерти також вказують на те, що така діяльність відволікає СБУ та прокуратуру від виконання інших – пріоритетніших – завдань, як от протидія загрозам національній безпеці України, боротьба з корупцією, організованою злочинністю.

Така гостра публічна дискусія вимгає докладних пояснень з боку СБУ та прокуратури. У зв'язку з цим, з метою забезпечення прав громадян та керуючись ст. 34, 86 Конституції України, ст. 6 Закону України "Про статус народного депутата", прошу надати інформацію з таких питань:

1. Чи провадяться будь-які процесуальні дії щодо громадянина України Шинкаренка Олега Івановича, 1976 р.н.? Якщо так, вкажіть підстави для таких дій та надайте копії усіх процесуальних документів, що їх стосуються.

2. На підставі якого документа (рішення, наказ тощо) провадилися оперативно-розшукові заходи щодо зазначеного громадянина? Надайте копію документа.

3. Прошу надати копію документа (розписка, зобов'язання тощо), складеного громадянином Шинкаренком під час виклику до слідчого відділу прокуратури м. Києва 30 липня 2010 р.

4. Якими критеріями, методиками та науково-практичними рекомендаціями керувалися уповноважені особи при визначенні сайту http://singing-foot.livejournal.com/ як такого, що містив погрози на адресу Президента України? Надайте копії таких документів.

5. На яких підставах та за якими принципами СБУ здійснює моніторинг Інтернету? Які конкретно злочини чи загрози є предметом такого моніторингу? Які підрозділи СБУ здійснюють цей моніторинг?

6. Чи виявлялися в ході такого моніторингу порушення законодавства? Якщо так, які санкції застосовувалися у таких випадках до порушників закону?

7. Чи проводився Службою безпеки України аналіз ефективності такого моніторингу? Якщо так, надайте результати такого аналізу.

Покладаюся на те, що докладна відповідь на ці запитання прояснить для громадськості принципи роботи Ваших установ у даній сфері, а також сприятиме довірі в суспільстві до СБУ та прокуратури.

Прошу надати відповідь у визначені Законом терміни.

З повагою,

Андрій Шевченко
____________________________________________________________________

Журналістський рух «Стоп цензурі!» наголошує,
що свобода висловлювання є базовим правом кожної людини

Рух «Стоп цензурі!» вимагає у Служби безпеки України пояснити, якими міжнародними законами та законами України керувалися співробітники СБУ та прокуратури, коли викликали на допит блоґера Олега Шинкаренка і примусили його написати розписку. Також просимо розтлумачити, яку юридичну силу несе письмове свідчення про те, що «він більше не буде у різкій формі критикувати владу у своєму ЖЖ», і які санкції до нього будуть застосовані в разі невиконання ним своєї письмової обіцянки.

Крім того, нас цікавить, про які саме окремі ознаки злочину, передбаченого статтею «погроза або насильство стосовно державного чи громадського діяча» Кримінального кодексу України йдеться у заяві прес-служби СБУ стосовно інциденту з Олегом Шинкаренком.

Рух «Стоп цензурі!» нагадує керівництву Служби безпеки України про те, що діяльність Служби безпеки України чітко регламентується Законом України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» і організовується з урахуванням рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи від 1999 та 2005 років, відповідно до яких виконуються обов’язки та зобов’язання України, що випливають з її членства в Раді Європи.

Україна як член Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи прийняла цінності цих організацій і підписала Конвенцію про захист прав і основних свобод людини, в якій чітко йдеться про те, що не може бути ніякого покарання без закону. Це ж право чітко регламентовано основним законом України.

Конституція України

Стаття 19
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

Конвенція про захист прав і основних свобод людини

Стаття 7
Ніякого покарання без закону.
Жодна людина не може бути обвинувачена у вчиненні кримінального злочину на підставі будь-якої дії або бездіяльності, які на час їх вчинення не становили кримінального злочину за національними законами або за міжнародним правом.

Стаття 10
Свобода виявлення поглядів.
Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.


Довідка

Громадський рух «Стоп цензурі!»

