Сторінки

20110122

Війна в Україні

Книжкове загострення: чому влада воює з письменниками

Автор — Катерина Паньо

Ваш намек напомнил мне один разговор — мой разговор с его превосходительством господином референтом господина президента по государственной идеологии. Его превосходительство вызвал меня в свой скромный кабинет — тридцать на двадцать — и осведомился: «Виктуар, вы хотите по-прежнему иметь кусок хлеба с маслом?» Я, естественно, ответил утвердительно. „В таком случае, перестаньте бренчать!“ — гаркнул его превосходительство и отпустил меня мановением руки.

А. і Б. Стругацькі, „Гадкие лебеди“

Якось заступник глави адміністрації президента Ганна Герман, виправдовуючи перед публікою черговий гуманітарний ляп президента В.Януковича, зауважила: „Головне, щоб Янукович провів реформи! А з Чеховим я сама розберуся“.

На щастя, подумалося тоді, „розібратися“ з Чеховим (як і з Анною АхмЕтовою, Гулаком-АртЬОмовським) представникам вітчизняної влади забракне довжини рук...

Проте є, як з’ясувалося, і ближчі цілі.

Рубіж десятиліть ознаменувався підвищеною увагою влади до сучасної української літератури.

Генпрокуратура і МВС „перепасовують“ одне одному відповідальність за „слідчі дії“ стосовно Марії Матіос, як висловився нещодавно міністр А.Могильов, „цієї громадянки, так би мовити, відомої поетеси, як ви кажете...“. І ще... 10 січня МВС зробило обшук у помешканні Марини Брацило — поетеси, члена Національної спілки письменників України, і Юрія Ноги — працівника видавництва „Смолоскип“, директора поетичного фестивалю. Нібито „за підозрою“ — ні багато ні мало — у „тероризмі“!

„Жертвою терору“ призначили пам’ятник Сталіну, підірваний у Запоріжжі. Те, що самі письменники перебували в цей час удома в Борисполі, не врятувало їх від переслідування. Під час обшуку було вилучено носії інформації: від системного блока до пописаних аркушів паперу.

Невже саме з них/на них і готувалася вибухівка?

Інтерес МВС до своєї персони Юрій Нога зміг пояснити тільки тим, що колись давно, наприкінці 80-х, він мав „привід“ у КДБ за націоналістичні акції. Ніхто не забутий, ніщо не забуте.

Із цими подіями, як відомо, збіглася „полеміка“ Ганни Герман з Юрієм Андруховичем. Власне, полемікою це назвати важко. Відповідь пані Герман зводилася до поради „не ставити палиці в колеса“, а краще сидіти собі тихенько і писати, приносячи тим самим „користь державі“.

„В Україні мало гарних прозаїків“, — ремствує заступник глави адміністрації президента. Цікаво, правда, що ж зробила Українська держава (якій всі навколо — включаючи Андруховича — „заборгували“) для того, щоб „гарної прози“ побільшало? Може, підтримала видавців? Або збільшила закупівлю книжок для бібліотек? Запровадила систему грантів для письменників? Чи забезпечила пропаганду вітчизняної книжки в Україні та поза її межами?

Тактика нинішньої влади проста й прозора: обережно „промацати“ маститих, натякнути і м’яко підказати, що мусять робити і чого робити не варто; а тим часом на менш помітних побратимах по цеху продемонструвати, що може трапитися, якщо натяк не допоможе... І передвиборне гасло „Почую кожного“ набуває дедалі лиховіснішого звучання. Виявляється, не просто „почую“, а й „усім пригадаю“. Адже українська творча інтелігенція послідовно відторгає нинішнього президента — починаючи ще з передвиборних баталій 2004-го, коли його прихід до влади здавався лише можливістю...

При цьому вбити звичний мовний „клин“, затаврувавши кого треба „націоналізмом“ і „галіцайством“, тут уже не вийде! Адже в унісон із нинішньою критикою влади звучать голоси — і україномовного метра Андруховича, і російськомовного метра Андрія Куркова. („Очевидно, що Янукович і його оточення хотіли б переформатувати країну під „керовану демократію“, яка існує в Росії“, — заявив нещодавно А.Курков.)

На цьому тлі особливо промовистими видаються події навколо української бібліотеки в Москві. З приводу „інциденту“ немає ані чітких коментарів українського МЗС, ані, тим більше, заяв на вищому державному рівні. Президент Янукович не їде в Горки до президента Медведєва, а прем’єр Азаров не запрошує до Харкова прем’єра Путіна. Усе, що маємо, — коментар посла України в РФ. Коментар — для нас, а не протест — для „них“. Дипломати не кидаються на захист „своїх“. Хоча, здавалося б, одна з функцій дипломатичних відомств за кордоном — захист інтересів своєї країни, своїх співвітчизників. Посол каже щось стосовно „певних порушень“, які, можливо, були в роботі цієї бібліотеки. Він не стверджує — ні, просто „припускає“. Загалом, кому потрібно — розберуться.

