Убити блоґера

"Жучки поставлю
в бідного й заможного -
У селах і містах
ПОЧУЮ КОЖНОГО!"

Про це мовчати не можна!

Два записи з блоґу Олега Шинкаренка викликали невеликий бумчик українського інтернет-простору. Досі ще можна навіть знайти видалені невідомо ким ці записи:

Відео з першого запису ще знаходиться тут: http://www.youtube.com/watch?v=NouaZUG7pGQ&feature=player_embedded

Дехто з блоґерів уже прощається з клятим сервісом:

Пропоную вам передрук двох статей з Телекритики на цю тему.

= = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = =

Блогера викликали до СБУ через жарти у ЖЖ про Януковича, примусили вибачитися і відпустили

30-07-2010

Блогера та письменника Олега Шинкаренка викликали до СБУ через записи про Віктора Януковича у Livejournal. Про це ТК повідомив сам пан Шинкаренко.

За його словами, 29 липня у кіноклуб видавництва «Смолоскип», де він є модератором, прийшли люди, які представилися співробітниками Служби безпеки України і запропонували прийти на розмову зі слідчим. «Коли я поцікавився, про що саме буде розмова, він сказав, що розмова стосуватиметься записів в моєму ЖЖ, які "оставили неприятный след в душе"», - пише Олег Шинкаренко.

30 липня до нього додому знову прийшли ті ж співробітники СБУ з повісткою і відвезли до слідчого на пояснення. Олег зацитував у розмові з ТК зміст повістки: «Слідчим відділом прокуратури міста Києва проводиться перевірка за матеріалами департаменту захисту національної державності служби безпеки України щодо розміщення на інтернет-сайті повідомлення про погрозу щодо державного діяча України. Прошу вас прибути ддо слідчого відділу прокуратури міста Києва за адресою м.Київ вул..Антоновича, 114 кабінет № 9, 30.07.10 об 11.30, для надання пояснення. При собі потрібно мати документи, які засвідчують особу. Старший слідчий слідчого відділу прокуратури міста Києва Д.Кривояз».

Згідно зі словами Олега, занепокоєння співробітників СБУ викликали його колонки про політику. «Вони швидше емоційно-пародійні. Наприклад про відомий 16-секундний ролик про те, як Янукович збирається розмовляти з Азаровим. У мене на нього була емоційна реакція, і я написав у тегах до нього «убить гада». Я, звичайно, не збирався вбивати Януковича, в мене таких планів не було. Це була моя чисто емоційна реакція на побачене. Я розсердився. Тобто це все одно що стукнути кулаком по столу. Причому я розсердився, але ж я не вийшов на майдан Незалежності, не сказав це напряму Януковичу, просто написав у себе в інтернет-щоденнику», - сказав він.

Окрім цього СБУ звернула увагу на ще один запис, де пан Шинкаренко коментував відеокадри з падаючим на Януковича вінком: «Я написав такий гумористичний пародійний коментар (ну там звичайно було багато такого чорного гумору): "Цікаво, чи є десь такі сили, типу українські націоналісти, які могли би вбити Януковича, Анну Герман і всю компанію". Звичайно, що це теж жарт».

За словами Олега, під час його пояснень слідчий одразу запитав, як він докотився до такого життя. «Він питає навіщо я таку гидоту пишу в своєму живому журналі. Я йому кажу, це ж мій ЖЖ, це не ЗМІ, він не зареєстрований, я його не рекламую, нікому про нього не розповідаю, якщо ви хочете - читайте, не хочете - не читайте. Я нікому не погрожував».

Після цього, розповідає пан Шинкаренко, слідчий запропонував йому два варіанти: «Або вони мене затримують надовго і починають серйозні такі розбори, або я пишу роз'яснення, що я не мав наміру погрожувати, що вибачаюсь і що такого більше ніколи робити не буду. Ну я все це написав. Але одразу виникло запитання, що саме я не буду робити? Погрози чи взагалі просто критично висловлюватися на адресу Януковича? Це мені не пояснили».

За словами Олега Шинкаренка, слідчий додав, що незадоволений й іншими записами про Віктора Януковича, якими саме не конкретизував.

Олег Шинкаренко розцінює такі дії СБУ як наступ на приватне життя. «Це мій особистий щоденник. Він відкритий, але я його не рекламую, і у нього можна потрапити тільки якщо знаєш адресу або цілеспрямовано вишукуєш певну інформацію. Виходить, що СБУ цілеспрямовано шукає людей, які незадоволені режимом і шукає приводи для тиску на них. Тому що навіть жарти розцінюються як погрози чийомусь життю», - прокоментував Шинкаренко.

Як пізніше написав у своєму ЖЖ Олег, записи, які видалися СБУ-шникам найобраливішими, зокрема і згаданий пост про вінок, з його ЖЖ зникли.

«Записи, які були найбільш образливими (з вінком та перепост російського Луркмора про Януковича) з мого ЖЖ зникли. Я їх звідти не прибирав. Висновок: СБУ зламала мій ЖЖ та видалила їх звідти самостійно», - пише Шинкаренко.

У коментарях ТК юрист Олександр Заруцький наголосив, що розглядати або порушувати справи щодо постів у ЖЖ можна лише за умови, якщо висловлені погрози сприймаються особою, якій вони адресовані, як реальні. «У цьому випадку, щоб розглядати питання про погрозу життю президенту України, необхідно, щоб президент подав відповідну заяву, зазначив за яких обставин він дану погрозу почув і пояснив, чому він її сприйняв реально», - сказав він. В іншому випадку, за його словами, складу злочину немає, тому що блогер не вчиняв ніяких додаткових дій, щоб реалізувати свій задум.