Громадський рух «Стоп цензурі!» створений 21 травня 2010 року. Рух є неформальним об’єднанням журналістів, що утворилося у відповідь на утиски свободи слова в Україні.
Це ініціатива українських журналістів та медійних громадських організацій щодо відстоювання свободи слова, запобігання встановленню цензури в Україні, унеможливлення перешкоджання професійній діяльності журналістів та порушення професійних стандартів при висвітленні суспільно-політичних питань.
Громадський рух «Стоп цензурі!» не підтримує жодну політичну силу, не фінансується політичними партіями.

Дізнатися більше або приєднатися до Громадського руху «Стоп цензурі!» можна за посиланням http://www.telekritika.ua/news/2010-05-22/53128
Блог Громадського руху «Стоп цензурі!»: http://stopcensorship.wordpress.com , у Твіттері: http://twitter.com/Stopcensorship

Контактна особа:
Артем Соколенко,
координатор прес-центру
Громадського руху «Стоп цензурі!»
050 440 46 08
censor.stop@gmail.com

________________________________________________________
Джерело: Блог Андрія Шевченка, "СТОП ЦЕНЗУРІ!"

Обережно! Цей блоґ загрожує!

Флешмоб.

Флешмоб з приводу дьоргання сбушніками блогерів  і володарів сайтів на допити.

...зниженням рейтингів, ясна річ :)


________________________________________________
Джерело: Журнал соціал-націоналіста,Олена Білозерська: Знаю, як треба!


Цікавий креатив від  DJALIN:

Убити блоґера

"Жучки поставлю
в бідного й заможного -
У селах і містах
ПОЧУЮ КОЖНОГО!"

Про це мовчати не можна!

Два записи з блоґу Олега Шинкаренка викликали невеликий бумчик українського інтернет-простору. Досі ще можна навіть знайти видалені невідомо ким ці записи:

Відео з першого запису ще знаходиться тут: http://www.youtube.com/watch?v=NouaZUG7pGQ&feature=player_embedded

Дехто з блоґерів уже прощається з клятим сервісом:

Пропоную вам передрук двох статей з Телекритики на цю тему.

= = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = =

Блогера викликали до СБУ через жарти у ЖЖ про Януковича, примусили вибачитися і відпустили

30-07-2010

Блогера та письменника Олега Шинкаренка викликали до СБУ через записи про Віктора Януковича у Livejournal. Про це ТК повідомив сам пан Шинкаренко.

За його словами, 29 липня у кіноклуб видавництва «Смолоскип», де він є модератором, прийшли люди, які представилися співробітниками Служби безпеки України і запропонували прийти на розмову зі слідчим. «Коли я поцікавився, про що саме буде розмова, він сказав, що розмова стосуватиметься записів в моєму ЖЖ, які "оставили неприятный след в душе"», - пише Олег Шинкаренко.

30 липня до нього додому знову прийшли ті ж співробітники СБУ з повісткою і відвезли до слідчого на пояснення. Олег зацитував у розмові з ТК зміст повістки: «Слідчим відділом прокуратури міста Києва проводиться перевірка за матеріалами департаменту захисту національної державності служби безпеки України щодо розміщення на інтернет-сайті повідомлення про погрозу щодо державного діяча України. Прошу вас прибути ддо слідчого відділу прокуратури міста Києва за адресою м.Київ вул..Антоновича, 114 кабінет № 9, 30.07.10 об 11.30, для надання пояснення. При собі потрібно мати документи, які засвідчують особу. Старший слідчий слідчого відділу прокуратури міста Києва Д.Кривояз».

Згідно зі словами Олега, занепокоєння співробітників СБУ викликали його колонки про політику. «Вони швидше емоційно-пародійні. Наприклад про відомий 16-секундний ролик про те, як Янукович збирається розмовляти з Азаровим. У мене на нього була емоційна реакція, і я написав у тегах до нього «убить гада». Я, звичайно, не збирався вбивати Януковича, в мене таких планів не було. Це була моя чисто емоційна реакція на побачене. Я розсердився. Тобто це все одно що стукнути кулаком по столу. Причому я розсердився, але ж я не вийшов на майдан Незалежності, не сказав це напряму Януковичу, просто написав у себе в інтернет-щоденнику», - сказав він.

