Психоналія

Лаканалия

Музей Сновидений Фрейда

Жак-Марі-Еміль Лакан

Стан свідомості — як дєдушкін кожух і бабушкіне трюмо

уміння збудувати інфраструктуру як засаднича ознака цивілізації

Автор — zzzulfiya

знаєте, що найбільше відрізняє совкові країни (або в ширшому контексті нецивілізовані від цивілізованих)?
уміння будувати потрібну інфраструктуру там, де живе людина. важливо, щоб інфраструктура брала на себе завдання недорого і якісно зробити те, на що кожен витрачає свій час і зусилля за будь-яких обставин, і на що в принципі, витрачать не хоче.
наприклад, кожна людина пере, лагодить якісь речі, купує посуд, постіль, інші товари для дому, одяг і їжу.
ті, хто бере на себе задоволення цих потреб за мінімальну плати - завжди на плаву. 

споконвіку в совку бит був найголовнішим лихом людини. замість того, щоб після роботи зайнятись чимось для власного задоволення чи розвитку, людина мусила боротись з битом - стояти в чергах у магазині, щоб купить кістки з ошмьотками м'яса, стояти в черзі в промтоварному, щоб купить прищепок чи капронових кришок, прати вручну постіль на дошці в тазу, і т.п.

але скажіть будь-ласка, якого біса людина, прийшовши з роботи, куди ходить в принципі для заробітку грошей, на які можна купувати необхідне, щоб забезпечити існування, мусить ще додатково працювать над боротьбою з побутом кожної вільної днини чи години?

з появою відеокасет і імпортних відеофільмів, мене найбільше дивували не половиє ігрища і мєртвяки, а американські пральні самообслуговування. приходиш, кидаєш монетку і за деякий час дістаєш свої речі випраними.

з системою диференційованої інфраструктури переїзд, зміна помешкання не є стихійним лихом, що дозволяє людині жити мобільно, займатися важливішими справами, аніж прання і відбілювання сорочки. тобто, маючи під боком кафе, де дешево і смачно можна поснідати і повечеряти, замість того щоб готувати, ти заощадиш купу часу і відчуєш саме життя, а не борсання під вантажем побутового дріб'язку, який намотується в якийсь сніжний вал і зносить тебе щодалі від власне, життя. іншими словами, 
найголовніша перевага дрібної побутової інфраструктури - людина може розпоряджатись своїм часом, не виглядати неряхою і не потребує величезних капіталовкладень, щоб забезпечити себе на віки "усім необхідним". необхідне в людини уже є - її тіло і розум.

подивіться, як рояться у нас люди в будівельних супермаркетах, як ремонтують і як будують - все життя в хаті ремонт. все життя накопичують, щоб збудувать кам'яницю ніби будуть жити в ній 900 тисяч років, щоб в хаті було ВСЕ, як на випадок ядерної війни. а відключи їм тільки електрику і воду - і хана, пиздець, апокаліпсис. крім того, зробили ремонт - відвалилась плитка, бо просідає будинок. або з'їзджає фундамент, бо побудували на схилі чи на перехресті суперпотужних грунтових вод. сплошна іронія долі!

власне, тому я завжди захоплювалась пофігенським ставленням європейської молоді до тряпок і побутових приладів. вони звикли, що якщо в помешканні нема пралки, за рогом вулиці є пральня. вони не тупотять пріючи по супермаркетах, скуповлюючи і тягнучи додому мішки з буряком, морквою і картоплею, щоб щось приготувати нашвидкоруч, і вистачило на кілька днів. вони звикли, що все це має бути десь поряд, коштувати мінімум, і не варто з цього приводу створювати ажіотажу.

В будь-якому місті чи містечку величезною проблемою є відсутність власного житла або адекватної пропозиції по оренді. Найбільшим лихом це є для Києва. Просто якась споконвічна лотерея чи конкурс на виживання. При цьому, коли ти готовий викласти чималу суму, тобі все одно виноситимуть мозок ріелтори і господарі хатів.