Тим часом голова прес-служби СБУ Марина Остапенко наголосила у коментарях ТК, що служба у першу чергу виконує роботу щодо попередження злочинів.

«Якщо його вирішили опитати щодо того, що він мав на увазі під цим висловлюваннями, то він як законослухняний громадянин має прийти і розказати, чи це дійсно був жарт чи ні. Вони мають з'ясувати, бо це їх робота», - сказала вона.

За її словами, записи в ЖЖ не можна вважати особистим щоденником: «Інтернет - це засіб масової комунікації, це ж не його особистий щоденник, у який хтось заліз. Він виставляє його, щоб його хтось читав, це поширення якихось речей. Якщо він каже, що пожартував, тоді все гаразд. А якщо це не жарт? І нормально, коли робиться все для того, щоб ніякого насильства не сталось».

Також прес-служба надала офіційний коментар на сайті СБУ:

«У ході проведення оперативно-розшукових заходів СБ України була отримана інформація щодо розміщення на сайті http://singing-foot.livejournal.com/ матеріалів, що містили погрози на адресу Президента України. Вжитими заходами встановлено, що їх автором є громадянин України - Шинкаренко Олег Іванович, 1976р.н. Враховуючи те, що в його діях містились окремі ознаки злочину, передбаченого ст.346 «погроза або насильство стосовно державного чи громадського діяча» Кримінального кодексу України, матеріали документування скеровано за компетенцією до органів прокуратури. За дорученням слідчого прокуратури м.Києва, співробітником СБ України 30 липня ц.р. Шинкаренку О.І. було передано відповідне запрошення для бесіди та доставлено його до приміщення прокуратури м.Києва».


«Телекритика»


= = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = =

СБУ читає твій ЖЖ

Ігор Розкладай , для «Телекритики» 31-07-2010

Відтепер робота контррозвідки країни зводиться до того, щоб читати чужі ЖЖ, шукати тих, хто розповідає анекдоти про президента, викликати їх на «пагаваріть» і брати розписку, що вони «більше не будуть»

Я - блоґер, як і Олег Шинкаренко, паспорт якого ви чи ваші колеги відсканували собі на пам'ять. І таких як я і він тисячі в Україні і мільйони за її межами. Хороший чи поганий той чи інший блоґ - питання смакове, хтось читає, хтось додає, хтось видаляє. Але мій блоґ належить мені і веду я його для себе і друзів. З деякими там і познайомився. Він буде моїм (якщо тільки хтось не зламає) до того часу, поки буде діяти сервіс на якому він базується - Livejournal.com, ну ви його вже знаєте. І керування блоґом можу здійснювати лише я.

Так от, мій блоґ, як і блоґи моїх друзів, колег, знайомих - це те місце, де ми можемо дати місце своєму першому чи другому Я. Така собі приватно-публічна зона, де люди хочуть відчувати себе вільними. Хтось колекціонує цікаве, смішне, маразматичне, хтось пише про політику, хтось про смачну їжу чи постить оголених дівчат. Це місце де я як блоґер можу викласти карикатуру на ЗАТ «УПЦ МП» чи на вашого глАмурного метросексуального шефа, який у вільний від роботи час колекціонує телеканали, чи на того недолугого президента, якого я не обирав і від факту існування якого мені реально соромно, і навіть не за Ахметову чи Ізраїль посередині Європи, а за те, що він чі справді впевнений, що жити треба по понятіям, а не по закону...

Але це був ліричний відступ.

Коли мені увечері зателефонував Олег і пояснив ситуацію в мене виникло неприємне відчуття якоїсь фантасмагорії і нереальності. Власне це відчуття вже давно є у багатьох людей, які бачать весь маразм того, що відбувається в нашій країні останні М чи Н років.

Утім, коли читаєш новини, як в деяких сусідніх державах розважають себе державні органи додаючи одне-одному нових і нових повноважень, щиро шкода громадян тієї держави, адже там вже просто театр абсуду. Але ти розумієш що це там. Однак, коли тобі дзвонить українській блоґер і каже що ним цікавиться СБУ за блоґерські висловлювання розумієш, що ця влада або забула з часів Даниловича змінити гальма, або вона спить і мріє про такі самі лаври і відсутність гальм, як у тих самих державах.


Що ж відбулося

Блоґер в своєму блозі висловив обурення щодо маразму і вседозволеності, які лише «крєпчають» з приходом нової влади. Зокрема, коли Янукович з усмішкою говорить Азарову «Ну, я к тебе буду обращаться на украинской мове...» (зараз видалено), я це можу розцінювати як зневагу до державної мови і її носіїв, тобто нас, громадян, які його утримують і думаю, що написав би якщо не «вбити гада», то народне українське «коли ви вже виздихаєте».

На жаль, гаспадам з СБУ не прийшло в голову, що «вбити гада» - це нормальна, хоч і жорстка реакція будь-якого патріотично налаштованого платника податків, який бачить як його президент «снісхадітєльно гаваріт на етом жидо-бандеровском наречії». Утім, для них і анекдот про кума і піво буде сукупністю погрози вбивства та розпалення ворожнечі.