Окрім цього СБУ звернула увагу на ще один запис, де пан Шинкаренко коментував відеокадри з падаючим на Януковича вінком: «Я написав такий гумористичний пародійний коментар (ну там звичайно було багато такого чорного гумору): "Цікаво, чи є десь такі сили, типу українські націоналісти, які могли би вбити Януковича, Анну Герман і всю компанію". Звичайно, що це теж жарт».

За словами Олега, під час його пояснень слідчий одразу запитав, як він докотився до такого життя. «Він питає навіщо я таку гидоту пишу в своєму живому журналі. Я йому кажу, це ж мій ЖЖ, це не ЗМІ, він не зареєстрований, я його не рекламую, нікому про нього не розповідаю, якщо ви хочете - читайте, не хочете - не читайте. Я нікому не погрожував».

Після цього, розповідає пан Шинкаренко, слідчий запропонував йому два варіанти: «Або вони мене затримують надовго і починають серйозні такі розбори, або я пишу роз'яснення, що я не мав наміру погрожувати, що вибачаюсь і що такого більше ніколи робити не буду. Ну я все це написав. Але одразу виникло запитання, що саме я не буду робити? Погрози чи взагалі просто критично висловлюватися на адресу Януковича? Це мені не пояснили».

За словами Олега Шинкаренка, слідчий додав, що незадоволений й іншими записами про Віктора Януковича, якими саме не конкретизував.

Олег Шинкаренко розцінює такі дії СБУ як наступ на приватне життя. «Це мій особистий щоденник. Він відкритий, але я його не рекламую, і у нього можна потрапити тільки якщо знаєш адресу або цілеспрямовано вишукуєш певну інформацію. Виходить, що СБУ цілеспрямовано шукає людей, які незадоволені режимом і шукає приводи для тиску на них. Тому що навіть жарти розцінюються як погрози чийомусь життю», - прокоментував Шинкаренко.

Як пізніше написав у своєму ЖЖ Олег, записи, які видалися СБУ-шникам найобраливішими, зокрема і згаданий пост про вінок, з його ЖЖ зникли.

«Записи, які були найбільш образливими (з вінком та перепост російського Луркмора про Януковича) з мого ЖЖ зникли. Я їх звідти не прибирав. Висновок: СБУ зламала мій ЖЖ та видалила їх звідти самостійно», - пише Шинкаренко.

У коментарях ТК юрист Олександр Заруцький наголосив, що розглядати або порушувати справи щодо постів у ЖЖ можна лише за умови, якщо висловлені погрози сприймаються особою, якій вони адресовані, як реальні. «У цьому випадку, щоб розглядати питання про погрозу життю президенту України, необхідно, щоб президент подав відповідну заяву, зазначив за яких обставин він дану погрозу почув і пояснив, чому він її сприйняв реально», - сказав він. В іншому випадку, за його словами, складу злочину немає, тому що блогер не вчиняв ніяких додаткових дій, щоб реалізувати свій задум.

Тим часом голова прес-служби СБУ Марина Остапенко наголосила у коментарях ТК, що служба у першу чергу виконує роботу щодо попередження злочинів.

«Якщо його вирішили опитати щодо того, що він мав на увазі під цим висловлюваннями, то він як законослухняний громадянин має прийти і розказати, чи це дійсно був жарт чи ні. Вони мають з'ясувати, бо це їх робота», - сказала вона.

За її словами, записи в ЖЖ не можна вважати особистим щоденником: «Інтернет - це засіб масової комунікації, це ж не його особистий щоденник, у який хтось заліз. Він виставляє його, щоб його хтось читав, це поширення якихось речей. Якщо він каже, що пожартував, тоді все гаразд. А якщо це не жарт? І нормально, коли робиться все для того, щоб ніякого насильства не сталось».

Також прес-служба надала офіційний коментар на сайті СБУ:

«У ході проведення оперативно-розшукових заходів СБ України була отримана інформація щодо розміщення на сайті http://singing-foot.livejournal.com/ матеріалів, що містили погрози на адресу Президента України. Вжитими заходами встановлено, що їх автором є громадянин України - Шинкаренко Олег Іванович, 1976р.н. Враховуючи те, що в його діях містились окремі ознаки злочину, передбаченого ст.346 «погроза або насильство стосовно державного чи громадського діяча» Кримінального кодексу України, матеріали документування скеровано за компетенцією до органів прокуратури. За дорученням слідчого прокуратури м.Києва, співробітником СБ України 30 липня ц.р. Шинкаренку О.І. було передано відповідне запрошення для бесіди та доставлено його до приміщення прокуратури м.Києва».


