Про униніє

Натрапив на маловідомі роздуми Миколи Васильовича Гоголя.



Униніє є найбільший з гріхів, а тому, як тільки одна тінь його набіжить на нас, ми повинні відразу ж вдатися до Бога і молитися з усіх сил наших.

Униніє охоплює одних тоді, коли відчуєш свою слабість і безсилля, униніє від того, що безсилий і малий духом, охоплювало будь-кого і знайоме всім. Найбільш сильні характери відчували так само своє безсилля, як і найбезсиліші. Різниця в тому, що сильнішим посилаються випробування сильніші, нещастя важчі; слабшим – слабші. І тому в такі хвилини ніяк не слід втрачати надію, але молитися сильніше і сильніше доти, поки не зм’якшає душа і не розв'яжеться сльозами. Негайно після молитви, коли воздвигнеться хоч на короткий час дух, перечитати всі правила і настанови в житті, які є в нас виписані і які повинні бути в кожного, перечитати журнал свій, всі записані там сумні та важкі хвилини. Потім поглянути на свої теперішні прикрості. І коли обміркуємо, зважимо та порівняємо все, коли раптом як блискавка осяє і опромінить нас Самим Богом зіслана думка, і ми відкриваємо тоді засоби допомогти тому, чому й не думали бути спроможними допомогти.



В людини нема своєї сили; це вона повинна знати і пам'ятати завжди, – і хто надіється на свою силу, той слабший від усіх на світі. Ми повинні бути міцні Божою силою, а не своєю. Найтвердшими характерами стали тільки ті, які сильно падали духом і бували в певні хвилини життя безсилішими від всіх. Це власне й змусило їх всіма силами озброїтися проти власного безсилля. Вони старалися, молилися, невпинно просячи допомоги, і таким чином зміцніли і стали найтвердшими. Ті ж, які нам іноді здаються сильними тому тільки, що мають грубу і жорстку натуру, не знають жалю, здатні ображати, деспотувати і виявляти характер свій капризами, – ті показують тільки мішуру сили, а насправді її не мають. На першому нещасті, як на випробному камені, вони впізнаються. При першому приступі нещастя вони виявляються малодушними, низькими, безсилими, як діти; тоді як слабші зростають, як велетні, при кожному нещасті. “Моя сила виявляється в безсиллі”, – сказав Бог вустами апостола Павла.



Униніє при першій невдачі трапляється з багатьма. Ми йому доти підвладні, пок и не впевнимося досконало та досвідом, і розумом, і прикладами, що перша невдача зовсім нічого не значить. Невдачі посилаються для того, щоб змусити нас краще і уважніше розглянути ту саму справу, щоб будити наш ум та розвивати для нього поприще. Всі наші невдачі походять від нас самих: ми або поспішили, або пропустили щось, або не розглянули всіх якостей тих людей, з якими нам доводилося мати справу. А тому, помолившись, треба знову почати ту саму справу, виправивши всі свої минулі помилки. Якщо ж знову трапиться невдача, знову помолитися Богові, знову роздивитися всі обставини, знову виправити всі нові наші помилки – і, благословившись, бадьоро та весело взятися знову за справу. Люди великі тому стали великими, що не бентежилися ніяк від першої невдачі, і не тільки від першої, але навіть від декількох – і тоді, коли інші, бачачи їхнє терпіння, сміялися над ними, як над божевільними, вони з новим старанням бралися за свою невдалу справу і нарешті ставалими досконалими в ній. Невдачі не для шкоди нам даються, а для напоумлення. І найрозумніша людина, не наробивши раніше дурниць, не стане розумною людиною.

Іноді невелике униніє приходить до нас через різні дрібні неприємності, іноді воно приходить невідомо з яких причин, просто від втоми душевної. Тоді для нас корисними можуть бути просто розваги, розмова з близьким приятелем, з тим, хто нас любить любов'ю вищою, а не пристрасною. Хто й нам самим міг би дорікнути, але разом з тим втішити нас тихою, заспокійливою для душі розмовою. Хто, люблячи нас, був би разом з тим також безпристрасним і до тих, які нас не люблять. Ще корисніше буває в такі хвилини, забувши цілком про себе і про свої власні біди та неприємності, відшукувати тих, які страждають, для того, щоб допомогти їм не самою грошовою допомогою, а щиросердечною підтримкою, проливаючи розраду на душевні болі. Хто сам терпів, той щасливець: він знає, як допомогти іншому. Такий засіб дивно впливає на власну нашу душу. Після нього спокій раптом сам собою запанує в нас.



Униніє, яке находить на багатьох людей при роздумах про теперішнє, минуле та майбутнє своє положення, показує тільки те, що вони ще мало думали, ще не вміють входити в зміст і значення подій. Але як тільки починаємо ми розрізняти зміст будь-якої події, тоді сповнюємося надміром одної вдячності перед Богом, бачачи, як все, що трапляється, трапляється на благо наше. Ніяк не можна сказати, що якийсь час нашого життя був кращим тому тільки, що ми були тоді спокійні і менше тривожилися всякими замішаннями. Душевний сон ніяк не можна назвати прекрасним станом. Правда, ми не відчували тоді тривог; але зате ми не відчували величезних насолод душевних. Нам не було де показати красу, велич душі, терпіння, твердість, жар правдивої молитви, віру істинну в Бога, любов правдиву, тобто, не поверхневу, а глибоку, яка вміє віддати перевагу головному над мізерним, внутрішньому над зовнішнім. Словом, нам не випало би подвигів, за які нагороди небесні готуються людині; бо Бог невимовно милостивий до людини і вживає всіх засобів, щоб доставити їй більше і більше блаженства. Все цілковито залежить від нас. Будь-яке наше положення, навіть найскрутніше, ми можемо обернути в найщасливіше, треба тільки почати і молитися, а Бог вже допоможе і завершить. Тому наскільки сумнішими є обставини, настільки по-справжньому ми повинні ще більше тішитися за майбутнє, значить, тільки поприще перед нами розсовується, більше горизонту для діл та подвигів відкривається. Якщо ж смутить нас на час думка, що ми безсилі боротися на такому поприщі, то ми повинні раптом згадати, що безсилим власне й допомагає Бог. Все з ціллю. Всюди очікує нас благополуччя. Чи поставлені ми серед людей нерозумних, з якими нам важко жити? Ми, напевно, поставлені для того, щоб з часом за допомогою нас вони з нерозумних стали кращими. Найвищий подвиг, який найбільше приємний Богові! Бо не таке Йому угодне саме життя праведного, як угодне прекрасне життя наверненого грішника.



Виходить, що беручи якусь участь в тому, щоб зробити інших людей кращими, ми робимо для Бога найприємніше, що тільки можна для Нього зробити. Отже, не думаючи про свої власні замішання, ми повинні думати тільки про те, як би зробити побільше добра тим, які нам завдають замішання. А роблячи добро, ми повинні пам'ятати, що воно має бути душевним добром, тобто, не те, яке приносить хвилинне задоволення, і тому нема чого нам дивитися на те, чи сварять нас, чи відплачують нам невдячністю, чи приймають саме діло не в тому вигляді, як воно є. Потім вони довідаються і зрозуміють. Все потім переміниться і принесе подвійну і потрійну вигоду. І тому, помолившись, ми повинні діяти сміливо: майбутнє в наших руках, якщо ми постараємося самі бути в Божих руках.