Ще один пост, який «очень расстроил» наших безпекантів, яі виявляються мають дуже тонку і раниму душевну організацію стосувався бою між вінком і Януковичем (зараз видалено). Сюжет про сумну вдачу гаранта боротися з неістотами давно вже став приводом для жартів, пародій, карикатур, жаб тощо і широко пройшовся нетом. Умільці домальовували продовження падіння вінка до «побєдного конца», падіння літаків на голову гаранта і всього іншого, на що лише вистачало їх фантазії.

Чи свідчить така активність представників інтернет-спільноти про те, що всі вони такими діями погрожували життю «державного діяча»? Вочевидь - ні. Публічна особа, коли стає публічною наражає себе на критику, жорстку, неприємну і цинічну і це об'єктивна плата за її публічність. Януковича, сподіваюся, в президенти ніхто насильно не тягнув?! Проте, про публічних осіб ще поговоримо.

Блоґер пише під одним з відео «Цікаво, чи є десь такі сили, типу українські націоналісти, які могли би вбити Януковича, Анну Герман і всю компанію». Питання, за своєю природою риторичне, такі собі злі думки уголос, даруйте у вигляді кодованих символів. Адже зрозуміло, людина, що задумує теракт чи щось подібне, не буде про це голосити на кожному перехресті, а зробить це, вочевидь, щонайменше так, як було зроблено в Запоріжжі - тихо, непомітно і з численними невинними жертвами. Хоча порівнювати незахищений храм і президента, якого охороняє безліч УДО-вців, що нападають на журналістів і валять їх з ніг бойовими прийомчиками, думаю не зовсім коректно.

СБУ скаже, «але ж є слово «вбити» і це є приводом, бла-бла-бла». Так, слово є, думаю і не дуже доречно уживане, як на мене - краще б було сказати «прибити». Тим не менш, контекст самого посту аж ніяк не дає підстав для підозри чи звинуваченні у злочині. Чи може у СБУ є звернення нашого, тонкої душевної організації Президента, про те, що він ночами не спав, моніторив ЖЖ і побачивши такий пост так злякався, що поет Шинкаренко подолає охорону УДО і приб'є його недолуго зробленим хвойним вінком?! Чи, можливо, СБУ вже боїться, що блоґери є агентами католицького імперіалізму, який хоче посягнути на життя борця за канонічєскоє православіє і возз'єднання братського російського і малоросійського народу під єдиноправильною і єдиновірною владою і церквою?!

Утім, давайте про серйозне.

СБУ звернулося до прокуратури «провести перевірку за матеріалами департаменту захисту національної державності служби безпеки України щодо розміщення на інтернет-сайті повідомлення про погрозу щодо державного діяча України».

Підозрюю що матеріалами була роздруківка з Інтернету і доповідна записка про те, що особа не захотіла прийти без повістки пагаваріть.

Візьмемо частину першу ст. 346 Кримінального Кодексу України і коментар до неї:

Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю,

- карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Об'єктивна сторона злочину полягає у погрозі або заподіянні різної тяжкості тілесних ушкоджень або вчиненні інших насильницьких дій. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу. Для наочності наведу приклад: особа підходить з пістолетом до президента і погрожує його вбити.

Що ж розуміти під погрозою. Для початку зазирнемо до тлумачного словника:

Погроза - це обіцянка(!) заподіяти яке-небудь зло, неприємність; залякування. Можливість або неминучість виникнення, настання чогось небезпечного для кого-, чого небудь.

Ключове слово - обіцянка. Запам'ятаймо це.

Повернемося до кодексу. Коментар до ст. 129 Кримінального кодексу, який встановлює погрозу вбивством для нас, простих смертних, говорить, що з об'єктивної сторони злочин проявляється у залякуванні потерпілого позбавленням його життя. Таке залякування може бути виражене у будь-якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації зброї тощо.

Коротше кажучи, та сама обіцянка когось вбити чи покалічити - умисний прояв агресії щодо певної особи, що свідчить про те, що особа має намір покалічити його або вбити. Наприклад, особа щоночі будить нашого гаранта і каже томним загробним голосом, що пустить його на краківську ковбасу. Десь так...

Читаємо далі, «погроза вбивством має бути конкретною і реальною». Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку є різними. При визначенні реальності погрози значення має з'ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо. Особливе значення при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також і присутніми при цьому іншими особами.

Наприклад, якщо мені або редактору зателефонує працівник СБУ чи хтось інший і скаже, щоб я прибрав цю статтю з Телекритики, інакше «будєт плохо», це буде реальна погроза на мою або редактора адресу і такому пану світитиме кілька років суспільно корисної праці на благо нашої батьківщини.

В нашій ситуації, наш чутливий Президент мав щонайменше відмоніторити ЖЖ, знайти цей запис, пройнятися риторичністю питання, відчути усіма фібрами душі небезпеку і звернутися до правоохоронних органів. І лише тоді могли б з'ясовувати обставини справи і врешті-решт доперти що реальних погроз там нема і відправити гаранта до спеціаліста. Щоправда в такі ситуації варто було б ставити питання про адекватність особи займаній посаді.


