Офіційне повідомлення Бога

Бог незадоволений ідеєю РПЦ ввести дрес-код 

Передають наші кореспонденти.

Бог не схвалює ідею Російської Православної Церкви ввести дрес-код для всіх росіян. Про це Smixer.ru щойно повідомив Бог.

«Мені не подобається пропозиція представника Глави Відділу по взаєминах Церкви і суспільства Московського патріархату протоієрея Всеволода Чапліна ввести якийсь загальноросійський дрес-код, — зазначив співрозмовник агентству. — Я, взагалі-то, створив людей голими, а все, що стосується одягу та її кодів — це вигадки людей».

Бог також додав, що йому останнім часом не подобається діяльність РПЦ.

«Це якась шарашкіна контора, — пояснив у розмові з нашим кореспондентом Він. — Займаються нісенітницею. Втім, це їхня справа, нехай роблять, що хочуть, я милостивий. Але хочу зазначити, що я не маю до них ніякого відношення».

На фото: Бог
________________________________
Джерело: Smixer

Амінь!

Створення світу у вільний час

Поза сумнівом, перед лицем вічності найсерйознішою проблемою має бути розважливе використання вільного часу. Також маємо зрозуміти причини створення світу, власне, всесвіту. Ставши перед лицем вічності, сказав Господь: Це не так, щось треба робити.

Якраз у ту мить страшно гримнуло, бо несподівана думка Господа спричинила появу матерії.

Раніше Господь не думав і ніщо не порушувало того, що перед тим було, доки не з’явилося те, що було потім.

З того, що відомо, попередня формула вічності не мала нічого спільного з часом. Деколи хотів Господь подумати, але думання потребувало існування часу, то як же це сталося, що Господь подумав? Це і є Таємниця, і треба зрозуміти, що нам її не дано розкрити. Нові параметри вічності почалися разом з Великим Вибухом, що був одночасно і Новою Великою Парадигмою. Тільки тепер проблема використання вільного часу проявилась у всій своїй цілісності, бо вже з’явився час і треба було щось з ним робити. Бог опинився перед ленінським питанням: Що робити?

Спочатку все відбувалося автоматично. Придивлявся Господь до всієї цієї вируючої котловини і думав: чорти знають, що з цього вийде.

Придивлявся і придивлявся, та через кілька мільярдів років почало його те все добряче нудити. Ніби й багато робилося, але якось так безстатево. Мав враження, що одна чорна дірка не відрізняється від іншої. Надоїло.

Посередині дев’ятого мільярда років існування всесвіту вирішив Господь створити собі ангелочка, лише одного, як контрольний екземпляр, щоб побачити, чи теж буде нудитись.

Перші дослідження були складні, бо ангелочок був не дуже кмітливий і дивитися то дивився, але зрозумілої реакції не проявляв. Водив очима за суперновими зірками, та складно сказати, що він там собі відчував.

— Годі дуріти, — подумав Господь, — треба їх наробити більше.

Перше стадо ангелочків вийшло так собі. Крутилися біля Господа, не проявляючи значного інтересу до всесвіту. Бавилися собі і, як зауважив Господь, мали дивну схильність весь час вилазити один на одного. Та були потішні і на них приємніше дивитися, ніж на чорну дірку.

— А якби дозволити їм самостійно розмножуватись? — подумав Господь.

Розмноження ангелочків шляхом поділу не здалося йому розсудливим, тож почав комбінувати з сексом. Подумав, що ангелочки могли би трахатись, а потім мати малих ангелочків. Поглянув, як ангелочки вилазять один на одного, і вирішив, що це добра думка.

Обладнані сексуальним потягом, ангелочки здуріли від щастя. Цілком втратили інтерес до супернових зірок та чорних дірок, взаємно притягувалися з силою, якої Господь спочатку не сподівався. Ба більше, Господь зауважив, що і його інтереси змінилися, бо більше часу спостерігає за ангелочками, ніж за за суперновими.

Обов’язковою умовою експерименту запровадив Господь заборону трахання у першу п’ятницю місяця. Ангелочки були слухняні та збентежені, але й Господеві чогось бракувало у перші п’ятниці місяця. З іншого боку це було певним урізноманітненням, свого роду постом, після якого зростає апетит.