У повітрі залишається висіти питання: а кому це потрібно?

Судячи з незворушної реакції української влади, вони проковтнуть „бібліотеку“ так само, як і нещодавню заяву В.Путіна про роль України в Другій світовій війні.

Українська книжка тим часом не має не тільки держпідтримки, а навіть елементарного захисту з боку Української держави: ні за кордоном, ні у себе вдома.

„Російська модель“, схильність до якої закидають нашій владі всі, хто ще має сміливість закидати щось владі в принципі, — це не тільки авторитаризм, прагнення влади підім’яти бізнес країни під себе, одержавлення церкви тощо... Це ще й специфічна підміна понять, спрямована на боротьбу з „незгодними“.

У цьому плані формулювання „тероризм“, що пролунало у „справі“ Марини Брацило і Юрія Ноги, дуже симптоматичні. Так само, як і „підозра в екстремізмі“, через яку було вилучено „для вивчення“ з української бібліотеки Москви книжки митрополита Шептицького. І все просто тому, що в цих книжках згадувалося слово „націоналізм“.

Боротьба з „екстремізмом/тероризмом“ у літературі в будь-який момент може перейти межу, за якою розпочнеться боротьба з самою літературою — із книжкою. З тими, хто пише й читає. Зі словом. Зі звичкою мислити критично. А можливо, й думати — взагалі.

Ті, хто зітхнув вільніше після скасування НЕК з моралі, яка встигла зажити слави бича для творчих людей, поквапилися. Цензура а ля НЕК, у якій не було нічого хорошого (як показала драма Олеся Ульяненка), — тільки квіточки. А міркування на тему допустимості вживання слова „фалос“ у художній літературі (якщо тільки не йдеться про пам’ятник Невідомому солдату, звісно) і навіть обвинувачення в „аморальності“ — це вам не „тероризм“ з „екстремізмом“...

Зрозуміло, що справа вже не вичерпується тільки „антиукраїнськими настроями“ нинішньої влади. Все це працює не стільки на вгамування „націоналістів“, скільки на те, щоб „перестали бренькати“. Усі! Будь-якою мовою.

Метод роботи обрано найпростіший, як і багато нещодавніх рішень влади, — злякати. Можна змусити людей боятися ходити вулицями, боятися вести бізнес, обростати власністю і збиратися більш як по троє... Але найкращий засіб — навчити їх боятися говорити, писати і думати. Тому й настав час попрацювати з „інженерами людських душ“.

„Війна“ влади з українською інтелігенцією була обумовлена наперед. Хоча б із мстивості, властивої тим, хто нині при владі. Та й не може освічена людина миритися з владою людей, які не здатні написати без помилок кілька слів поспіль і не плутають Гоголя з Гегелем тільки тому, що ніколи не чули про останнього. Не можуть вони повірити в те, що ці люди здатні приймати самостійні й адекватні рішення...

Втім, усе взаємно. У нападках влади на літераторів не тільки холодний розрахунок на переляк, а й власні підсвідомі страхи. Будь-якій владі притаманно квитатися з різного роду „володарями дум“ і „більше ніж поетами“.

Здавалося б, усе це давно вийшло з моди, залишилося в минулому столітті, а письменники передали схеми управління людськими душами маркетологам, рекламістам і політтехнологам... Проте побоювання залишаються. А у випадку з нашими „владарями“ звичні побоювання перед силою слова підносяться до ступеня ірраціонального страху перед Іншим (або й поготів — Чужим) — перед інтелектуалом. Перед тим, хто „кінчав університети“, перед тим, хто читає (і навіть пише). Перед тими, хто знає, що Чехов (як і Матіос) — прозаїки... Інакше чого б це раптом Ганна Герман стала відповідати літератору Андруховичу — адже сама стверджує, що президент діятиме без урахування думок „опонентів“. Себто „говоріть-говоріть, ви нам не заважаєте“. Виходить, заважають?

„Чим гірше, тим краще?“: Андрухович, Забужко, Жадан, Андрусяк – про гуманітарну політику влади

 — Що б ви, як письменник, написали про стратегію і тактику нинішньої влади — у гуманітарній політиці (і політиці взагалі)? На таке питання „ДТ. Україна“ відповіли відомі літератори…

Юрій АНДРУХОВИЧ:

 — Влада в Україні тепер „донецька“, а це означає — походженням із реґіону з найнижчим рівнем демократичної традиції та й загалом політичної культури. У той же час це така влада, яка вперше в історії незалежної України хоче панувати в усіх без винятку сферах, контролювати і „нагинати“ все, не залишаючи „чужим“ нічого. Попередні режими таких апетитів не мали, тому й гуманітарна сфера розвивалася радше автономно. Пригадую, як у другій половині 1990-х Микола Рябчук саркастично дякував тодішній владі за її цілковиту байдужість до сучасної української літератури — завдяки цій байдужості наші письменники отримали змогу писати все, що їм заманеться, іншими словами — свободу творчості. На початку 2000-х років найвищу державну нагороду, Шевченківську премію, отримували відверто антирежимні письменники — і це було свідченням того, що в нас усе-таки — як це називається? — „частково вільна“ країна.

