Відомий соціальний психолог — про заздрість і критику, провінційність і регресію, резонанс і містечковість скандалу
...Але професійна критика — одна річ, а суспільна оцінка — інше. І це треба розділяти. Хлопці, які говорили про цей роман, розглядали його як професіонали на своєму рівні розуміння. І вони абсолютно мали й повинні мати на це право. Критикувати художній твір треба безжально, незважаючи на жоден авторитет. Бо така природа літератури, тільки тоді вона буде доброю, якщо її критикуватимуть. Інакше не виховується і смак в читача, і професійність в автора, незважаючи на ступінь його попередніх заслуг.
Я завжди підтримую десакралізацію і «нападання» на будь-яких кумирів у всі часи, це моя принципова позиція. Але в цій ситуації не можна перекидати, боронь Боже, якусь провину на Ліну Костенко. Довкола неї утворилося величезне коло лінолюбів, які роблять їй ведмежу послугу, випинають її на п’єдестал, на який вона якби хотіла, то випнулася би ще років 20 тому. Бо сама письменниця абсолютно достойна і героїчна людина, з величезними заслугами і в українській політиці ще з 60-х років, і в культурі тощо. Якби вона хотіла марнославства, то не їздила би в Чорнобиль, а сиділа б у Києві і носили б квіти, як живому пам’ятнику. Вона займається своїм ділом, дуже професійно. А оця веремія довкола — саме в цьому провінційність, у характері дискусії. Те, що вона вирішила собі так, то вона має право. Але робити з того якусь культурно-політичну істерію — це, на жаль, типовий український несмак. Він виходить з провінційності тих, як у Радянському Союзі казали, подпєвал: «не читал, но осуждаю». У цій ситуації — не читав, але хвалю, бо це жива богиня...
Читати повністю тут.
_______________________________
Джерело: Сумно?