Трохи лікнепу

Як відомо, принаймні освіченому загалу, в Європі діє такий собі Європейський суд з прав людини. Ця інституція бореться за дотриманням державою та їх органами вимог Європейської конвенції про права людини та основні свободи. Остання була ухвалена 60 років тому для того, щоб, грубо кажучи, всякі розумники і розумниці наділені владними повноваженнями не думали, що вони рівніше за інших і межі їх дозволеності щодо пересічних громадян є значно ширшими, ніж у самих пересічних громадян. В цій конвенції є прекрасна стаття 10, яка говорить про те, що:

«Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів».

Зверніть увагу, у цієї статті є частина друга, яка говорить про певні обмеження, проте на практиці виходить так, що Держави радісно за неї хапаються, а потім платять і платять потерпілим чималі суми.

Європейський суд навіть вивів цілу практику щодо розуміння і застосування цієї статті, та статей з нею зв'язаних. Зокрема, це стосується таких речей як оціночні судження та межі допустимої критики публічних осіб і втручання в їх життя.

Якщо згадати класичну справу Лінгенс проти Австрії, то Європейський суд сказав:

«межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналіста, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості.»

Чітко і ясно. Утім, що нам той Лінгенс, візьмемо нашу рідну справу «Українська прес-група проти України», яка виникла завдяки нашим лівим товаришам Симоменко і Вітренко, які дуже образились, коли їх обізвали такими цікавими порівняннями як «второй Юрик для бедных Йориков, или украинская модификация Лебедя», «наша и ваша Наташа», «страшилка», «громкоговоритель Администрации Президента, исполняющий роль Жириновского в Украине» та ін.

Суд вказав на те, що незважаючи на те, що дані публікації в газеті «День» містили критику двох політиків, яка була викладена жорсткою, полемічною, саркастичною мовою. Немає сумніву, що для позивачів вони були образливими і навіть шокуючими. Проте, обираючи свою професію, вони залишили себе відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це той тягар, який політики мають прийняти в демократичному суспільстві.

В нашому випадку якщо про президента чи іншого «державного діяча» хтось напише щось на кшталт «хто б цього гада прибив, падлюку таку», очевидно, останньому варто помовчати і подумати, чим його діяльність так дратує громадян.

Панове безпеканти можуть прочитати обидві справи Обершліка проти Австрії, або краще Кастельс проти Іспанії, де Суд сказав,

«межі допустимої критики щодо Уряду є ширшими ніж щодо звичайного громадянина. В демократичній системі дії та прорахунки Уряду мають ставати предметом прискіпливого вивчення не лише з боку законодавчої і судової влади, але й з боку преси і громадської думки. Більш того, Уряд займає домінуюче положення, а це зобов'язує його демонструвати стриманість, коли піднімається питання про кримінальне переслідування за критику, особливо за наявності інших засобів відповіді за невиправдані нападки з боку противників або ЗМІ».


Тепер про блоґи

Що є блоґ за своєю природою. Чи є це ЗМІ чи засобом масової комунікації. Єдиної думки немає.

Блоґ - це відкритий (окрім випадків підзамочних або «тільки для друзів») для уявного загалу щоденник в електронно-цифровій формі, який знаходиться на базі відкритого для всіх, умовно-відкритого або закритого сервісу. В блозі, як я писав на початку, людина висловлює свої думки, ділиться, збирає, поширює якусь інформацію.

З одного боку ми маємо статтю 20 Закону України «Про інформацію», яка говорить що масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Далі іде опис що таке друковані і електронні ЗМІ і нарешті положення, за яким порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби. Закону як про інтернет-ЗМІ, так і про блоґи нема і сподіваюсь СБУ уже давно забила на план законотворчої роботи.

Отже, для блоґу не передбачена державна реєстрація, він не має сталої періодичності виходу і може не мати ані чіткої мети, ані тематичної спрямованості та аудиторії на яку націлений.

Утім, якщо підійти з фактичної точки зору, блоґ можна вважати і засобом масової інформації і масової комунікації, адже є оприлюднення інформації для необмеженого кола читачів і можливість коментування, хоча все залежить від його налаштувань та позиціонування і кількості читачів.

З іншого боку блоґ не є райськім місцем і у деяких випадках, зокрема, дифамації, автор понесе відповідальність, якщо... його можна буде встановити. Олег вів блоґ під власни ім'ям і став жертвою правоохоронців. Тому, якщо конче треба висловитися щодо того, що саме і в який спосіб ви хотіли б зробити з політиком, краще це зробити в обмеженому доступі. Принаймні тоді, коли хтось намагатиметься вас в чомусь звинуватити, ви з легкістю зможете пояснити, що такі дії є втручанням у приватне життя, а також містять дії щодо незаконного збору інформації щодо вас і за це дядєчкі можуть відвідати прокуратуру в дещо іншому статусі.


Тенденції

Не можу не погодитися з потерпілим від надмірної уваги т. зв. правоохоронних органів, що справа виїденого яйця не варта. Зрозуміло, що кінець місяця і безпекантам з прокурорами треба було прозвітувати про щось, про якусь там «проведену профілактику». Така підозра базується на оповіді Олега про характер візиту на Антоновича. По-перше, швидкість реакції - підтискали строки, вальяжний тон «как ві докатілісь», психологічна атака а ля «пиши вибачення, а то запустимо механізм», по третє - під час розмови його запитали скільки читачів блоґу, що говорить що блоґ зачепили нашвидкуруч і навіть не потрудилися його детальніше оглянути і заглянути скільки там друзів зафренджено. І головне - ані вихідного номеру ані печатки. Це говорить лише про одне - «строки горять - план нє виполняєм».