Господь звернув увагу, що ангелочки мали тенденцію до створення пар, але один ангелочок трахав усі ангелічки підряд. Дещо знервувався Господь, бо непорядок чинив той ангелочок, і вирішив викинути його. Спочатку подумав кинути хтивого ангелочка, зрозуміло, у чорну дірку. Та не було це доброю думкою, бо щоб не кидав Господь у чорну дірку, воно там зникало без сліду і не вдавалося навіть побачити, що там з ним сталося.

Вирішив тоді Господь створити пекло, щоб мати можливість спостерігати, як же ж ангелочок буде поволі смажитись.

— Але як це так, для одного довбаного ангелочка ціле пекло створювати?.. — подумав Господь і, роздивившись, побачив, що приріст ангелочків був майже загрозливий, та й вирішив позбутися частини популяції.

Насамперед треба було запланувати пекло, тому Господь запланував пекло так, щоб там ангелочки смажились, та не засмажились, щоб страждали, та не скінчили своїх страждань смертю, щоби таки щось цікавого безперервно діялося.

У приготовлене пекло штурхнув першого ангелочка, яким був незадоволений, а потім, потроху призвичаївшись, кидав будь-кого, як йому ангелочок чи ангелічка під гарячу руку потрапляли.

Виникло з того всього нове явище, бо декотрі, не кинуті в пекло ангелочки, були ображені. Взагалі-то ангелочки були енергоощадні, бо підживлялися любов’ю до Господа, а від часу впровадження новації з сексом черпали сили також із взаємного кохання. Видалення у пекло ангелочка часто викликало у його невидаленого партнера якийсь розлад, що стало інтригуючою новиною.

Створюючи ангелочків для вічного буття, не передбачав Господь жодних розладів, а тут на гімно вийшло. Дивна поведінка деяких ангелочків у небі привела Господа до питання про те, чим, власне, підживляються вилучені ангелочки. І виявилося, що живляться вже не любов’ю, а неприязню.

— Ха! — сказав Господь, сам не знаючи, що про це думати. І вирішив він створити смерть, бо пристрасне розмноження ангелочків починало творити космічну проблему.

Модель життя, основана на сексі та тимчасовості, є доброю, але вимагає доопрацювання. Погодився з собою Господь, що вічне життя не має значного сенсу, однак і тимчасовість вимагає нових засад одержування та видавання енергії. Постановив Господь середню тривалість життя ангелочків у мільйон років, а потім — утилізація.

Поволі експеримент з ангелочками почав обростати м’ясом і підштовхнуло це Господа до створення Сексуальної Планети з делегуванням частини владних повноважень папі. Ідея спокуслива, та й давала можливість убити трохи часу з вічної нескінченності.

— Хай буде світло! — сказав Господь, бо до тієї миті майстрував у темноті.

______________________________________________________
Джерело: Racjonalista

Автор тексту: Andrzej Koraszewski, журналіст, колишній віце-шеф польської редакції Бі-Бі-Сі, співробітник паризького видання "Kulturа", заступник головного редактора "Racjonalistа".

Чи був Ісус інопланетянином?

Уявімо, що Ісус існував, був собі на теренах Близького Сходу, творив чуда і робив усе те, що йому приписують. Чи міг бути прибульцем з іншої планети, стократ ліпше розвиненої від тодішніх землян?

1. Віфлеємська зірка — видиме світло,що спадало з неба, — це міг бути його космічним кораблем, який зазнав аварії або ж спеціально приземлявся. Той інопланетянин міг прибрати постать немовляти, щоби менше шокувати людей, а Марію та Йосипа загіпнотизував або "пропечатав" їм дані в мізки за допомогою йому відомої технології. Не виключено, що вони також були інопланетянами.

2. Чуда — ходіння по воді, воскресіння мертвих, заміна води на вино, лікування хворих, читання думок інших людей і т. д. Усе це є тими речами, які за відповідних технічних знань можливо зробити, або, принаймні, витворити ілюзію таких подій. Врешті, не можемо знати напевно, чого досягнули чужі у галузі хімії, біології, генетики, медицини, кріогеніки, психології та інших.

3. Ісус згадував, що його батько мешкає у небі — гадаю цього вже не має потреби тлумачити.

4. Так зване воскресіння із мертвих Ісуса. Може, це батько повернувся по свого сина через три дні по смерті повітряним кораблем.