«Телекритика»


= = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = =

СБУ читає твій ЖЖ

Ігор Розкладай , для «Телекритики» 31-07-2010

Відтепер робота контррозвідки країни зводиться до того, щоб читати чужі ЖЖ, шукати тих, хто розповідає анекдоти про президента, викликати їх на «пагаваріть» і брати розписку, що вони «більше не будуть»

Я - блоґер, як і Олег Шинкаренко, паспорт якого ви чи ваші колеги відсканували собі на пам'ять. І таких як я і він тисячі в Україні і мільйони за її межами. Хороший чи поганий той чи інший блоґ - питання смакове, хтось читає, хтось додає, хтось видаляє. Але мій блоґ належить мені і веду я його для себе і друзів. З деякими там і познайомився. Він буде моїм (якщо тільки хтось не зламає) до того часу, поки буде діяти сервіс на якому він базується - Livejournal.com, ну ви його вже знаєте. І керування блоґом можу здійснювати лише я.

Так от, мій блоґ, як і блоґи моїх друзів, колег, знайомих - це те місце, де ми можемо дати місце своєму першому чи другому Я. Така собі приватно-публічна зона, де люди хочуть відчувати себе вільними. Хтось колекціонує цікаве, смішне, маразматичне, хтось пише про політику, хтось про смачну їжу чи постить оголених дівчат. Це місце де я як блоґер можу викласти карикатуру на ЗАТ «УПЦ МП» чи на вашого глАмурного метросексуального шефа, який у вільний від роботи час колекціонує телеканали, чи на того недолугого президента, якого я не обирав і від факту існування якого мені реально соромно, і навіть не за Ахметову чи Ізраїль посередині Європи, а за те, що він чі справді впевнений, що жити треба по понятіям, а не по закону...

Але це був ліричний відступ.

Коли мені увечері зателефонував Олег і пояснив ситуацію в мене виникло неприємне відчуття якоїсь фантасмагорії і нереальності. Власне це відчуття вже давно є у багатьох людей, які бачать весь маразм того, що відбувається в нашій країні останні М чи Н років.

Утім, коли читаєш новини, як в деяких сусідніх державах розважають себе державні органи додаючи одне-одному нових і нових повноважень, щиро шкода громадян тієї держави, адже там вже просто театр абсуду. Але ти розумієш що це там. Однак, коли тобі дзвонить українській блоґер і каже що ним цікавиться СБУ за блоґерські висловлювання розумієш, що ця влада або забула з часів Даниловича змінити гальма, або вона спить і мріє про такі самі лаври і відсутність гальм, як у тих самих державах.


Що ж відбулося

Блоґер в своєму блозі висловив обурення щодо маразму і вседозволеності, які лише «крєпчають» з приходом нової влади. Зокрема, коли Янукович з усмішкою говорить Азарову «Ну, я к тебе буду обращаться на украинской мове...» (зараз видалено), я це можу розцінювати як зневагу до державної мови і її носіїв, тобто нас, громадян, які його утримують і думаю, що написав би якщо не «вбити гада», то народне українське «коли ви вже виздихаєте».

На жаль, гаспадам з СБУ не прийшло в голову, що «вбити гада» - це нормальна, хоч і жорстка реакція будь-якого патріотично налаштованого платника податків, який бачить як його президент «снісхадітєльно гаваріт на етом жидо-бандеровском наречії». Утім, для них і анекдот про кума і піво буде сукупністю погрози вбивства та розпалення ворожнечі.

Ще один пост, який «очень расстроил» наших безпекантів, яі виявляються мають дуже тонку і раниму душевну організацію стосувався бою між вінком і Януковичем (зараз видалено). Сюжет про сумну вдачу гаранта боротися з неістотами давно вже став приводом для жартів, пародій, карикатур, жаб тощо і широко пройшовся нетом. Умільці домальовували продовження падіння вінка до «побєдного конца», падіння літаків на голову гаранта і всього іншого, на що лише вистачало їх фантазії.