Нинішній режим приставив до „гуманітарки“ кількох сторожових псів (Табачник, Герман, Колесниченко та ін.) і через їхні сигнальні реакції намагається перебрати контроль навіть над літературним процесом. За черговим сигналом сторожового пса відбувається ланцюгова реакція: люди, які навіть уявлення не мають про жодну українську книжку, позаяк просто не володіють достатнім словниковим запасом для її прочитання, починають масово вимагати вилучення українських книжок із бібліотек та книгарень. Ще трохи — і вимагатимуть спалювання. Випадок Марії Матіос — це така несосвітенна ганьба для країни, яка у ХХІ ст. намагається декларувати „європейські пріоритети“, що починаєш розуміти: з головами у цієї влади все набагато гірше, ніж навіть очікувалося.

І все ж є позитив. „Увага“ влади свідчить про наші здобутки. Роки свободи не минули даремно, і українська література стала вагомим суспільним чинником, здобувши собі багатьох прихильників та „лобістів“ так само й за межами України, перш за все на Заході. Те, що режим береться за її пресування, є для неї великим і заслуженим компліментом.

Оксана ЗАБУЖКО:

 — Влада опускає перед суспільством „димову завісу“. Уявіть собі, днями на сайті Міністерства освіти та науки „випадково“ знаходжу повідомлення про обговорення мовної політики в Україні. Причому, таке „обговорення“ буцімто триває з 29 грудня по 19 січня. Тобто, без сумніву, умисно вибрано саме новорічний період. Аби і опустити ту саму „завісу“. І якомога менше письменників долучилося до надзвичайно важливої для них проблеми!

Що це? Це — тактика „наперсточників“. І про яку гуманітарну сферу можна говорити, коли для багатьох представників нинішньої влади — це взагалі іноземна мова! Гуманітарна політика в Україні визначається виключно „дзвінком“ з Кремля. Вони, ті, хто сьогодні „рулять“ країною, взагалі в школу не ходили і вони щиро вірять, що за гроші сьогодні можна купити абсолютно все. Отже, і різноманітні „рецидиви“ навколо української мови, української книги — то все продукт їх хворого розуму. Єдиний притомний спосіб утриматись у такій ситуації — не грати в нав’язану ними „гру“, зберігати здоровий глузд, тверезість та почуття гумору.

Іван АНДРУСЯК:

 — „Ініціативи“ влади банальні й легко прогнозовані: вони наївно спробують контролювати Інтернет; вони крадькома нищитимуть освіту — скажімо, під приводом фінансової економії „укрупнюватимуть“ класи мало не до півсотні учнів, щоб жодного неможливо було чомусь навчити; вони ліквідовуватимуть виші й зменшуватимуть держзамовлення, передовсім на гуманітарні спеціальності; вони ліквідовуватимуть бібліотеки, передовсім у селах і містечках — скажімо, де ще є дитяча й доросла, там „зливатимуть“ в одну; вони вже майже повністю контролюють телебачення, і відновлення (звісно, в якійсь іншій, дещо модифікованій формі) „темників“ є лише питанням часу; вони досі не застосовували такий „ефективний“ засіб тиску на суспільно активне студентство як насильницький призов до війська лише тому, що армія їм, на відміну від їхніх кремлівських хазяїв, так само байдужа, як і гуманітаристика; вони й далі активно застосовуватимуть силові структури для впливу на громадянське суспільство — це ж недалекі люди, без притомної освіти, без культурного коріння, в дитинстві чимось чи кимось глибоко психологічно травмовані, так що інших „методів роботи“ вони просто не можуть засвоїти. Якби їхня хвороба не була такою суспільно небезпечною, мені було б їх щиро жаль…

Що неадекватніше влада поводитиме себе, що ідіотськіші ініціативи надалі висуватиме, то… краще. Бо з такими темпами в моїй рідній країні невдовзі не залишиться жодної людини, якій би ця влада не насолила так, що далі нікуди. І тоді для великого суспільного вибуху достатньо буде якоїсь персональної відчайдушної ініціативи. Скажімо, такої, як у Тунісі, де великі народні заворушення почалися з того, що хлопчина, випускник університету, у відчаї вчинив спробу самоспалення, не зумівши отримати роботу навіть продавця овочів на базарі…

Я дуже боюся такого ж вибуху в нас, бо нічим хорошим такі речі зазвичай не закінчуються. Тому дуже сподіваюся, що інстинкт самозбереження у влади спрацює раніше — і вони підуть на наступні вибори. Після яких ми забудемо про них, як про страшний сон.

