Олег Лишега. Поет, прозаїк, драматург, перекладач, художник, скульптор

Завантажити всі збірки автора в одному архіві

 

Олег Лишега на Wikipedia (en)

Олег Богданович Лишега (нар. 30 жовтня 1949 р. у м. Тисмениця Івано-Франківської області). 1968 р. вступив до Львівського університету на англійську філологію, був відрахований на останньому році навчання за участь у створенні самвидавного альманаху "Скриня" (Григорій Чубай, Віктор Морозов, Микола Рябчук, Роман Кісь та ін.). Після служби в армії викладав англійську мову в бурятській школі, потім жив у Києві, працюючи в театральному інституті ім. Карпенка-Карого. Довший час радянська влада забороняла публікувати його твори - аж до 1989 р., коли вийшла перша поетична збірка Лишеги "Великий міст". У 1997-1998 рр. був Фулбрайтівським стипендіатом у Пенсильванському університеті, де працював над упорядкуванням і перекладом антології новітньої американської поезії. Разом з перекладачем Джеймсом Бресфілдом отримав премію ПЕН-клубу за переклад на англійську збірки своїх вибраних віршів ("The Selected Poems of Oleh Lysheha") (1999).

Поезію Олега Лишеги нема з чим порівнювати. Принаймні на ґрунті сучасної української літератури тяжко виснувати якусь придатну типологію, що могла би без решти поглинути трансцендентних у їхній архаїчності коней, лебедів і черепах. Сам поет у коментарях ретельно уникає термінів на зразок "трансцендентність", пропонуючи натомість містке поняття неприрученості: "І все те, що може бути приручене чи неприручене, - двояке. І в цьому, мабуть, є така діалектика: світ складається з великого світу прирученого і неприрученого, воно пульсує - так, так, туди, сюди... і в цій рівновазі поет стає на боці неприрученої природи, яка завжди може зробити несподіваний хід" (Олег Лишега. Серія "Інший формат". - Ів.-Франківськ: "Лілея-НВ", 2003, с. 7).

Доступ до неприрученості можна отримати за посередництвом магічного слова. Лишега виступає як шаман, емпатичне вживання котрого у душі речей, істот або стихій дозволяє читачеві перетворитися і собі, змінивши повсякденну свідомість відчуженої приватності на містичну всепритомність причетності. Таке перевертання наділяє даром спільної мови і нерозрізненністю "двоякості", тобто засадничою неідентифікованістю суб'єкта висловлювання/рецепції. Стан священного сп'яніння, викликаний напрочуд ясними віршами Лишеги, далекий від глосолалії з її чуттєвим заплітанням язика; навпаки, ми сповнюємось цілковито тверезим розумінням ніколи перед цим не чуваних мов - як от мови доісторичного коня, намальованого (чи то записаного?) первісним мисливцем на стіні печери:

...Дійсно, я вдячний тому,
Хто колись на згадку
Обвів наші тіні
Червоною і чорною землею,
Підмішавши туди крові,
Щоб хоч трохи скрасити
Перед собою дикий камінь.
Але не лише вдячність тримає
Мене сьогодні коло стійла -
І зовсім не рана, що не гоїться
З того часу в горах,
Коли, вдоволено відступивши від стіни
З долонями в закривавленій глині, -
Він раптом зрозумів,
Що по горбатій стіні печери
Наш невеликий табун гнідої масті,
Легко перескакуючи з виступу на виступ,
Втікає від нього назовсім -
І саме тоді злякався, не витримав
І чимось гострим ударив -
Може, побачивши пораненого,
Інші впадуть на коліна?
Так воно й сталось..
Роз'ятрена рана ниє ночами,
Змушує плекати втечу..
Але як лишу його тут самого?..
  ("Кінь", у: Лишега О. Снігові і вогню. - Ів.-Франківськ: "Лілея-НВ", 2002, с. 10)

Містична ясність усерозуміння притаманна дітям. Тому найпростіше було б охарактеризувати автора як іще одного "маленького принца", що загадковим чином примудрився зберегти дитинність протягом шестидесятилітнього перебування в пустелі. Ця характеристика спокушає ще й тому, що до неї схиляє сам Лишега, невинно підказуючи в одному з автобіографічних творів-візій: "Не розтуляючи очей, він усміхається до себе.. Він відчув у собі порух давно забутого маленького принца.." ("Adamo et Diana", у: Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстика кінця XX століття. - Л.: ЛА "Піраміда". - 2002. - с. 311). Не можна оминути увагою і надзвичайної вразливості авторового "я", його болісних реакцій на "дорослий" світ соціально адаптованих людей, що супроводжуються нескінченною рефлексією - хоч у формі питань-сумнівів етичного змісту, хоч у формі суто дитячих спроб самозахисту. Драматичні описи сюжетів незумисних сутичок, випадкових заступань на ворожу територію, спроб залагодити конфлікти складають переважну більшість Лишежиних текстів. Його прихильність до неприрученого є зворотнім боком ураженості соціальним.

Однак не все так просто і з інфантильністю. Вадим Трінчій, автор однієї з нечисленних інтерпретацій поетики Лишеги, підкреслює повністю протилежні інфантильності аспекти, також властиві текстам Лишеги. На думку Трінчія, вони створюють образ автора саме як дорослої людини, завдяки свідомості і дидактизмові мовлення, чіткій відповідності поміж прийомом-інтонацією та віком автора. Радикальна опозиція Лісу-людини є наслідком містерійної (а не інфантильної) неврівноваженості, а сам Лишега постає перед читачем-учнем як орфічний містагог.

_____________________________
Джерело: Живі голоси, Knol