Чи свідчить така активність представників інтернет-спільноти про те, що всі вони такими діями погрожували життю «державного діяча»? Вочевидь - ні. Публічна особа, коли стає публічною наражає себе на критику, жорстку, неприємну і цинічну і це об'єктивна плата за її публічність. Януковича, сподіваюся, в президенти ніхто насильно не тягнув?! Проте, про публічних осіб ще поговоримо.

Блоґер пише під одним з відео «Цікаво, чи є десь такі сили, типу українські націоналісти, які могли би вбити Януковича, Анну Герман і всю компанію». Питання, за своєю природою риторичне, такі собі злі думки уголос, даруйте у вигляді кодованих символів. Адже зрозуміло, людина, що задумує теракт чи щось подібне, не буде про це голосити на кожному перехресті, а зробить це, вочевидь, щонайменше так, як було зроблено в Запоріжжі - тихо, непомітно і з численними невинними жертвами. Хоча порівнювати незахищений храм і президента, якого охороняє безліч УДО-вців, що нападають на журналістів і валять їх з ніг бойовими прийомчиками, думаю не зовсім коректно.

СБУ скаже, «але ж є слово «вбити» і це є приводом, бла-бла-бла». Так, слово є, думаю і не дуже доречно уживане, як на мене - краще б було сказати «прибити». Тим не менш, контекст самого посту аж ніяк не дає підстав для підозри чи звинуваченні у злочині. Чи може у СБУ є звернення нашого, тонкої душевної організації Президента, про те, що він ночами не спав, моніторив ЖЖ і побачивши такий пост так злякався, що поет Шинкаренко подолає охорону УДО і приб'є його недолуго зробленим хвойним вінком?! Чи, можливо, СБУ вже боїться, що блоґери є агентами католицького імперіалізму, який хоче посягнути на життя борця за канонічєскоє православіє і возз'єднання братського російського і малоросійського народу під єдиноправильною і єдиновірною владою і церквою?!

Утім, давайте про серйозне.

СБУ звернулося до прокуратури «провести перевірку за матеріалами департаменту захисту національної державності служби безпеки України щодо розміщення на інтернет-сайті повідомлення про погрозу щодо державного діяча України».

Підозрюю що матеріалами була роздруківка з Інтернету і доповідна записка про те, що особа не захотіла прийти без повістки пагаваріть.

Візьмемо частину першу ст. 346 Кримінального Кодексу України і коментар до неї:

Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю,

- карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Об'єктивна сторона злочину полягає у погрозі або заподіянні різної тяжкості тілесних ушкоджень або вчиненні інших насильницьких дій. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу. Для наочності наведу приклад: особа підходить з пістолетом до президента і погрожує його вбити.

Що ж розуміти під погрозою. Для початку зазирнемо до тлумачного словника:

Погроза - це обіцянка(!) заподіяти яке-небудь зло, неприємність; залякування. Можливість або неминучість виникнення, настання чогось небезпечного для кого-, чого небудь.

Ключове слово - обіцянка. Запам'ятаймо це.

Повернемося до кодексу. Коментар до ст. 129 Кримінального кодексу, який встановлює погрозу вбивством для нас, простих смертних, говорить, що з об'єктивної сторони злочин проявляється у залякуванні потерпілого позбавленням його життя. Таке залякування може бути виражене у будь-якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації зброї тощо.

Коротше кажучи, та сама обіцянка когось вбити чи покалічити - умисний прояв агресії щодо певної особи, що свідчить про те, що особа має намір покалічити його або вбити. Наприклад, особа щоночі будить нашого гаранта і каже томним загробним голосом, що пустить його на краківську ковбасу. Десь так...

Читаємо далі, «погроза вбивством має бути конкретною і реальною». Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку є різними. При визначенні реальності погрози значення має з'ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо. Особливе значення при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також і присутніми при цьому іншими особами.

Наприклад, якщо мені або редактору зателефонує працівник СБУ чи хтось інший і скаже, щоб я прибрав цю статтю з Телекритики, інакше «будєт плохо», це буде реальна погроза на мою або редактора адресу і такому пану світитиме кілька років суспільно корисної праці на благо нашої батьківщини.