Років сім тому чи вісім я жила на Пушкінській. І найбільше мене не влаштовувало те, що в тому районі нема де хліба свіжого купити. Цього літа я обдзвонила ціле місто, вишукуючи де відремонтувати дорогу праску. Була б дешева - я б її звісно, викинула та й дєлов. Але хотілось поремонтувать, я ж по пораді менеджера Філіпс купила, а не Вітьок який. Восени я обдзвонила весь Київ, щоб поставити кнопку на фотоапарат Соні. 4 січня вранці я обдзвонила 10 служб таксі, щоб викликати на вокзал.
Результат: 
1. Я переїхала з Пушкінської на Позняки, і не шкодувала ні разу. Купую хліб і продукти в найближчих супермаркетах, хоч не завжди вони якісні, смачні, але завжди недешеві.
2. Я нарешті винайняла гарну квартиру з адекватною хазяйкою, де прожила в спокої і гармонії 5 років. На жаль, мушу шукати інше житло, і забутий АД повертається. Тільки тепер у мене ще й мінімальний бюджет.
3. Я занесла праску в сусідній з домом магазинчик "побутова техніка з Європи б/у", впросила дядька допомогти розібратись що з нею. Забрала через два місяці, заплативши за ремонт 20, але відколи принесла додому, праска знову не працює.
4. Я вставила кнопку і це коштувало місяць очікувань, 580 (!) грн. і два викинутих дні - щоб завести в єбєня і забрать з єбєнєй (вул. М. Вовчка, за Караваном)
6. Жодне таксі не приїхало, я витратила годину часу, купу грошей, очікуючи "пока надут машинку", щоб почуть що "машинкі нєт в етом районє", проводжаючи поглядом усі "машинки" (саме з телефонів на їх шашках я і довідувалась, шо оказуєця їх нєт), відійшла на 500 м, зловила грача і доїхала за 70 грн. в комфорті додому.

Тож я хочу сказати, що відімо, відсутність розумної інфраструктури для життя а не стяжатєльства посрєцтвом примітивних інстинктів (єбля, ужаси, уєбанщина) - (бутік, ночной клюб, казіно) - це якось генетично закладено в нас? вірніше, взагалі, нахуй винесено раціональне мислення, що елементарно необхідно людині, і що олігархів у нас меншість.

проперджені і забризкані лоєм хрущоби з поїдженим міллю бабушкіним мотлохом, яким краще вдавитись господарям, але не викинуть ні в коєм случає - це не тільки стан речей. це стан свідомості. все треба тримать, щоб забрать із собою в могилу. воно копилось поколіннями - дєдушкін кожух і бабушкіне трюмо. ізза них нікуди не їздили, ніде не жили - стерегли. з сусідами не спілкувались - щоб не обікрали. і жадібність ця коріниться насамперед - в тому, що дійсно, покоління бороли бит і бит їх руйнував і перемагав. приходили одні, і забирали це. інші - забирали інше. потім роками стояли на черзі, щоб купити. все життя - на бит!

вийдіть у себе на районі - що ви побачите? бутік елітной білизни (насправді - колючі китайські напівпластикові кружева і поролон). елітні меблі. елітні кахлі. елітний клуб, казіно (замасковане під інтернет-клуб), ригайлівка під пластиковим шатром, і всього два ларька з чіпсами і пивом.
а в кращому випадку, один ремонт взуття.

____________________________________________

Джерело: житіє святої Зульфії

Привіт!

poranny widok z mojego okna :) bezcenne.

_________________________________________________________
Джерело: Wykop

Наука vs Віра

Наука і віра не мають великої різниці.

Атеїсти, як правило, на віру сприймають наукові відкриття, бо не думаю, що вони мають широкі знання у всіх без винятку галузях, щоб могли самостійно переконатись у правдивості вчених. Хоча за наявності відповідної зрозумілої інструкції кожен міг би поекспериментувати, наприклад, з молекулами та нейтронами.

Віра віруючих людей більш суб’єктивна. Хоча й тут за належного "опрацювання" можна неймовірне зробити очевидним.

Чарівна схемка показує різницю між науковим та релігійним підходом до навколишнього світу. Нічого додати, нічого відняти ;-)

_________________________
Джерело: Ateizm na wesolo

Внутрішній спокій і щастя

Один чоловік подорожував і несподівано потрапив до раю. У Індії концепція раю - дерево здійснення бажань. Як тільки сядеш під таким деревом, будь-яке бажання негайно буде виконано — нема жодної затримки, ніякого часового проміжку між бажанням і реалізацією бажаного. Цей чоловік був стомлений і ліг спати під таким деревом здійснення бажань. Коли він прокинувся, то відчув сильний голод і подумав:

— Я дуже голодний. Я хочу знайти хоч трохи їжі.

І раптом з нізвідки з'являється їжа — просто випливла з повітря, до речі, дуже смачна їжа. Він був такий голодний, що не став думати, звідки вона з'явилася — коли ви голодні, ви не роздумуєте. Він відразу почав їсти, а їжа була така смачна ...

Потім, коли його голод минув, він роздивився довкола. Тепер він відчував задоволення. У нього з'явилася інша думка:

— Якби ще чогось випити ...

У раю нема заборон, відразу з'явилось прекрасне вино. Лежачи в тіні дерева, попиваючи вино, відчуваючи приємну прохолоду від лагідного райського вітерцю, чоловік почав дивуватися:

— Що це? Що відбувається? Може, я сплю? Чи все це привиди, які жартують наді мною?

І привиди з'явились. Вони були жахливі, жорстокі і огидні - саме такі, якими він собі їх уявляв. Чоловік затремтів і подумав:

— Зараз вони мене точно уб'ють.

