Створення світу у вільний час

Поза сумнівом, перед лицем вічності найсерйознішою проблемою має бути розважливе використання вільного часу. Також маємо зрозуміти причини створення світу, власне, всесвіту. Ставши перед лицем вічності, сказав Господь: Це не так, щось треба робити.

Якраз у ту мить страшно гримнуло, бо несподівана думка Господа спричинила появу матерії.

Раніше Господь не думав і ніщо не порушувало того, що перед тим було, доки не з’явилося те, що було потім.

З того, що відомо, попередня формула вічності не мала нічого спільного з часом. Деколи хотів Господь подумати, але думання потребувало існування часу, то як же це сталося, що Господь подумав? Це і є Таємниця, і треба зрозуміти, що нам її не дано розкрити. Нові параметри вічності почалися разом з Великим Вибухом, що був одночасно і Новою Великою Парадигмою. Тільки тепер проблема використання вільного часу проявилась у всій своїй цілісності, бо вже з’явився час і треба було щось з ним робити. Бог опинився перед ленінським питанням: Що робити?

Спочатку все відбувалося автоматично. Придивлявся Господь до всієї цієї вируючої котловини і думав: чорти знають, що з цього вийде.

Придивлявся і придивлявся, та через кілька мільярдів років почало його те все добряче нудити. Ніби й багато робилося, але якось так безстатево. Мав враження, що одна чорна дірка не відрізняється від іншої. Надоїло.

Посередині дев’ятого мільярда років існування всесвіту вирішив Господь створити собі ангелочка, лише одного, як контрольний екземпляр, щоб побачити, чи теж буде нудитись.

Перші дослідження були складні, бо ангелочок був не дуже кмітливий і дивитися то дивився, але зрозумілої реакції не проявляв. Водив очима за суперновими зірками, та складно сказати, що він там собі відчував.

— Годі дуріти, — подумав Господь, — треба їх наробити більше.

Перше стадо ангелочків вийшло так собі. Крутилися біля Господа, не проявляючи значного інтересу до всесвіту. Бавилися собі і, як зауважив Господь, мали дивну схильність весь час вилазити один на одного. Та були потішні і на них приємніше дивитися, ніж на чорну дірку.

— А якби дозволити їм самостійно розмножуватись? — подумав Господь.

Розмноження ангелочків шляхом поділу не здалося йому розсудливим, тож почав комбінувати з сексом. Подумав, що ангелочки могли би трахатись, а потім мати малих ангелочків. Поглянув, як ангелочки вилазять один на одного, і вирішив, що це добра думка.

Обладнані сексуальним потягом, ангелочки здуріли від щастя. Цілком втратили інтерес до супернових зірок та чорних дірок, взаємно притягувалися з силою, якої Господь спочатку не сподівався. Ба більше, Господь зауважив, що і його інтереси змінилися, бо більше часу спостерігає за ангелочками, ніж за за суперновими.

Обов’язковою умовою експерименту запровадив Господь заборону трахання у першу п’ятницю місяця. Ангелочки були слухняні та збентежені, але й Господеві чогось бракувало у перші п’ятниці місяця. З іншого боку це було певним урізноманітненням, свого роду постом, після якого зростає апетит.

Господь звернув увагу, що ангелочки мали тенденцію до створення пар, але один ангелочок трахав усі ангелічки підряд. Дещо знервувався Господь, бо непорядок чинив той ангелочок, і вирішив викинути його. Спочатку подумав кинути хтивого ангелочка, зрозуміло, у чорну дірку. Та не було це доброю думкою, бо щоб не кидав Господь у чорну дірку, воно там зникало без сліду і не вдавалося навіть побачити, що там з ним сталося.

Вирішив тоді Господь створити пекло, щоб мати можливість спостерігати, як же ж ангелочок буде поволі смажитись.

— Але як це так, для одного довбаного ангелочка ціле пекло створювати?.. — подумав Господь і, роздивившись, побачив, що приріст ангелочків був майже загрозливий, та й вирішив позбутися частини популяції.

Насамперед треба було запланувати пекло, тому Господь запланував пекло так, щоб там ангелочки смажились, та не засмажились, щоб страждали, та не скінчили своїх страждань смертю, щоби таки щось цікавого безперервно діялося.

У приготовлене пекло штурхнув першого ангелочка, яким був незадоволений, а потім, потроху призвичаївшись, кидав будь-кого, як йому ангелочок чи ангелічка під гарячу руку потрапляли.

Виникло з того всього нове явище, бо декотрі, не кинуті в пекло ангелочки, були ображені. Взагалі-то ангелочки були енергоощадні, бо підживлялися любов’ю до Господа, а від часу впровадження новації з сексом черпали сили також із взаємного кохання. Видалення у пекло ангелочка часто викликало у його невидаленого партнера якийсь розлад, що стало інтригуючою новиною.

Створюючи ангелочків для вічного буття, не передбачав Господь жодних розладів, а тут на гімно вийшло. Дивна поведінка деяких ангелочків у небі привела Господа до питання про те, чим, власне, підживляються вилучені ангелочки. І виявилося, що живляться вже не любов’ю, а неприязню.

— Ха! — сказав Господь, сам не знаючи, що про це думати. І вирішив він створити смерть, бо пристрасне розмноження ангелочків починало творити космічну проблему.

Модель життя, основана на сексі та тимчасовості, є доброю, але вимагає доопрацювання. Погодився з собою Господь, що вічне життя не має значного сенсу, однак і тимчасовість вимагає нових засад одержування та видавання енергії. Постановив Господь середню тривалість життя ангелочків у мільйон років, а потім — утилізація.

Поволі експеримент з ангелочками почав обростати м’ясом і підштовхнуло це Господа до створення Сексуальної Планети з делегуванням частини владних повноважень папі. Ідея спокуслива, та й давала можливість убити трохи часу з вічної нескінченності.

— Хай буде світло! — сказав Господь, бо до тієї миті майстрував у темноті.

______________________________________________________
Джерело: Racjonalista

Автор тексту: Andrzej Koraszewski, журналіст, колишній віце-шеф польської редакції Бі-Бі-Сі, співробітник паризького видання "Kulturа", заступник головного редактора "Racjonalistа".