В нашій ситуації, наш чутливий Президент мав щонайменше відмоніторити ЖЖ, знайти цей запис, пройнятися риторичністю питання, відчути усіма фібрами душі небезпеку і звернутися до правоохоронних органів. І лише тоді могли б з'ясовувати обставини справи і врешті-решт доперти що реальних погроз там нема і відправити гаранта до спеціаліста. Щоправда в такі ситуації варто було б ставити питання про адекватність особи займаній посаді.


Трохи лікнепу

Як відомо, принаймні освіченому загалу, в Європі діє такий собі Європейський суд з прав людини. Ця інституція бореться за дотриманням державою та їх органами вимог Європейської конвенції про права людини та основні свободи. Остання була ухвалена 60 років тому для того, щоб, грубо кажучи, всякі розумники і розумниці наділені владними повноваженнями не думали, що вони рівніше за інших і межі їх дозволеності щодо пересічних громадян є значно ширшими, ніж у самих пересічних громадян. В цій конвенції є прекрасна стаття 10, яка говорить про те, що:

«Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів».

Зверніть увагу, у цієї статті є частина друга, яка говорить про певні обмеження, проте на практиці виходить так, що Держави радісно за неї хапаються, а потім платять і платять потерпілим чималі суми.

Європейський суд навіть вивів цілу практику щодо розуміння і застосування цієї статті, та статей з нею зв'язаних. Зокрема, це стосується таких речей як оціночні судження та межі допустимої критики публічних осіб і втручання в їх життя.

Якщо згадати класичну справу Лінгенс проти Австрії, то Європейський суд сказав:

«межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналіста, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості.»

Чітко і ясно. Утім, що нам той Лінгенс, візьмемо нашу рідну справу «Українська прес-група проти України», яка виникла завдяки нашим лівим товаришам Симоменко і Вітренко, які дуже образились, коли їх обізвали такими цікавими порівняннями як «второй Юрик для бедных Йориков, или украинская модификация Лебедя», «наша и ваша Наташа», «страшилка», «громкоговоритель Администрации Президента, исполняющий роль Жириновского в Украине» та ін.

Суд вказав на те, що незважаючи на те, що дані публікації в газеті «День» містили критику двох політиків, яка була викладена жорсткою, полемічною, саркастичною мовою. Немає сумніву, що для позивачів вони були образливими і навіть шокуючими. Проте, обираючи свою професію, вони залишили себе відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це той тягар, який політики мають прийняти в демократичному суспільстві.

В нашому випадку якщо про президента чи іншого «державного діяча» хтось напише щось на кшталт «хто б цього гада прибив, падлюку таку», очевидно, останньому варто помовчати і подумати, чим його діяльність так дратує громадян.

Панове безпеканти можуть прочитати обидві справи Обершліка проти Австрії, або краще Кастельс проти Іспанії, де Суд сказав,

«межі допустимої критики щодо Уряду є ширшими ніж щодо звичайного громадянина. В демократичній системі дії та прорахунки Уряду мають ставати предметом прискіпливого вивчення не лише з боку законодавчої і судової влади, але й з боку преси і громадської думки. Більш того, Уряд займає домінуюче положення, а це зобов'язує його демонструвати стриманість, коли піднімається питання про кримінальне переслідування за критику, особливо за наявності інших засобів відповіді за невиправдані нападки з боку противників або ЗМІ».


Тепер про блоґи

Що є блоґ за своєю природою. Чи є це ЗМІ чи засобом масової комунікації. Єдиної думки немає.

Блоґ - це відкритий (окрім випадків підзамочних або «тільки для друзів») для уявного загалу щоденник в електронно-цифровій формі, який знаходиться на базі відкритого для всіх, умовно-відкритого або закритого сервісу. В блозі, як я писав на початку, людина висловлює свої думки, ділиться, збирає, поширює якусь інформацію.

З одного боку ми маємо статтю 20 Закону України «Про інформацію», яка говорить що масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Далі іде опис що таке друковані і електронні ЗМІ і нарешті положення, за яким порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби. Закону як про інтернет-ЗМІ, так і про блоґи нема і сподіваюсь СБУ уже давно забила на план законотворчої роботи.