5. На нас чекає Царство Боже після смерті — так кажуть, принаймні. Може це була погроза, що за якийсь час його цивілізація нападе на нашу і знищить, тоді настане влада отих інопланетян, на чолі котрих він, власне, й буде. Адже ж Ісус говорив про своє повернення, хто зна чи не повернеться разом з потужнішими позаземними військовими з’єднаннями, щоб нас подолати і владарювати над нами, як цар.

6. Він не був одружений. Але в ті часи відсутність дружини у євреїв вважалась ганьбою, це було щось неприпустиме. Космічна теорія походження Ісуса може пояснити відсутність статевого потягу у нього. Така високоорганізована істота могла стримувати свої пристрасті.



Це лише сміливі припущення, усі боги у ранніх релігіях представлені, як прибульці з небес, то чому б не могли вони бути прибульцями з інших планет? А якщо вони так, то чому Ісус ні?

Не подаємо тут жодних джерел, ані доказів — це лишень тільки гіпотеза, вибрик фантазії, у якому однак кілька елементів дуже гарно пасують один до одного.

Навіть якщо здається це нісенітницею і вигадкою, то втішає той факт, що слова Біблії у кілька разів більш абсурдні і неправдоподібні.

Парафразуючи деяких віруючих, котрі хочуть доказів існування Бога:

ХТО ДОВЕДЕ, ЩО ІСУС НЕ БУВ ІНОПЛАНЕТЯНИНОМ?

______________________
Джерело: PARDON

Про униніє

Натрапив на маловідомі роздуми Миколи Васильовича Гоголя.



Униніє є найбільший з гріхів, а тому, як тільки одна тінь його набіжить на нас, ми повинні відразу ж вдатися до Бога і молитися з усіх сил наших.

Униніє охоплює одних тоді, коли відчуєш свою слабість і безсилля, униніє від того, що безсилий і малий духом, охоплювало будь-кого і знайоме всім. Найбільш сильні характери відчували так само своє безсилля, як і найбезсиліші. Різниця в тому, що сильнішим посилаються випробування сильніші, нещастя важчі; слабшим – слабші. І тому в такі хвилини ніяк не слід втрачати надію, але молитися сильніше і сильніше доти, поки не зм’якшає душа і не розв'яжеться сльозами. Негайно після молитви, коли воздвигнеться хоч на короткий час дух, перечитати всі правила і настанови в житті, які є в нас виписані і які повинні бути в кожного, перечитати журнал свій, всі записані там сумні та важкі хвилини. Потім поглянути на свої теперішні прикрості. І коли обміркуємо, зважимо та порівняємо все, коли раптом як блискавка осяє і опромінить нас Самим Богом зіслана думка, і ми відкриваємо тоді засоби допомогти тому, чому й не думали бути спроможними допомогти.



В людини нема своєї сили; це вона повинна знати і пам'ятати завжди, – і хто надіється на свою силу, той слабший від усіх на світі. Ми повинні бути міцні Божою силою, а не своєю. Найтвердшими характерами стали тільки ті, які сильно падали духом і бували в певні хвилини життя безсилішими від всіх. Це власне й змусило їх всіма силами озброїтися проти власного безсилля. Вони старалися, молилися, невпинно просячи допомоги, і таким чином зміцніли і стали найтвердшими. Ті ж, які нам іноді здаються сильними тому тільки, що мають грубу і жорстку натуру, не знають жалю, здатні ображати, деспотувати і виявляти характер свій капризами, – ті показують тільки мішуру сили, а насправді її не мають. На першому нещасті, як на випробному камені, вони впізнаються. При першому приступі нещастя вони виявляються малодушними, низькими, безсилими, як діти; тоді як слабші зростають, як велетні, при кожному нещасті. “Моя сила виявляється в безсиллі”, – сказав Бог вустами апостола Павла.



Униніє при першій невдачі трапляється з багатьма. Ми йому доти підвладні, пок и не впевнимося досконало та досвідом, і розумом, і прикладами, що перша невдача зовсім нічого не значить. Невдачі посилаються для того, щоб змусити нас краще і уважніше розглянути ту саму справу, щоб будити наш ум та розвивати для нього поприще. Всі наші невдачі походять від нас самих: ми або поспішили, або пропустили щось, або не розглянули всіх якостей тих людей, з якими нам доводилося мати справу. А тому, помолившись, треба знову почати ту саму справу, виправивши всі свої минулі помилки. Якщо ж знову трапиться невдача, знову помолитися Богові, знову роздивитися всі обставини, знову виправити всі нові наші помилки – і, благословившись, бадьоро та весело взятися знову за справу. Люди великі тому стали великими, що не бентежилися ніяк від першої невдачі, і не тільки від першої, але навіть від декількох – і тоді, коли інші, бачачи їхнє терпіння, сміялися над ними, як над божевільними, вони з новим старанням бралися за свою невдалу справу і нарешті ставалими досконалими в ній. Невдачі не для шкоди нам даються, а для напоумлення. І найрозумніша людина, не наробивши раніше дурниць, не стане розумною людиною.