Утім, факт того, що СБУ в компанії з прокуратурою сунуло свій ніс у блоґи викликає неоднозначне і тривожне відчуття. По-перше, СБУ давно мріє накласти свою лапу на інтернет як такий, згадаймо її намагання становити законодавче зобов'язання для провайдерів поставити за власний рахунок моніторингове обладнання. По-друге, домагання СБУ до блоґерів говорить про те... що їм просто нема чим зайнятися. А від цього вони деградують і відмовляються вивчати запити щодо злісного ненадання інформації державними органами, що в свою чергу є порушенням ст.5 Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Тому пропоную зробити гуманітарну інтелектуальну допомогу для СБУ і запропонувати теми для вивчення на предмет виявлення суспільно-небезпечних діянь. Наприклад, пропоную розглянути питання про притягнення Президента України до відповідальності за незаконне звільнення членів Національної ради. Або, про розслідування і притягнення до відповідальності посадових осіб за умисний програш в Стокгольмському суді газової справи, за що ми тепер довго платитимемо нашими податками. Або ось цікава тема - повторне накладення санкцій на громадянина Російської Федерації Лужкова за заяви, що несуть реальну загрози територіальної цілісності України. Або про перевірку нецільового використання грошей міністерством внутрішніх справ. Подеякують, що там «бібібку» купили за кілька мільйонів, а тут ще «дядю з фєнічкамі і цацками» з вітерцем по місту покатали, перекривши транспортні магістралі...

Тож настійливо рекомендую деяким працівникам СБУ і їх колегам з органів поставити своє єхидне запитаннячко «а как ві докатілісь до такого?» собі рідненьким і зайнятися своїми прямими обов'язками - захищати державу від зовнішніх, а головне внутрішніх ворогів.

А буде криза ідей - ви звертайтеся, блоґери хоч і язви, але загалом добрі, якусь ідейку візьмуть та й підкинуть і цілком безкоштовно. Для безпеки не шкода...

Ігор Розкладай, юрист Інститут медіаправа


___________________________________
Джерело: Телекритика, Телекритика

Юля і Дурдом. Майже стенограма

Мало того, що таке могло відбутися узагалі, то ще кожен з учасників цієї непересічної, унікальної події українського політикуму та українського Інтернету додає свою родзинку до загальної картини. Dr Rust, він же OldBoy, подав розгорнутий звіт про зустріч "персоналу" Дурдому з одним із "пацієнтів" — Юлією Володимирівною Тимошенко.

Фрагмент статті Dr Rust:

 ЮВТ відповіла, що вона була і лишається романтиком у політиці. І вона б хотіла політику робити так, щоб навіть кінчик одягу свого брудом не замарати. Але коли доходить до необхідності робити якусь конкретну добру велику справу, то на цьому шляху виявляється доводиться іти на не зовсім чисті компроміси і робити політичні хабарі, бо одноосібної влади немає і не було, а наша політика суцільно стоїть на хабарах.
Далі є сенс писати від імені ЮВТ у вигляді монологу, хоча насправді це були суцільні питання і відповіді. ЮВТ говорила конкретно і коротко, від питань не тікала. Наведено по памяті і сподіваємось, що ніде не спотворено зміст сказаного нею:

Про політичну корупцію

«…Я за свою політичну кар’єру мала нормальні можливості для роботи не більше 3-4 місяців у 2000 році, коли я тільки прийшла в уряд. На початку ніхто від мене не чекав несподіванок. Думали, прийшов черговий олігарх в уряд, який візьме свою долю і все буде по старому. Тому коли я почала чистити ці авгієви конюшні, то у основних задіяних персонажів, просто від несподіванки усе із рук повипадало, але вже через декілька місяців вони оговтались і закінчилось тим, чим закінчилось. У подальшому я була зв’язана по руках і ногах. Щоб зробити хоч один крок, треба було домовлятись із союзниками. А союзники діяли тільки за хабарі. Я ніколи не носила у ВР гроші, але я розплачувалась посадами за підтримку. Знаючи, для чого вони беруть посади, я намагалась потім від цих посад максимально забрати фінансові потоки, щоб вони менше шкоди зробили, за це мене комуністи, Литвин і ющенківці і не люблять, за першої нагоди перебігши до Януковича.
Ця ситуація існувала завжди, але зараз це просто жах. Таке враження, що парламент тільки і живе тим, скільки дають за перехід або за голосування.
Останній приклад, це депутат Радовець. Ця людина біля мене років 20, я думала, що добре його знаю. Коли перші чутки про нього пішли, із ним говорив Турчинов і Радовець клявся, що на подібне ніколи не піде. А потім написав заяву в коаліцію і сказав, що у нього онко, і не він не бачить іншого шляху своїм дітям забезпечити майбутнє. По багатьом зрадникам я переконана, що зрадниками вони стали уже в стінах ВР. Прийшли нормальними людьми а там переродились. Коли нормальна людина приходить у це середовище, де окрім хабарів мало про що говорять, то через декілька років її важко впізнати.
Окрема ситуація із бізнесменами. Немає політичного успіху без фінансового ресурсу. Але виділивши гроші на фінансування партії вони вважають себе нічим не зобов’язаними, особливо коли починаються репресії проти бізнесу а ми їх нічим не можемо захистити. Мені один бізнесмен так і сказав, що він «білет оплатіл, а тепер буде вирішувати сам що йому робити». Який вихід?
Я бачу вихід тільки у зміні політичної системи на рівні Конституції.  