Отже, для блоґу не передбачена державна реєстрація, він не має сталої періодичності виходу і може не мати ані чіткої мети, ані тематичної спрямованості та аудиторії на яку націлений.

Утім, якщо підійти з фактичної точки зору, блоґ можна вважати і засобом масової інформації і масової комунікації, адже є оприлюднення інформації для необмеженого кола читачів і можливість коментування, хоча все залежить від його налаштувань та позиціонування і кількості читачів.

З іншого боку блоґ не є райськім місцем і у деяких випадках, зокрема, дифамації, автор понесе відповідальність, якщо... його можна буде встановити. Олег вів блоґ під власни ім'ям і став жертвою правоохоронців. Тому, якщо конче треба висловитися щодо того, що саме і в який спосіб ви хотіли б зробити з політиком, краще це зробити в обмеженому доступі. Принаймні тоді, коли хтось намагатиметься вас в чомусь звинуватити, ви з легкістю зможете пояснити, що такі дії є втручанням у приватне життя, а також містять дії щодо незаконного збору інформації щодо вас і за це дядєчкі можуть відвідати прокуратуру в дещо іншому статусі.


Тенденції

Не можу не погодитися з потерпілим від надмірної уваги т. зв. правоохоронних органів, що справа виїденого яйця не варта. Зрозуміло, що кінець місяця і безпекантам з прокурорами треба було прозвітувати про щось, про якусь там «проведену профілактику». Така підозра базується на оповіді Олега про характер візиту на Антоновича. По-перше, швидкість реакції - підтискали строки, вальяжний тон «как ві докатілісь», психологічна атака а ля «пиши вибачення, а то запустимо механізм», по третє - під час розмови його запитали скільки читачів блоґу, що говорить що блоґ зачепили нашвидкуруч і навіть не потрудилися його детальніше оглянути і заглянути скільки там друзів зафренджено. І головне - ані вихідного номеру ані печатки. Це говорить лише про одне - «строки горять - план нє виполняєм».

Утім, факт того, що СБУ в компанії з прокуратурою сунуло свій ніс у блоґи викликає неоднозначне і тривожне відчуття. По-перше, СБУ давно мріє накласти свою лапу на інтернет як такий, згадаймо її намагання становити законодавче зобов'язання для провайдерів поставити за власний рахунок моніторингове обладнання. По-друге, домагання СБУ до блоґерів говорить про те... що їм просто нема чим зайнятися. А від цього вони деградують і відмовляються вивчати запити щодо злісного ненадання інформації державними органами, що в свою чергу є порушенням ст.5 Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Тому пропоную зробити гуманітарну інтелектуальну допомогу для СБУ і запропонувати теми для вивчення на предмет виявлення суспільно-небезпечних діянь. Наприклад, пропоную розглянути питання про притягнення Президента України до відповідальності за незаконне звільнення членів Національної ради. Або, про розслідування і притягнення до відповідальності посадових осіб за умисний програш в Стокгольмському суді газової справи, за що ми тепер довго платитимемо нашими податками. Або ось цікава тема - повторне накладення санкцій на громадянина Російської Федерації Лужкова за заяви, що несуть реальну загрози територіальної цілісності України. Або про перевірку нецільового використання грошей міністерством внутрішніх справ. Подеякують, що там «бібібку» купили за кілька мільйонів, а тут ще «дядю з фєнічкамі і цацками» з вітерцем по місту покатали, перекривши транспортні магістралі...

Тож настійливо рекомендую деяким працівникам СБУ і їх колегам з органів поставити своє єхидне запитаннячко «а как ві докатілісь до такого?» собі рідненьким і зайнятися своїми прямими обов'язками - захищати державу від зовнішніх, а головне внутрішніх ворогів.

А буде криза ідей - ви звертайтеся, блоґери хоч і язви, але загалом добрі, якусь ідейку візьмуть та й підкинуть і цілком безкоштовно. Для безпеки не шкода...

Ігор Розкладай, юрист Інститут медіаправа


___________________________________
Джерело: Телекритика, Телекритика