І вони його вбили.

Напевно, слід остерігатись бажати здійснення мрій, особливо всіх. Краще вже мати спокійні думки і просте щастя. З цього приводу є мудрі роздуми "Набуття внутрішнього спокою і щастя", котрі виголосив Його Святість Далай-лама XIV під час лекції у Ноттінгемі, Англія, 24 травня 2008 року.
 

Набуття внутрішнього спокою і щастя. Важливість дослідження реальності ситуації


Внутрішній спокій пов'язаний з розумовим спокоєм. Наш розумовий спокій зовсім не обов'язково зумовлений фізичним досвідом. Якщо ми володіємо розумовим спокоєм, фізичний рівень не так важливий.

Чи розвиваємо ми внутрішній спокій за допомогою молитви? Ні, не зовсім. Фізичним тренуванням? Ні. Тільки здобуваючи знання? Ні. Послаблюючи нашу чутливість? Ні. Разом з тим, потрапляючи у будь-яку складну ситуацію, якщо ми ставимося до неї з повним усвідомленням користі і шкоди від будь-яких можливих дії та наслідків від неї, наш розум не перебуває у тривозі і тоді це є справжній внутрішній спокій.

Отже, вкрай важливі співчуття і реалістичне ставлення. Якщо виникають непередбачені наслідки і вони стають причиною сильного страху, то це відбувається через те, що наше ставлення не було реалістичним. Ми насправді не досліджували всі наслідки і, відповідно, мав місце недолік усвідомлення та розуміння. Наш страх виник через брак належного дослідження, тому нам необхідно розглядати ситуацію з усіх боків — і зверху, і знизу, щоб отримати повну картину. Завжди є слабке місце між реальністю і видимістю, тому й необхідне всебічне вивчення.

Просто дивлячись на щось, неможливо зрозуміти, чи є воно позитивним чи негативним. Тільки коли ми ретельно вивчаємо що-небудь і розуміємо істину цього, ми можемо визначити, чи є воно позитивним чи негативним. Тому необхідний раціональний аналіз ситуацій, в яких ми перебуваємо. Якщо ми почали дослідження з бажанням: "Я хочу отримати такий і такий результат", — тоді наше дослідження упереджене. Традиція індійського монастиря Наланда свідчить, що слід завжди бути налаштованим скептично та об'єктивно досліджувати усі сфери, у тому числі й релігію.

Набуття внутрішнього спокою і щастя. Важливість відкритості нашого розуму до інших


Тепер про недолік спокою розуму і про незадоволення. Вони походять з вкрай егоцентричних мотивацій. Індивід має право подолати страждання і досягти щастя. Однак якщо ми думаємо тільки про себе, розум стає дуже негативним. Тоді маленька проблема здається величезною і ми робимося неврівноваженими. Якщо ми думаємо про інших як про настільки ж дорогих нам, як і ми самі, наш розум відкритий і широкий. Тоді, як наслідок, навіть серйозна проблема здається не настільки значною. Тобто емоції сильно відрізняються залежно від того, як ми дивимося на речі: з нашої власної точки зору або з точки зору кожної істоти.

Таким чином, є два елементи, важливих для спокою розуму. Перший — це усвідомленням реальності. Другий — співчуття, яке відкриває так звані "внутрішні двері". Страх і підозрілість відрізають нас від інших людей.

Набуття внутрішнього спокою і щастя. Відсутність турботи про те, як ми виглядаємо


Ще одна річ, яка змушує нас втрачати спокій розуму, — це занепокоєння з приводу того, як ми виглядаємо. Наприклад, коли я вперше приїхав до Пекіна, у мене не було досвіду подібних подорожей за межі Тибету і взаємодії з впливовими політичними лідерами. Я трохи нервував і був дещо схвильований. Однак потім я побачив, що деякі люди, якщо вони дуже стурбовані тим, як вони виглядають, сильно червоніють, коли щось іде не так. Але якщо вони відкриті і не переживають, коли щось не так, у них немає проблем.

Наприклад, у 1954 році, коли я був у Пекіні, індійський посол прийшов до мене в кімнату, щоб зустрітися зі мною. Китайці спорудили величезні прикраси з квітів, фруктів та іншого, і вони наполягли на тому, щоб у нас був китайський перекладач. Так що переклад йшов з тибетської на китайську і потім на англійську, хоча деякі з моїх чиновників знали англійську. У якийсь момент споруда з фруктів упала, і тоді китайські чиновники, що були до цього дуже манірні та офіційні, опустилися на карачки та повзали по підлозі. Якщо б вони перед цим не турбувалися про те, як вони виглядають, у цьому не було б проблеми. А так за них було дуже соромно.