Про політичну реформу

Я ще із 2006 року пропоную внести такі зміни у законодавство, коли держава гарантує мінімальне фінансування політичним партіям. Повірте, що реально народу це обійшлось би дешевше, ніж нинішня політична корупція.
Якщо говорити про модель державного устрою, то в ідеалі я бачу парламентську республіку, де Президента обирають у ВР і він очолює уряд і формує його.
Але реально у нас 80-90% громадян підтримують президентську модель. Окрім того, які б зміни у Конституцію нині не вносили, але при нинішній владі об Конституцію легко витруть ноги. Тому першою на порядку денному стоїть зміна влади.

Про поточний момент

Я щойно повернулась із ВР де було урочисте засідання. Із президентів був тільки Кравчук. Згадував про прийняття Декларації, які суперечки точились, які дискусії. Сказав, що тоді Верховна Рада дійсно була Парламентом. А зараз що? Ким ви тут працюєте, - спитав у Литвина.
Після цього Литвин оголосив, що до Ради звернеться Янукович. Всі насторожились, у ПР почали вставати і тут виключають світло і на великому екрані починають транслювати звернення Януковича. У першу хвилину в залі стояв регіт, при чому сміялися усі.
Це нові реалії. На жаль, опозиція все ще деморалізована. Але зараз уже легше. Після виборів взагалі «безнадьога» була в очах. Те ж саме в суспільстві. Коли ратифікували харківські угоди, ми багато сперечались, чи звати людей на протест. У фракції більшість була проти, бо в суспільстві апатія і ми тільки зганьбимось. Але я наполягла і ми розіслали 6 млн запрошень. Ви самі бачили, що прийшло із наших не більше 5 тисяч, включаючи активістів. В такій ситуації у багатьох опускаються руки, але тільки не у мене.

Про актуальні задачі

Найближче завдання, це звичайно місцеві вибори. По виборам у ВР не все залежить від нас, бо виношуються плани перенести їх на 2015, що активно підтримується КПУ і БЛ. Зараз ми активно займаємось ситуацією зі списками. Це надзвичайно непросто, бо треба відібрати декілька десятків тисяч людей, які будуть нас представляти на місцях в умовах опозиції. На жаль, багато негативного досвіду, хоча є і позитивні приклади. Наприклад, у Херсоні фракція 4 роки в опозиції, але працює конструктивно і перебіжчиків немає. Але по тій же Київській області, ви знаєте, ситуація жахлива. Напередодні ставили питання по недовірі Горбалю у Львові, я насилу заставила половину своїх депутатів проголосувати. Це у Львові по людині, яка голосувала за Харківські угоди. І тут я чекаю від вас допомоги. Я у вас бачу людей однієї зі мною групи крові, які прагнуть бачити країну такою, як і я. Висувайте людей, яким довіряєте, які не зрадять, яких знаєте. Ми ітимемо тепер шляхом праймеріз. Давайте до цього підключимо можливості вашого сайту.

Про спробу коаліції із ПР

Десь із 2008 року я остаточно зрозуміла, що Ющенко не хоче союзу зі мною ні за яких умов і єдина мета, чому він все ж підтримав моє призначення прем’єром, це щоб зганьбити і знищити мене як політика. Коли почалась фінансова криза, я зрозуміла, що за таких умов ми ніяк не зможемо виграти вибори. Через створення коаліції із ПР я хотіла обмежити його владу і через узгоджені зміни у Конституції провести ряд прогресивних змін щодо судоустрою, щодо прав опозиції і ін. Але інформація дійшла до Ющенка і він почав обіцяти Януковичу все що завгодно, плюс мас-медіа прийняли в штики, та і сприйняття у нас фракції було щонайменше неоднозначним.

Про Ющенка

ЮВТ уникала розмов про Ющенка. Декілька разів дуже емоційно про нього хотів висловитись Філенко, але ЮВТ завжди брала його за руку і просила повернутись до інших тем. Але з третього чи четвертого разу Філенко таки сказав:
- місце Ющенка у монастирі. Замолювати там гріхи за злочини. Він не слабак і не мрійник. Він ворюжка. У 2005 він хоч якось тримався, а потім просто понесло. Уся його робота полягала в тому, що він приїздив зранку у свій кабінет і 3-4 години приймав просителів, кожен із яких йому заносив. Після цього він їхав додому. Над ним сміявся весь політикум, бо не було такого питання, яке б не можна було купити у кабінеті Ющенка. Коли йому заносили багато, він брав багато. Коли заносили мало, він брав мало. Не відмовляв нікому.
Потім сказала ЮВТ:
До літа 2008 ми зробили тисячу і одну спробу вмовити його припинити війну. Ми готові були віддати йому практично все. Половину уряду, посаду спікера, закон про кабмін у його редакції, фінансування у бюджеті усіх його забаганок і т.д. Але з ним неможливо було домовитись. Не вірте коли кажуть, що він був таким слабкодухим і його хтось налаштовував на деструктив. Весь деструктив ішов від нього.
Я не можу пояснити в чому причини його ненависті. Для мене це не має раціонального пояснення.
Після цього хтось запропонував за столом більше про цю людину не говорити і до Ющенка більше не повертались.