Іноді невелике униніє приходить до нас через різні дрібні неприємності, іноді воно приходить невідомо з яких причин, просто від втоми душевної. Тоді для нас корисними можуть бути просто розваги, розмова з близьким приятелем, з тим, хто нас любить любов'ю вищою, а не пристрасною. Хто й нам самим міг би дорікнути, але разом з тим втішити нас тихою, заспокійливою для душі розмовою. Хто, люблячи нас, був би разом з тим також безпристрасним і до тих, які нас не люблять. Ще корисніше буває в такі хвилини, забувши цілком про себе і про свої власні біди та неприємності, відшукувати тих, які страждають, для того, щоб допомогти їм не самою грошовою допомогою, а щиросердечною підтримкою, проливаючи розраду на душевні болі. Хто сам терпів, той щасливець: він знає, як допомогти іншому. Такий засіб дивно впливає на власну нашу душу. Після нього спокій раптом сам собою запанує в нас.



Униніє, яке находить на багатьох людей при роздумах про теперішнє, минуле та майбутнє своє положення, показує тільки те, що вони ще мало думали, ще не вміють входити в зміст і значення подій. Але як тільки починаємо ми розрізняти зміст будь-якої події, тоді сповнюємося надміром одної вдячності перед Богом, бачачи, як все, що трапляється, трапляється на благо наше. Ніяк не можна сказати, що якийсь час нашого життя був кращим тому тільки, що ми були тоді спокійні і менше тривожилися всякими замішаннями. Душевний сон ніяк не можна назвати прекрасним станом. Правда, ми не відчували тоді тривог; але зате ми не відчували величезних насолод душевних. Нам не було де показати красу, велич душі, терпіння, твердість, жар правдивої молитви, віру істинну в Бога, любов правдиву, тобто, не поверхневу, а глибоку, яка вміє віддати перевагу головному над мізерним, внутрішньому над зовнішнім. Словом, нам не випало би подвигів, за які нагороди небесні готуються людині; бо Бог невимовно милостивий до людини і вживає всіх засобів, щоб доставити їй більше і більше блаженства. Все цілковито залежить від нас. Будь-яке наше положення, навіть найскрутніше, ми можемо обернути в найщасливіше, треба тільки почати і молитися, а Бог вже допоможе і завершить. Тому наскільки сумнішими є обставини, настільки по-справжньому ми повинні ще більше тішитися за майбутнє, значить, тільки поприще перед нами розсовується, більше горизонту для діл та подвигів відкривається. Якщо ж смутить нас на час думка, що ми безсилі боротися на такому поприщі, то ми повинні раптом згадати, що безсилим власне й допомагає Бог. Все з ціллю. Всюди очікує нас благополуччя. Чи поставлені ми серед людей нерозумних, з якими нам важко жити? Ми, напевно, поставлені для того, щоб з часом за допомогою нас вони з нерозумних стали кращими. Найвищий подвиг, який найбільше приємний Богові! Бо не таке Йому угодне саме життя праведного, як угодне прекрасне життя наверненого грішника.



Виходить, що беручи якусь участь в тому, щоб зробити інших людей кращими, ми робимо для Бога найприємніше, що тільки можна для Нього зробити. Отже, не думаючи про свої власні замішання, ми повинні думати тільки про те, як би зробити побільше добра тим, які нам завдають замішання. А роблячи добро, ми повинні пам'ятати, що воно має бути душевним добром, тобто, не те, яке приносить хвилинне задоволення, і тому нема чого нам дивитися на те, чи сварять нас, чи відплачують нам невдячністю, чи приймають саме діло не в тому вигляді, як воно є. Потім вони довідаються і зрозуміють. Все потім переміниться і принесе подвійну і потрійну вигоду. І тому, помолившись, ми повинні діяти сміливо: майбутнє в наших руках, якщо ми постараємося самі бути в Божих руках.