Сергій ЖАДАН:

 — Мені здається, жодної чітко визначеної стратегії в сфері гуманітарної політики ця влада просто не має. Справедливості заради слід сказати, що влада попередня теж у цьому сенсі не надто відрізнялась.

Можливо, влада сьогоднішня керується певними тактичними міркуваннями — скажімо, зменшити розмір Шевченківської премії, проте саму премію залишити, тиснути на журналістів та власників ЗМІ, проте самі змі не чіпати, прикрити НЕК, проте й далі говорити про загрозу суспільній моралі. Так само тактичним прийомом можна вважати спроби «перетягнути» на свій бік представників культурно-мистецьких кіл, для надання своїй діяльності бодай якоїсь пристойності та легітимності.

Хоча особливих успіхів у цьому напрямку не видно, оскільки співпрацю з сьогоднішньою українською владою, чи то в гуманітарній політиці, чи то в інших галузях суспільного життя, інакше як колаборантством не назвеш.

І вся їхня тактика з стратегією є нічим іншим як намаганням загородити риштуваннями офіційних інституцій та голосних декларацій ту порожнечу, яка за всіма цими деклараціями та інституціями стоїть.

Порожнеча при цьому лишається порожнечею, потрібно лише називати речі своїми іменами.
_____________________________________
Джерело: Дзеркало тижня. Україна

10 коментарів:

  1. Анонім25.01.13, 12:52

    Get a diѵorсe attoгney moves on Muгԁer 1, 200.

    Kouwe's report does not get swindled. Oversaw all aspects of your life while you are willing to spend.

    My site: http://abcdia.com/mediawiki/index.php?title=Some_Thoughts_On_Tricks_In_SEPTA_Crash_Legal_professional_redwood_city_dui_lawyer
    Visit my blog Home Page

    ВідповістиВидалити
  2. Анонім30.01.13, 01:58

    Very best Online Marketing Business enterprise Ensuring
    Site Marketing Achievements

    Here is my webpage: lawyer search engine optimization
    Feel free to visit my web page : attorney leads

    ВідповістиВидалити
  3. Анонім02.02.13, 02:20

    Due to its overall efficacy, often in the feet. Lean forward slightly wider than hip-width.
    Yet very often because courts were not able to go for shorter periods throughout the day you
    begin doing an activity or feel physical pain, that was the recovery process will be
    able to do. C old therapy involves the person will have different and this can be effective
    in treating nerve pain with no problem inserting bone graft material, taking on.



    Feel free to surf to my homepage :: back pain clinic Four Seasons
    My web blog : back pain clinic Four Seasons

    ВідповістиВидалити
  4. Анонім08.03.13, 10:17

    I'm gone to convey my little brother, that he should also go to see this web site on regular basis to take updated from latest news update.

    Also visit my web page ... xxx penis dick cunt vagina

    ВідповістиВидалити
  5. Анонім26.04.13, 19:27

    Hello, i believe that i noticed you visited my web
    site thus i got here to go back the choose?
    .I am attempting to find things to improve my web site!
    I assume its adequate to use some of your ideas!!

    Also visit my webpage: darkv.dartybox-news.fr

    ВідповістиВидалити
  6. Анонім06.05.13, 09:51

    In fact when someone doesn't know afterward its up to other people that they will assist, so here it occurs.

    Also visit my homepage ... does male enhancement actually work

    ВідповістиВидалити
  7. Анонім09.05.13, 07:58

    Please let me know if you're looking for a article writer for your weblog. You have some really good posts and I think I would be a good asset. If you ever want to take some of the load off, I'd really like to
    write some content for your blog in exchange for a link back to mine.
    Please blast me an email if interested. Regards!

    My blog post ... http://www.catherinegregy.fr

    ВідповістиВидалити
  8. Анонім27.05.13, 04:29

    I do not write a comment, however after looking at a few
    of the responses on this page "Війна в Україні".
    I actually do have a few questions for you if it's okay. Could it be simply me or do some of these responses come across like they are coming from brain dead people? :-P And, if you are writing on additional online sites, I'd like to follow anything new you have to post.
    Could you post a list of the complete urls of your social community pages like your Facebook
    page, twitter feed, or linkedin profile?

    My site ... desert burn hoodia

    ВідповістиВидалити
  9. Анонім05.06.13, 15:58

    My relatives every time say that I am wasting my time here at web,
    but I know I am getting familiarity everyday by reading such pleasant posts.


    Feel free to visit my weblog; dietrine ireland

    ВідповістиВидалити