Про електорат Януковича

ЮВТ, м’яко кажучи, дуже розчарована результатом на Сході. Вона згадувала і закон про «престижність шахтарської праці» і рекордні дотації шахтам, виділені її урядом. І загалом підняття зарплат і пенсій. Вона вважає, що для Донбасу добра зробила більше ніж Янукович. Причиною поразки вважає ментальність Донбасу, яка більше тяжіє до радянської і російської, а тому вибір відбувався більше на ментальному, ніж на раціональному рівні.

_______________________
Джерело: Дурдом
Фото: 1, 2, 3, 4.

Релігійна експансія

Короткий (бо всього 90-секунд) урок історії поширення сучасних основних релігій світу. П’ять тисяч років як одна мить... :) І нічого не навчились!

Як правильно обнімати дівчину

Вам може й смішно, а інформація, між іншим, корисна. Де, у якому підручнику написано про те, як слід правильно обнімати дівчину? Ага! Не скажете. І в університетах цьому не навчать. А тут вам нате, ось готовий практикум для тих, хто вагається, як же йому правильно обняти дівчину, щоб і їй було приємно, і собі не дуже боляче... :)

Ця інформація для джентельменів, які бажають дізнатись, як правильно поводитись із жінкою.

Так обнімає друг

Так обнімає хлопець

Так обнімає простак

_____________________
Джерело: Joe Monster

Life In A Day — Життя за один день

24 липня — документальна зйомка одного дня з життя нашої планети

Одна планета. 24 години. 6 мільярдів точок зору.


"Життя за один день" — це експеримент світового масштабу: уперше в історії кінематографа документальний фільм знімуть за один день тисячі користувачів Інтернету у всьому світі. 24 липня у вас буде 24 години, щоб зберегти епізод зі свого життя на камеру. Найцікавіші і незвичайні кадри будуть зібрані в експериментальний фільм, продюсером якого стане Рідлі Скотт, а режисером — Кевін Макдональд. Прем’єра фільму відбудеться на кінофестивалі Sundance у січні 2011 року. Його також можна буде побачити на YouTube. Якщо ваш матеріал увійде до остаточної версії фільму, ви будете зазначені у якості співавтора та серед інших 20 учасників запрошені на Sundance разом з Кевіном Макдональдсом.

Бажаєте стати учасником цього проекту? Ось яким чином можете в ньому взяти участь:

1. Відвідуєте сторінку "Життя за один день"  і дізнаєтесь більше про сам проект. Передусім треба дізнатись про кроки, які належить зробити, щоби взяти участь у проекті, а також ознайомитись із вимогами до вашого відео. Там є також зразок відео, на який можете орієнтуватись для створення свого.

2. 24 липня знімаєте те, що важливе у вашому житті!

3. Завантажуєте своє відео на канал "Життя за один день" до 31 липня.

Якщо навіть ваше відео не буде відібране до остаточної версії фільму, воно залишиться на YouTube і буде там для прийдешніх поколінь як документальний факт про вигляд Землі 24 липня 2010 року.

_________________________
Джерело: YouTube

Купа монет на автостраді

На автостраді біля міста Foggia в Італії лопнула шина в автомобілі, що перевозив гроші. Вантажівка перевернулась і з неї висипався дощ монет.

_________________________________
Джерело: Corriere del mezzogiorno

Урочисте зомбо-весілля у московському РАГСІ

Так багато краси у світі! Іноді мені здається, я бачу все це відразу, а це занадто багато, моє серце переповнюється і, як повітряна куля, ось-ось лусне. 

Лестер Бернем

"Панове-фотографи столиці, не прої .. ть зомбо-ВЕСІЛЛЯ у грибоєдовському РАГСі в суботу о 17 00"
Підзамочний запис.


Побачивши це оголошення, я розраховував потрапити як мінімум на гламурно підготовлене зомбо-весілля з відпрацьованими костюмами та професійно загримованими гостями, побачити дурнуватих від бажання випендритися наречених, в спробі переплюнути у вау-ефекті інші пари, безголову золоту молодь, здатну дозволити собі цей карнавал в такий важливий для себе день.

Весільна тусовка збирається на Чистих ставках, "винуватці торжества" теж серед них. Чорного катафалка з молодими не передбачається, тусняки розфарбовують одне одного.

— Яке прізвище візьмуть молодята? — запитую.
— Кожен своє залишить, ми завжди так робимо.
— ?!
— Це вже третій наш шлюб.
— Третій раз між собою?
— Так.
— А минулого разу весілля було теж особливим?
— Авжеж! Це було панк-весілля — треш та чад, у нас замість грошей кидали пивні пробки, хотіли ще опаришів купити, та не знайшли.

У моїй голові ніяк не можуть зв'язатися їх зовнішній вигляд і неасоціальна поведінка. Ніхто не бухає, наречений ввічливий і навіть інтелігентний, незважаючи на вживання ненормативної лексики. Якось до речі з’являється вона у його мові, не заради ефекту, а по ділу.

— Ну все, до розпису залишилося п'ятнадцять хвилин, ходімо.

Водії лімузинів біля грибоєдовського гублять недопалки, святково одягнені люди біля входу витягуються. Хтось дістає мобільник і починає знімати. Наречена переживає, що можуть не розписати:

— Прискіпуються, що в поганому одязі не можна.

Заходимо в РАГС, охоронець незворушний, запитує прізвища, показує в яку залу пройти.