Як би там не було, співчуття, альтруїзм, правдивість, чесність — усе це дуже важливо для того, щоб прийти до внутрішнього спокою і не хвилюватися за те, як ви виглядаєте. Я ніколи не кажу, що я є кимось особливим, але завдяки моєму досвіду я не хвилююся з приводу того, як вести себе перед тисячами людей. Я звертаюся до тисяч людей під час лекцій, таких, як ця, і для мене це схоже на спілкування лише з кількома людьми. Якщо станеться якась помилка, я забуду про неї: нічого страшного. Якщо інші також допустяться помилки, я тільки посміюсь.

Набуття внутрішнього спокою і щастя. Внутрішнє перетворення


Тепер що стосується внутрішнього перетворення. Коли ми говоримо про внутрішнє перетворення, мова йде про емоційний рівень. Є одна категорія внутрішнього перетворення, що відбувається природним чином з віком, і інша, яка може відбутися через зовнішні обставини. Ці типи перетворення відбуваються автоматично. Для інших треба докласти зусиль, і саме таке перетворення ми хочемо здійснити: внутрішнє перетворення у відповідності з нашими бажаннями. Це основна мета.

Зараз ми говоримо не про наше наступне життя, не про спасіння чи небеса, а про те, як підтримувати це життя в більш щасливому та спокійному стані, не зважаючи на труднощі і проблеми. Головні фактори, з якими нам при цьому доведеться мати справу, включають гнів, ненависть, страх, ревнощі, підозрілість, самотність, стрес і так далі. Всі вони пов'язані з нашим загальним розумовим станом. Вони виникають через занадто велику егоцентричність. Коли ми переживаємо ці стани, власна особистість для нас найбільш важлива, і це приводить до ревнощів. Потім, через плекання самих себе, найменше роздратування викликає гнів, а гнів тягне за собою страх. Ми байдужі до решти; ми дбаємо лише про себе. І ми вважаємо, що інші також дбають лише про самих себе і що вони, безумовно, байдужі до нас. Через це ми відчуваємо самотність. Ми думаємо: "Я не можу покладатися на інших", — і тому стаємо підозрілими до тих, хто знаходиться перед нами, до тих, хто поряд з нами, і ще більше до тих, хто позаду нас.

По суті, людська природа така, що кожен з нас цінує дружелюбність. Якщо ми розширимо дружні відносини, більшість людей поставиться до цього позитивно. Що ж до цих негативних емоцій, які приносять неспокій та інше, нам необхідно протиставити їм якісь протидіючі заходи. Наприклад, якщо нам дуже жарко, ми знижуємо температуру, а якщо ми не хочемо, щоб було темно, не існує іншого способу, окрім як ввімкнути світло. Це справедливо на фізичному рівні. Зміна може статися, якщо застосувати протилежну силу: це обумовлено природою. Між тим, це справедливо не тільки на фізичному рівні, але також і на розумовому. Тобто нам необхідно протиставити нашому погляду, або точці зору, протилежну силу, наприклад, протиставити егоцентричності і підозрілості дбайливість до оточуючих і дружелюбність.

Візьмемо, наприклад, жовту квітку. Якщо я з якоїсь причини скажу: "Вона біла", — а потім, згодом вважатиму її жовтою, це буде дві суперечливі точки зору. Не можна дотримуватися їх обох одночасно. Як тільки з'являється сприйняття жовтого, сприйняття білого негайно зникає. Вони прямо протилежні один одному. Тож одним із способів здійснення внутрішньої зміни є створення протилежного стану розуму.

Іншим джерелом проблеми може бути невідання. Протидією для нього слугує вивчення, аналіз і дослідження, тому що незнання базується на нерозумінні реальності. Отже, протилежною силою для нього є аналіз. Так само протидією для плекання себе є турбота про інших, і це є тренуванням розуму, або очищенням розумових станів.

У чому сенс життя?

Беріть собі за мету малі речі і досягнете великих звершень. Як візьметесь за велике, напружитесь, осоромитесь — потім страждатимете. Воно вам тре’? 


Ось вам зразок мети: народіться. Друга мета — навчіться ходити й розмовляти. Далі — не впісюватись. Ще — читати-писати. Чергова мета — закінчити школу. Візьміть за нову мету не навчитись палити і не пити пиво. За нею — здобути фах. Інша мета — шлюб. Наступна — народити дитятко. Потім — допомогти йому навчитись ходити й розмовляти. Далі ви знаєте. Згодом — прожити гідне життя. Ще одна — робити добро непомітно. Ще — чесно визнавати помилки і на них вчитись. Потім — прийняти старість. Не осоромитись у важкому випробуванні. Терпляче зносити хвороби, фізичний біль, душевні страждання, при цьому не травмувати ближніх своїх. Достойно зустріти смерть. А далі — як Бог дасть.

Нічого складного. Вам сподобається, якщо вивчите це просте правило "У чому сенс життя". Бажаю успіху!