Віталіч' та Ірка, так звуть наших героїв, спеціально обрали найпізніший час час реєстрації. Навіть незважаючи на наше запізнення, в приміщенні є ще кілька пар.

Зомбонаречений демонстративно падає на підлогу, маленька дівчинка в білому платтячку лякається і підхоплюється з крісла.

Чоловіки в костюмах бурчать і просять відійти, щоб зробити свої фото без нас у кадрі.

У РАГСі залишилась тільки наша компанія, наречених просять з паспортами пройти до спеціальної кімнати для оформлення.

Через двадцять хвилин вони повертаються. Віталіч' розповідає, як їх пресували весь цей час:

— Нас розписувати не хотіли!
— Одяг?
— Гірше! Сказали, що у них немає можливості упевнитися, що фото в паспортах і наші особи ідентичні.
— Йдете митися?
— Нєа, погодилися і так, вони ж нас при подачі документів бачили, але лайна наслухалися порядно. Нас прийняли як тупорилих малоліток, ніби ми знущаємося! Але ми дійсно знущаємося і зневажаємо цю мудацьку традицію. Штампи в паспортах та іже з ними - це в'йо .. а х ... я системи! Якщо люди хочуть бути разом (б.. дь, це всі знають!) їм не треба ї..ть собі голову, не треба накладати тонни косметики, витрачати тисячі на лімузини, ресторани та інше лайно! Ми - в'йо .. ті панки, ми — звичайна молодь, ми — нормальні, а вони всі - мудаки, що живуть так, як їм сказали!

Співробітниця РАГСу питає, чи хочуть молоді відеозйомку, вони відмовляються, тоді вона заявляє, що запис все одно буде вестися. Я жартую, що стовідсотково вона з'явиться в Ютубі — оператор не зможе втриматись.
Рушаємо до дверей залу одруження, почувши прохання зіграти похоронний марш без грошей, музиканти йдуть. Дівчина просить обручки. Віталіч' дістає дві чорні гумові обручки:

- Свою за десятку купив на ринку, Ірчину за п'ятьорку.

Букет нареченої теж незвичайний:

- Квіти зі смітника, бабця-квітникарка дуже здивувалась, коли я попросила її зібрати з них букет.

Як фотограф заходжу в зал перший, поки нікого немає, питаю у ведучої церемонію жінки про незвичайні весіллях, які їй доводилося вести:

— Усі були нормальні! — Вона вкрай роздратована.
— І що, жодного разу нічого подібного?
— Ні, це дикість! Це неповага до нас, до реєстрації!
— Ну, а хоча б що-небудь подібне?
— Нічого навіть схожого не було! — Сказала вона і повідомила, що не збирається зі мною спілкуватися "при виконанні".

На виході молодят обсипали пелюстками троянд і монетками, що залишилися від попередніх пар і зібрані жменями прямо з асфальту. Всі вікна РАГСу обліпили його працівники, спостерігаючи за цим дійством на вулиці.

На свідку розрізають плаття зі сміттєвого пакету та скотча, одягаючи її в піджак нареченого.

Ми прямуємо до найближчого продуктового магазинчика.

Зомбі-весілля розміщується на лавках бульвару, потягує пиво, неголосно спілкується, розпаковуються подарунки.
Одноокий зомбі, що вже відмився у безкоштовному туалеті, прощається — йому у вечірню зміну працювати в автосервісі.

— Гадаєш, всі ті десять весіль, які ми сьогодні бачили, правильніші від нас? Ми вже дев'ять років разом, а скільки з них через рік залишиться? У нас теж перше було весілля як у всіх — для батьків. Всі ці бабусі, дідусі, дядьки й тітки, яких бачиш уперше й востаннє в житті. Нас примудрилися розписатися у День міста. Ми навіть на лімузині не змогли проїхати на Поклонну гору — не пустили, а квіти які дорогі! От і вирішили вдруге розписатися для себе, тільки це складно — з дітьми розлучення тільки через суд. Так і виходить, щоб у червні одружитися, треба в березні заяву на розлучення подавати.

— Можна ж просто відзначити? Навіщо обов'язково одружуватися?

— Тому, що це не по-справжньому, тому що весілля без РАГСу — це не весілля, розумієш? РАГС — частина процесу, в'йо .. нутої традиції. Такий же, як і білого плаття і всього іншого! Ну, а взагалі, ми просто веселимося!

— А третій раз?

— Ми цього дня, 26 червня, познайомилися і завжди його відзначали. Наступного разу в Пітер поїдемо розписуватися, кажуть, там простіше з цим, не такі ідіоти, як у найголовнішому РАГСі країни.

Так я і сиджу з цими двома дивовижними, що дуже кохають одне одного, людьми. Говоримо про їх родичів, двох синочок — старший піде цього року до школи, так, ніби нема цієї вечірньої бульварної лавки. Гості розбилися на купки, спілкуються про щось своє, шокуючи божевільним загробним макіяжем оточуючих. Віталіч' розповідає про те, що підтримує ідею заборони інтернету для дітей, Ірка — про свою англомовну роботу. Сюр, якийсь божевільний і позитивний сюр — ніхто навіть не напився. Я прощаюсь, компанія вирушає на електричках відзначати "кінець світу-паті" — на дачі відключили електрику.

Ці і ті, що не ввійшли у запис фото можна побачити в альбомі.

__________________________
Джерело: Оттенки Серого